Виїзд дітей за кордон під час воєнного стану в Україні з одного боку став порятунком і способом їх захисту, а з іншого - обмеженням прав тих батьків, які залишились вдома.
Тож, реалізуючи право на побачення з дитиною, у грудні 2023 року батько дитини звернувся до Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області з позовом до колишньої дружини про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у її вихованні.
Батько просив суд зобов`язати матір не перешкоджати йому у спілкуванні та вихованні дитини і визначити йому наступні способи участі у вихованні сина:
-
шляхом вільного спілкування та побачення з ним без присутності матері кожної останньої суботи та неділі календарного місяця з 9:00 год суботи до 20:00 год неділі з можливістю ночівлі дитини у батька;
-
проведення спільного відпочинку під час канікул тривалістю 7 днів у зимовий період часу та 21 день у літній період часу з урахуванням особливостей такого відпочинку, стану здоров`я дитини, рекомендацій лікарів та за домовленістю між батьками;
-
встановити необмежене спілкування з сином засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку.
Матір дитини заперечувала проти задоволення позовних вимог батька, зокрема, посилаючись на відсутність бажання сина спілкуватися з батьком, вчинення батьком домашнього насильства в сім`ї та самоусунення від виконання своїх батьківських обов`язків. Зазначала, що у березні 2022 року вона, без погодження з колишнім чоловіком, в цілях безпеки разом із сином виїхала до Німеччини, де наразі дитина проживає і навчається.
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 квітня 2024 року позов задоволено частково, зобов`язано матір не чинити перешкоди батькові у спілкуванні з сином. Встановлено батькові для участі у вихованні та спілкуванні з сином наступні способи участі: проведення спільного відпочинку щорічно влітку 21 день поспіль та взимку 7 днів під час канікул, з урахуванням особливостей такого відпочинку, стану здоров`я дитини, рекомендацій лікарів, без присутності матері, але за її попереднім узгодженням, в інші дні за спільною домовленістю між батьками дитини; необмежене спілкування з сином засобами телефонного, поштового, електронного та іншого можливого зв`язку. Зобов`язано матір повідомляти батька не пізніше ніж за два тижні до передбаченого графіком побачення з дитиною засобами телефонного зв`язку чи доступними месенджерами про початок канікул, місцезнаходження дитини та виникнення поважних обставин, коли зустріч батька з дитиною є неможливою. Зобов`язано матір повідомляти батька не пізніше ніж за два тижні до передбаченого графіком побачення з дитиною засобами телефонного зв`язку чи доступними месенджерами про намір прибути для побачення з сином.
З огляду на те, що на час вирішення справи дитина перебуває за кордоном, суд першої інстанції вважав, що єдиним можливим способом спілкування з дитиною стануть засоби дистанційного зв`язку та проведення спільного з батьком відпочинку під час зимових та літніх канікул без присутності матері (враховуючи наявність конфлікту та неприязних відносин між батьками), що забезпечить позивачу можливість вільно, без створення стресової та напруженої ситуації для дитини спілкуватися з нею і сприятиме підтриманню зв`язку дитини з батьком до того часу, як вона повернеться до України.
Не погодившись з рішенням першої інстанції, матір звернулась до апеляційного суду. Постановою Житомирського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року апеляційну скаргу матері задоволено частково.
Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 квітня 2024 року змінено, доповнено резолютивну частину рішення наступним абзацом: порядок виконання визначеного способу участі батька у спілкуванні та вихованні дитини відстрочити на час воєнного стану в Україні та перебування дитини у цей період за кордоном. На час воєнного стану в Україні та перебування дитини у цей період за кордоном, зобов`язано матір дитини організувати щоденне спілкування дитини з батьком у режимі відеозв`язку та аудіозв`язку через мобільні засоби у погоджений з дитиною час, з урахуванням його режиму дня. У решті рішення суду залишено без змін.
Однак, сторони вдвох не погодились з висновками апеляційного суду та звернулися з відповідними касаційними скаргами до Верховного Суду.
Касаційна скарга батька мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що після розірвання шлюбу відповідачка не дає можливості йому бачитися з сином та проводити час з ним, постійно створює штучні перешкоди та ігнорує телефонні дзвінки. Матір разом з сином проживає за кордоном, однак періодично (в основному у період канікул дитини) приїжджає до своїх батьків у с. Токарів Звягельського району Житомирської області. Однак не повідомляє його, як батька дитини, про прибуття сина на територію України. Вважає, що відповідачка штучно використовує запроваджений в Україні воєнний стан з метою унеможливлення його побачень із сином.
В касаційній скарзі матір посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини. У якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Крім того, на думку матері суди не звернули уваги на те, що їх спільний з позивачем син боїться батька.
Позиція Верховного Суду:
Як зазначив ВС, визначення судом можливості для батька проводити спільний відпочинок з сином протягом частини літніх та зимових канікул з урахуванням особливостей такого відпочинку, стану здоров`я дитини, рекомендацій лікарів, за попереднім узгодженням з матір`ю, в інші дні - за спільною домовленістю між батьками дитини, не може вважатися таким, що призведе до негативних наслідків для дитини. Взявши до уваги, що батько перебуває на військовій службі та бере участь у відсічі збройній агресії держави-окупанта, доцільно створити йому умови для реалізації права на контакт з дитиною під час її канікул, відпустки батька, за узгодженням між батьками та з урахуванням поточних обставин життя дитини.
Колегія суддів дійшла висновку, що відстрочення виконання судового рішення про контакт батька з дитиною фактично на невизначений строк може призвести до ілюзорності захисту прав та інтересів учасників цієї справи. До того ж необхідно враховувати, що відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня його ухвалення (частина шоста статті 435 ЦПК України).
Таким чином, з урахуванням наведеного, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, касаційну скаргу батька - задоволено, касаційну скаргу матері – залишено без задоволення, Постанову Житомирського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року – скасовано та Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 квітня 2024 року - залишено в силі.