Короткий зміст позовних вимог:
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Біляївської міської ради, у якому просив:
встановити факт родинних відносин, а саме, що він є рідним сином ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визнати незаконним набуття права власності ОСОБА_2 на житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0, 09 га за адресою: АДРЕСА_1 (теперішня назва - АДРЕСА_2 );
скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,09 га за адресою: АДРЕСА_3 ), номер запису про право власності: 162220451210 за відповідачкою ОСОБА_2 , проведену державним реєстратором Біляївського міськрайонного управління юстиції Одеської області Рогачко П. О. 03 вересня 2013 року;
визнати за ним право власності на частку житлового будинку, розташованого на земельній ділянці площею 0,09 га за адресою: АДРЕСА_4 ), а також на частку 2-х кімнатної ізольованої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку, розташованого на земельній ділянці площею 0,09 га, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . За життя батька, він постійно проживав разом з ним та був зареєстрований за вказаною адресою, а тому вважається таким, що прийняв спадщину після смерті свого батька. Проте оформити свої спадкові права він не може, у зв`язку із розбіжностями в написанні прізвища батька українською мовою « ОСОБА_5 », а його - « ОСОБА_6 », які виникли у зв`язку із перекладом прізвища з російської на українську мову при видачі паспорта громадянина України.
Наявність вказаних розбіжностей унеможливлювало підтвердження їх родинних відносин, у зв`язку із чим йому було рекомендовано звернутися до суду для встановлення факту родинних відносин, що є необхідним для оформлення спадщини, яка відкрилась після смерті його батька - ОСОБА_3 .
Вважає свою відмову від прийняття своєї частки у спадщині після смерті батька на користь своєї матері - відповідачки ОСОБА_2 , нікчемним правочином, оскільки дана заява не відповідала його волі.
З урахуванням викладених обставин просив суд позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 24 жовтня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 та його батьком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішуючи спір, місцевий суд виходив із того, що позивач довів факт, що спадкодавець ОСОБА_4 був його рідним батьком. Разом із тим, суд відмовив в задоволенні решти позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що ОСОБА_1 відмовився від своєї частки у спадщині після смерті батька на користь своєї матері - відповідачки ОСОБА_2 , будучи дієздатним і не маючи ніякого психічного захворювання.
Короткий зміст постанови апеляційного суду:
Постановою Одеського апеляційного суду від 12 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 жовтня 2023 року, в частині незадоволених позовних вимог, скасовано. Позовні вимоги в цій частині задоволено. Визнано незаконним набуття права власності ОСОБА_2 на житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,09 га за адресою: АДРЕСА_1 (теперішня назва - АДРЕСА_2 ). Визнано за ОСОБА_1 право власності на частку житлового будинку, розташованого на земельній ділянці площею 0,09 га, розташований за адресою: АДРЕСА_4 . Скасовано державну реєстрацію права власності на житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,09 га, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , номер запису про право власності: 162220451210, за відповідачкою ОСОБА_2 , проведену державним реєстратором Біляївського міськрайонного управління юстиції Одеської області Рогачко П. О. 04 вересня 2013 року.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відмова позивача від прийняття спадщини є такою, що не відповідала його волі, а тому даний правочин є нікчемним. Також апеляційний суд виходив із того, що і позивач у цій справі і відповідачка мають рівні права на спадщину після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , як спадкоємці першої черги, що передбачено статтями 1261, 1278 ЦК України.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У серпні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Щербань Д. М. через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 жовтня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2024 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 18 березня 2021 року у справі № 902/608/19, від 26 листопада 2019 року у справі № 902/201/19, від 15 жовтня 2019 року у справі № 908/1090/18, від 13 січня 2021 року у справі № 242/61/19, від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16, від 05 лютого 2018 року у справі № 404/4956/15, від 25 липня 2018 року у справі № 416/13806/14, від 25 травня 2022 року у справі № 207/2386/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин в апеляційному порядку не переглядалося, вимог в цій частині Верховним Судом не переглядаються (стаття 400 ЦПК України).
Позиція Верховного Суду:
Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 указував на те, що обставини відмови від спадщини у вигляді вищевказаного житлового будинку на користь матері він не пам`ятає, оскільки на той час знаходився у пригніченому психоемоційному стані, мав загострення хронічних хвороб у зв`язку із чим приймав різноманітні лікарські (в тому числі психотропні) лікарські засоби.
Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - упововаженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття (частина перша, п`ята, шоста статті 12673 ЦК України).
Згідно з частиною п`ятою статті 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.
Суд першої інстанції, що відмова позивача від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , відповідно до змісту заяви, відповідала його волевиявленню, у заяві зазначено, що заявник усвідомлював значення своїх дій, розумів обставини, фізичного чи психологічного тиску до нього не застосовувалося. Заявнику роз`яснено зміст статей 1269, 1272, 1273-1275 ЦК України.
ОСОБА_1 не оскаржував в судовому порядку свою відмову від спадщини з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 ЦК України, і місцевий суд не встановив обставин визнання такої відмови недійсною.
Правом на відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини позивач також не скористався.
Нікчемний правочин є недійсним тільки у випадках, передбачених законом. Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тому сторони не вправі вимагати одна від одної його виконання.
Правочин є нікчемним з моменту його вчинення незалежно від пред`явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін. Бажання сторін про визнання його дійсним до уваги не беруться, оскільки такий правочин суперечить нормам закону. Суд допускає визнання такого правочину дійсним лише у випадках, визначених законом. Наприклад, при недотриманні нотаріальної форми договору за умови його повного або часткового виконання, якщо одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (частина друга статті 220 ЦК України).
Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, притаманних правочинам даного виду, а породжує лише правові наслідки, пов`язані з його недійсністю. Відповідно до статті 216 ЦК України такими наслідками є поновлення сторін у їх початковому становищі (двостороння реституція) та відшкодування збитків або моральної шкоди, завданих другій стороні або третій особі внаслідок його вчинення.
Отже, ОСОБА_1 відмовився від своєї частки у спадщині після смерті батька на користь своєї матері - відповідачки ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої заяви, будучи дієздатним, будь-яких підстав для висновку, що такий правочин, є нікчемним, у розумінні частини другої статті 215 ЦК України, не має.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 4 ЦПК України), а тому суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то зазначити, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.
За змістом наведених норм процесуального права суд може задовольнити позов лише тієї особи, яка має право пред`явлення вимоги до відповідачів. У разі відсутності у позивача такого права, його вимоги не підлягають задоволенню.
Висновок:
Установлено, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 09 липня 2013 року у справі № 496/3029/13-ц, яке набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на спадкове майно - задоволено. Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_2 та її чоловіком ОСОБА_3 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 загальною площею 208,50 кв.м., житловою 95,20 кв.м. з надвірними спорудами: сараєм, банею, вбиральнею, котельнею, двома цистернами для води та огорожею в порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_3 . Визнано за ОСОБА_2 право користування земельною ділянкою площею 0,09 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв`язку з наведеним, враховуючи, що місцевий суд встановивши наявність відмови ОСОБА_1 від прийняття спадщини після смерті його батька ОСОБА_3 , набуття відповідачкою права власності на спадкове майно за рішенням суду, дійшов обґрунтованого висновку про те, що права позивача як спадкоємця не порушені, з чим погоджується і Верховний Суд, доводи позивача про порушення його прав є необґрунтованими.
Також суд приймає до уваги той факт, що позивач приймав участь у судовому засіданні в Біляївському районному суді Одеської області 09 липня 2013 року, яким за відповідачкою визнано право власності на спірне нерухоме майно, погодився з таким рішенням, та в апеляційному порядку його не оскаржував.
У справі, що переглядається, ОСОБА_8 висловив як прямо (в заяві від 06 травня 2011 року № 439), так і своєю поведінкою (приймав участь участь у судовому засіданні в Біляївському районному суді Одеської області 09 липня 2013 року, яким за відповідачкою визнано право власності на спірне нерухоме майно, погодився з таким рішенням, та в апеляційному порядку його не оскаржував), заявляв, що не буде реалізовувати своє право на спадкування. За таких обставин право на оспорення набуття відповідачкою права власності на спірне нерухоме майно у позивача припинилося, оскільки ОСОБА_1 його не успадкував, а тому підстави для задоволення його позовних вимог відсутні.
Місцевий суд врахував, що проявом доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) є те, що якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності, право на частку в спільній власності), добровільно висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від належного їй майнового права, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити суб`єктивне право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
Висновки апеляційного суду про те, що відмова позивача від спадщини не відповідала його волі не ґрунтується на обставинах справи.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку у застосуванні норм матеріального права, рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України в оскаржуваній його частині підлягає скасуванню, а судове рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.