Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
02.02.2021

КОМЕРЦІЙНЕ СУРОГАТНЕ МАТЕРИНСТВО: ОГЛЯД МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ ПІДХОДІВ

Чим регулюється в розвинутих країнах Європи так зване «сурогатне материнство» та чи регулюється взагалі? Чи потрібен дозвіл держави на використання власного тіла жінкою (або чоловіком) у цих країнах? Відповідь буде неоднозначною. Тому варто докладніше зупинитися на вказаних питаннях, ґрунтовно розглянути їх з урахуванням впливу національного менталітету, моральних принципів, етичних норм та традицій.

Ганна Колесник, голова Комітету захисту прав людини НААУ,

Ігор Свєтлічний, голова секції відновного правосуддя

Комітету захисту прав людини НААУ,

Артур Погоріленко, аспірант КНУ ім. Тараса Шевченка

Чим регулюється в розвинутих країнах Європи так зване «сурогатне материнство» та чи регулюється взагалі? Чи потрібен дозвіл держави на використання власного тіла жінкою (або чоловіком) у цих країнах? Відповідь буде неоднозначною. Тому варто докладніше зупинитися на вказаних питаннях, ґрунтовно розглянути їх з урахуванням впливу національного менталітету, моральних принципів, етичних норм та традицій.

Що таке сурогатне материнство? Сурогатна мати вагітніє, виношує й народжує дитину, щоб віддати її згідно з договором іншій людині, яка не може (або не хоче) народити.

Традиційне сурогатне материнство передбачає, що сурогатна мати вагітніє у природний спосіб, тобто дитина генетично споріднена з нею. У цьому випадку сурогатна мати є біологічною матір’ю дитини, оскільки дитина була зачата від яйцеклітини сурогатної матері та сперми майбутнього батька.

Гестаційне сурогатне материнство відбувається тоді, коли вагітність настає в результаті перенесення живого ембріона, у цій ситуації дитина не є генетично спорідненою із сурогатною матір’ю.

За послуги комерційного сурогатного материнства сурогатна мати у США отримує оплату від 20 000 до 25 000 доларів, що становить приблизно 3 долари за годину, якщо вважати, що вагітність триває 266 днів.

В Україні реклама в інтернеті пропонує на сьогодні матері від 40 000 грн. до 750 000 грн. Чи доходять ці гроші до кожної сурогатної матері, ми не маємо можливості перевірити в межах цього дослідження.

У цьому аспекті варто зазначити, що нині в більшості країн Європи існують різні підходи до комерційного сурогатного материнства. Причиною цього є той факт, що в цивілізованих країнах сурогатне материнство розглядають, з одного боку, як невід’ємне право людини на особисту свободу, а з іншого, – як форму торгівлі людьми та інструмент приниження людської гідності. Такі європейські держави, як Франція, Італія, Німеччина, Литва, Норвегія, Фінляндія, Данія, Швейцарія, Австрія – повністю або частково забороняють практику сурогатного материнства, відповідно до даних, наведених у дослідженнях Laura Castañeda Alegre, Miguel Ángel Navarro Andreu, Sabela Siaba Crespo.

Як зазначають дослідники, ситуація в Європі слугує прикладом законодавчої різноманітності між відносно близькими країнами, незважаючи на окремі зусилля, спрямовані на стимулювання вирішення питань.

Рада Європи у своїй щорічній доповіді про права людини та демократію у світі за 2018 рік засудила практику сурогатного материнства, заявивши, що вона «підриває людську гідність жінки (…), передбачає репродуктивну експлуатацію та використання людського тіла «і тому» повинна бути заборонена», проте ніяких документів схвалено не було.

Різниця в позиціях кожної країни проявилася навіть тоді, коли члени Ради Європи не змогли домовитися про загальну резолюцію та коли більшість її учасників були готові заборонити сурогатне материнство у всіх його формах або принаймні комерційне.

Зіткнувшись з усім цим розмаїттям, необхідно враховувати, що в багатьох із цих країн відбувається процес перегляду їхнього законодавства залежно від мінливого тиску їхніх політичних партій і груп громадської думки. Більшість європейських країн не мають законодавчого врегулювання всіх аспектів сурогатного материнства, тому питання, що стосуються реєстрації та усиновлення сурогатних дітей, нерідко у практиці Європейського суду з прав людини при розгляді скарг щодо порушення статей Європейської конвенції.

Так, у Франції з 1994 року всі контракти на сурогатне материнство, чи то комерційні, чи альтруїстичні, були визнані незаконними, а тому їх заборонили.

У 1991 році Касаційний суд Франції постановив, що будь-які угоди про сурогатне материнство не можуть призвести до всиновлення дитини.

У Німеччині сурогатне материнство вважають порушенням права на людську гідність, що захищене першою статтею Конституції Німеччини. Це призвело до прийняття Закону №745/90 «Про захист ембріонів», який криміналізує використання методів сурогатного материнства та будь-яку особу, що бере участь у цьому й не бажає піклуватися про дитину. Законними батьками в цьому випадку будуть визнані сурогатна мати та її законний партнер або чоловік, який за її згодою визнає батьківство відповідно до цивільного законодавства.

Італія у своїй Конституції встановлює відповідальність генетичних предків щодо своїх дітей і відповідне право останніх бути вихованими першими. Італійський цивільний кодекс забороняє будь-які дії на власному тілі лише тоді, якщо вони порушують закон. Це призвело до Закону 40/2004, який визначає покарання у вигляді тюремного ув’язнення особі, що незаконно бере участь у процесі комерційного сурогатного материнства. Необхідно зазначити, що у квітні 2014 року Конституційний суд Італії визнав неконституційною заборону, що перешкоджає донорству гамет при допоміжному репродуктивному лікуванні, зважаючи на право на народження дітей, самовизначення й здоров’я.

Тим же шляхом іде й Литва, закон якої «Про медичне запліднення» 2016 року забороняє деякі форми сурогатного материнства, однак не передбачає за це кримінального переслідування.

У Законі №1237/2006 Фінляндії «Про надання допомоги і лікування безпліддя» згадано про сурогатне материнство, хоча конкретні закони для цих цілей ще не створені.

Швеція також забороняє комерційне та альтруїстичне сурогатне материнство, особливо після так званої «доповіді Венделя» 2016 р. У ній, зокрема, ішлося про те, що альтруїзм у такого роду відносинах не може бути повністю гарантований, а тому були надані рекомендації Міністерству юстиції посилити заходи щодо обмеження доступу шведських громадян до сурогатного материнства.

У Швейцарії сурогатне материнство заборонено законом ще з 1998 року. В Австрії існує схожий Закон «Про медичну допоміжну репродукцію» (1992 р.), що дає змогу використовувати яйцеклітини й ембріони тільки жінці, яка їх продукує, що внеможливлює методи сурогатного материнства.

Європейський Парламент, розглядаючи подібні питання в Резолюції від 17 грудня 2015 року щодо Річного звіту про права людини та демократію у світі за 2014 рік, указав, що він «засуджує практику сурогатного материнства, яке підриває людську гідність жінки, оскільки її тіло та репродуктивні функції використовують як товар», а також те, що гестаційне сурогатне материнство «передбачає репродуктивну експлуатацію та використання людського тіла з метою отримання фінансової або іншої вигоди» і «повинне бути заборонене» [https://www.europarl.europa.eu/doceo/document/TA-8-2015-0470_EN.html].

Стосовно того, як питання сурогатного материнства врегульовано в Україні, то тут варто вказати на таке. В Україні ратифіковані міжнародні договори, які є складником національного законодавства та не можуть йому суперечити, а тому в нашій державі діє низка міжнародно-правових актів, покликаних захищати людську гідність: Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (ратифікований 2004 року в Україні), Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми (ратифікована в 2010 році в Україні), Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (ратифікований в Україні у 2003 році), Конвенція про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці №182 (ратифікована в Україні у 2000 році), Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини, Додатковий протокол до Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування досягнень біології та медицини, стосовно заборони клонування людських істот.

Такий підхід є результатом піднесення в Україні гуманістичних ідей щодо необхідності захисту гідності кожної людини, незалежно від віку, статі, особливостей розвитку чи інших ознак, які поступово імплементують завдяки міжнародним договорам та конвенціям у наше національне законодавство. Проте, незважаючи на вищезгаданий гуманістичний підхід, існує, відповідно, і його критика. Так згідно з дослідженнями А. Погоріленка, наявне одночасне і визнання розвинутими країнами Європи недопустимості експлуатації тіла людини (зокрема в аспекті приниження людської гідності, у тому числі й дітей, народжених за допомогою сурогатного материнства), і відсутність будь-якого дозволу чи заборони на використання власного тіла жінкою (або чоловіком).

Згідно з даними, оприлюдненими на ресурсі https://sobor.com.ua, існують організації, які надають послуги сурогатства саме для ЛГБТ-спільноти. Зокрема, там зазначено, що «багато жінок в захваті від можливості стати сурогатною матір’ю для гей-пари», адже хочуть допомогти групі населення, яка найбільше потребує власних дітей. Деколи донорами сперми стають обидва гомосексуальні партнери, що може призвести до народження близнят. Крім цього, зазначено, що кожна друга дитина, народжена в Азії від сурогатної матері, була призначена для гомосексуальних або лесбійських пар.

У 2018 році таїландка не захотіла віддати народжену нею доньку Кармен (яйцеклітину надала інша жінка) замовнику й біологічному батьку Гордону Лейку, бо він гомосексуаліст. Суд виніс рішення на користь цієї пари геїв, яка до того, уже мала дворічного сина від жительки Індії, де щороку до 25000 дітей «виготовляли» на експорт (до заборони комерційного сурогатного материнства для іноземців).

61-річна Целін Еледже зі штату Небраска у США стала сурогатною матір’ю для свого сина Метью, оскільки він був гомосексуалістом. Зважаючи на поважний вік, вона вже не була в змозі надати свою яйцеклітину, а тому для штучного запліднення яйцеклітину надала сестра партнера її сина, син же став донором сперми. Після проходження гормональної терапії 61-річна Целін Еледже народила дівчинку Уму Луїз.

Слід зазначити, що багато країн Європи, як-от: Україна, Росія, Білорусь, Кіпр, Великобританія – дозволяють та підтримують ті чи ті форми сурогатного материнства.

Зокрема, в Україні дозволеними є різні форми сурогатного материнства, крім того, відсутні прямі заборони комерційного сурогатного материнства. Указане випливає з «Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні», який затверджено наказом №787 МОЗ України від 09.09.2013 року.

Як зазначає Marco Dreosto, цю проблему щодо України обговорювали, зокрема на сесіях Європейського Парламенту.

Одним із питань до Європейської Комісії було таке: «Чи буде Комісія закликати український уряд заборонити сурогатне материнство, щоб забезпечити дотримання прав людини в сусідніх із ЄС країнах та зменшити можливість обходу європейськими громадянами національних заборон, відвідуючи Україну для цілей цієї практики, яка є незаконною в Європі?» (джерело: Marco Dreosto. Question for written answer E-003388/2020 to the Commission. European Parliament. Parliamentary questions. 5 June 2020).

Так, на інтернет-сайті компанії «New Life Poland», що є частиною міжнародної групи центрів плідності «New Life Global», які наразі діють у Грузії, Україні, Індії, Ізраїлі й Таїланді, указано, що вони рекомендують скористатися послугами сурогатних жінок та донорів з України та Грузії.

Отже, досі Україну з-поміж інших європейських країн розглядають як сприятливу платформу в контексті практики сурогатного материнства. Нещодавні повідомлення на центральних українських телеканалах та в загальнонаціональних ЗМІ про факти приїзду прийомних батьків за «своїми» дітьми, виношеними й народженими в Україні сурогатними матерями навіть при карантинних обмеженнях, підтверджують вищезазначені твердження.

Зважаючи на суспільну дискусію, спричинену оприлюдненим у 2020 році відеозаписом із десятками немовлят у київському готелі, підготовлених для відправки за кордон, варто погодитися з думкою М. Паночки про те, що «сурогатне материнство порушує права матері та дитини, адже в результаті передачі немовлят руйнується зв’язок між дитиною та матір’ю, яка її виносила та народила». «Переважно сурогатне материнство в Україні є комерційним та прибутковим бізнесом, який перетворює матір в експлуатований об’єкт, а її дитину – у живий товар. По суті, таке комерційне сурогатне материнство можна розглядати і як торгівлю людьми в Україні в ХХІ столітті», – уважає М. Паночка.

З іншого боку, відомо, що Україна ратифікувала багато міжнародно-правових актів, спрямованих на захист людської гідності. Статті 3, 21, 28, 41, 68 Конституції України встановлюють, із-поміж іншого, і принципи поваги до честі та гідності кожної людини, її життя, здоров’я, недоторканності та безпеки тощо.

Отже, фактично дозволена в Україні практика комерційного сурогатного материнства, на думку дослідників, уступає в деяке етичне протиріччя з вищезазначеними принципами поваги до честі й гідності особи, ураховуючи визнання в Україні неприпустимості експлуатації людини, заборону приниження людської гідності тощо. До речі, у майбутньому, після розроблення штучної матки, необхідність у послугах сурогатних жінок відпаде сама собою.

1 червня 2020 року відбувся онлайн-брифінг щодо захисту прав дітей за участі Міністра соціальної політики України Марини Лазебної, Уповноваженого Президента України з прав дитини Миколи Кулеби, який, зокрема, розповів про скандали останніх років довкола сурогатного материнства, пов’язані із відмовою від дітей, які народились з інвалідністю, невизнанням дітей у країнах, де репродуктивні технології заборонені законом, контрабандою дітей, випадками перевезення дітей у багажниках тощо.

Резонансною стала новина й про іспанського педіатра, якого було засуджено за зґвалтування 52 дітей та який також купив дитину від сурогатної матері з України. Відомо, що при традиційному всиновленні іноземці мають виконати певні юридичні процедури, зібрати довідки, проте у випадку купівлі дітей такі вимоги відсутні.

Крім цього, на думку авторів, слід звернути увагу на закладену психологічну «міну уповільненої дії» (якою, по суті, є факт сурогатності), що може вибухнути й незворотньо пошкодити психологічне здоров’я, принизити людську гідність «сурогатних» дітей через гіпотетичне розголошення в майбутньому факту їхнього народження від сурогатних матерів.

Отже, можемо констатувати, що станом на сьогодні більшість європейських країн юридично визнали завдяки прийняттю відповідних нормативно-правових актів, що комерційне сурогатне материнство існує, але законодавство в деяких випадках потребує узгодження з принципами поваги до людської гідності.

Заклики про те, що живе тіло сурогатної матері фактично експлуатують нарівні з проституцією та рабством, а дитина у відповідних правовідносинах виступає в ролі живого товару за реальні гроші, слід відрізняти від правового нігілізму та перекручування фактів та розглядати в контексті відповідної правової й соціальної культури.

Християнський погляд на сурогатне материнство такий: сурогатне материнство може бути морально допустимим, коли сурогатна мати погоджується виносити й народити залишкові (заморожені) людські ембріони, які з’явилися в результаті штучних репродуктивних технологій, щоб урятувати їх від смерті. Головний мотив — спроба врятувати невинне людське життя — виправдовує перенесення в лоно жінки «чужих» людських ембріонів (згідно з даними, представленими на інтернет-ресурсі: https://sobor.com.ua).

Зазначимо, що питання виконання директив «римського клубу», таємного світового уряду щодо зменшення кількості населення Землі, як і питання евтаназії, веганства, чайлдфрі та інших деструктивних ідеологій, розраховані насамперед на молодь, тому їхній шкідливий вплив у нашому суспільстві може бути зменшений завдяки правопросвітництву та зваженому розумному обговоренню всіх їхніх плюсів та мінусів, звісно, у межах цивілізованого гуманістичного підходу.

Для об’єктивності необхідно зазначити, що і проституція, і торгівля органами (трансплантація за медичними показниками) буває цілком легальною в деяких країнах Європи. Так, у Білорусі, наприклад, існує презумпція згоди особи на вилучення її органів одразу після смерті мозку, тому в цій країні при лікарнях працюють «координатори з трансплантації» та відповідні психологи, які заохочують громадян сприяти вилученню їхніх органів після смерті.

У Нідерландах, як відомо, секс-робота також є легальною діяльністю, за яку сплачують податки в місцевий та державний бюджети. Добре це чи погано – відповідь очевидна, але належне її обговорення виходить за межі цієї статті.

Спекуляції й маніпуляції цими фактами, безумовно, можуть деструктивно впливати на свідомість наших молодих громадян, тому необхідно такі питання обговорювати відкрито. Досліджувати та висвітлювати їх потрібно, уникаючи правового нігілізму та перекручування фактів, що буде свідчити лише про цивілізований та гуманістичний підхід нашого суспільства до питань сурогатного материнства, особливо враховуючи обрання європейського вектору розвитку нашої держави.