У липні 2022 року керівник Центральної окружної прокуратури м. Дніпра звернувся до суду в інтересах Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та просив: витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 ; витребувати у ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1.
На обґрунтування позову зазначав, що окружною прокуратурою встановлено, що у комунальній власності територіальної громади міста Дніпра перебуває комунальна квартира АДРЕСА_2 , що розташована на І та II поверхах двоповерхового житлового будинку літ. А-2 загальною площею 905,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 . Вказаний житловий будинок перебував на балансі кількох комунальних підприємств та наразі балансоутримувачем будинку є Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради.
05 листопада 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області Вусиком М. О. на підставі свідоцтва про право власності б/н від 23 вересня 1999 року, наданого ДЖКП «Південне», за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 78,7 кв. м.
Разом з тим, згідно інформації, отриманої від Дніпровської міської ради, рішень щодо відчуження комунального майна шляхом його приватизації не приймалось, свідоцтво про право власності ОСОБА_3 не реєструвалось. Квартира АДРЕСА_4 на момент державної реєстрації права власності на неї не існувала як окремий об`єкт нерухомого майна, а була частиною квартири загального заселення № 1.
Вказані обставини у своїй сукупності свідчать, що свідоцтво про право власності б/н від 23 вересня 1999 року, на підставі якого здійснено реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_3 на спірну нерухомість, є підробленим. В подальшому ОСОБА_3 було здійснено відчуження квартири АДРЕСА_5 , що фактично є складовою частиною комунальної квартири АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28 листопада 2018 року, яка в свою чергу здійснила поділ зазначеного нерухомого майна на дві окремі квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 . Новоутворену квартиру АДРЕСА_6 ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору від 18 липня 2019 року подарувала ОСОБА_2 .
Отже, спірне нерухоме майно вибуло з комунальної власності поза волею власника - територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, із порушенням встановленого чинним законодавством порядку та на підставі підроблених документів, що є безумовною підставою для витребування такого нерухомого майна у останнього набувача на підставі статті 388 ЦК України.
Короткий зміст судових рішень в справі:
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2023 року, позов задоволено.
Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_5 , що є складовою частиною квартири спільного заселення АДРЕСА_7.
Витребувано у ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_6 , що є складовою частиною квартири спільного заселення АДРЕСА_7 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_3 не видавався ордер на вселення у спірну квартиру, а також вона ніколи не була зареєстрована у ній, тобто не була наймачем спірної нерухомості та не мала права на її приватизацію.
28 листопада 2018 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу квартири, в подальшому ОСОБА_1 здійснила поділ квартири АДРЕСА_4 на квартиру АДРЕСА_5 та квартиру АДРЕСА_6 , однак в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 отримувала відповідний дозвіл на здійснення поділу квартири АДРЕСА_4.
18 липня 2019 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_4 .
Враховуючи, що спірне нерухоме майно - частина квартири АДРЕСА_2 (квартира АДРЕСА_5 та квартира АДРЕСА_4 є власністю територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради та вибула з її володіння без її волі, наявні підстави для його витребування у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги:
У серпні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просили скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2023 року й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги зазначали про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року в справі № 6- 48цс15, від 22 лютого 2017 року в справі № 6-17цс17, від 15 листопада 2017 року в справі № 310/5980/13-ц та упостановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року в справі № 910/9452/17, від 21 березня 2018 року в справі № 57/314-6/526/2012, від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц, від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17, від 31 жовтня 2018 року в справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 575/476/16-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 357/9328/15-ц, від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17, від 02 липня 2019 року в справі № 48/340, від 22 серпня 2019 року в справі № 913/610/18, від 11 грудня 2019 року в справі № 320/4938/15-ц, від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18, від 14 квітня 2021 року в справі № 753/11965/19, від 06 липня 2021 року в справі № 921/430/19, від 14 квітня 2022 року в справі № 644/2204/19, від 08 серпня 2022 року в справі № 953/12011/20, від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
Також оскаржили судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
В матеріалах справи відсутні докази скасування державної реєстрації права власності на спірні квартири за третьою особою, визнання документів, на підставі яких ОСОБА_3 набула право власності на цю нерухомість, підробленими, тому безпідставними є висновки щодо незаконності набуття права власності на вказане нерухоме майно третьою особою.
Дніпровська міська рада ніколи не була власником квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 , їх неможливо витребувати на її користь.
Суди не врахували клопотання про застосування позовної давності.
Позиція Верховного Суду:
У випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18).
Установивши, що спірні квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 , які є складовими частинами квартири спільного заселення АДРЕСА_7 , яка, в свою чергу, є комунальною власністю, вибула з володіння власника (територіальної громади міста Дніпра) поза його волею та з порушенням законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про витребування цього майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є останніми набувачами спірного майна.
При вирішенні спору суди попередніх інстанцій належним чином здійснили оцінку добросовісності останніх набувачів, а також пропорційність втручання у їх право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Верховний Суд враховує, що безпідставно зареєструвавши за собою 05 листопада 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_5 , що є складовою частиною квартири спільного заселення АДРЕСА_7 , ОСОБА_8 менше, ніж через місяць (28 листопада 2018 року) відчужила її ОСОБА_1.
В подальшому ОСОБА_1 без отримання відповідного дозволу здійснила поділу квартири АДРЕСА_4 на квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 й менше, ніж за рік подарувала квартиру АДРЕСА_6 ОСОБА_2.
Відтак ОСОБА_1 при придбанні квартири АДРЕСА_5 , а ОСОБА_2 під час отримання в дар новоствореного об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_5 , проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності на спірну квартиру, і за необхідності отримавши правову допомогу, мала б зважити на такі обставини при укладенні договорів щодо вказаної нерухомості.
Висновок:
За обставин цієї справи витребування майна є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій клопотання про застосування позовної давності, оскільки вони є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку, і висновки суду є достатньо аргументованими.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.