Початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності
📌Короткий зміст позовної заяви:
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого за час шлюбу.
Позовна заява мотивована тим, що він та ОСОБА_2 з 07 березня 1997 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 квітня 2017 року (справа № 211/2680/16-ц). Від шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1.
Вказував, що після розірвання шлюбу вони сумісно проживали за адресою: АДРЕСА_1 та 19 серпня 2017 року знову уклали шлюб. Проте сімейне життя не склалося, у зв`язку із чим рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 жовтня 2022 року (справа № 211/2236/22) шлюб між ним та ОСОБА_2 було розірвано. При цьому фактично шлюбні відносини між ним та відповідачкою припинилися у квітні 2020 року.
Зазначав, що 10 грудня 2005 року під час перебування у зареєстрованому шлюбі ними за спільні кошти було набуто у власність квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 49,8 кв. м, житловою площею 28,7 кв. м, право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_2 .
Вказував, що ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом про поділ майна подружжя (справа № 211/4119/20), проте, ураховуючи те, що вони намагалися зберегти сім`ю, до суду була подана заява про залишення вказаного позову без розгляду та ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року позов ОСОБА_2 про поділ майна подружжя було залишено без розгляду.
Посилався на те, що зазначене майно належить їм як подружжю, на праві спільної сумісної власності, проте між ними відсутнє порозуміння щодо розподілу спільного сумісного майна подружжя. Оскільки у добровільному порядку дійти згоди щодо поділу спільного майна відповідачка відмовляється, тому вважав, що його слід поділити на підставі статей 60, 70, 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнати право власності за ним та ОСОБА_2 по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , за кожним зі співвласників.
📌Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2024 року,позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 49,8 кв. м, житловою площею 28,7 кв. м, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Визнано право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , за кожним зі співвласників. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що спірна квартира була набута сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти. Виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суд дійшов висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по 1/2 частині вищезазначеної квартири, оскільки ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності майна. При цьому наявність обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири, відповідачкою не доведено.
Районний суд відхилив доводи ОСОБА_2 про пропуск позовної давності, зазначивши, що строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки про порушення свого права він дізнався у липні 2020 року, коли ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя, а із цим позовом до суду звернувся у червні 2023 року, тобто в межах строку позовної давності. При цьому суд послався на релевантну практику Верховного Суду.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав, що ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами придбання спірної квартири за особисті кошти. Ураховуючи, що ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільної сумісної власності сторін на спірну квартиру, апеляційний суд зазначив, що наявні підстави для визнання за сторонами права власності за кожним по 1/2 частині спірної квартири у порядку статей 60, 70 СК України.
📌Короткий зміст вимог касаційної скарги:
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - Забара А. В. , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана її представником – адвокатом Забарою А. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного встановлення обставин справи, не надали належну правову оцінку поданим нею доказам.
Вважає, що суди неправильно застосували позовну давність, зокрема, не урахували, що сплив трирічного строку позовної давності у спорах про поділ спільного майна подружжя необхідно відраховувати з моменту розірвання шлюбу у 2017 році. На думку заявника, суди не встановили усіх фактичних обставин справи, зокрема, моменту порушення права ОСОБА_1 , а отже початку відліку позовної давності.
Посилається на те, що квартира АДРЕСА_1 успадкувала її матір, а вона помилково на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2005 року, а не дарування передала квартиру ОСОБА_2.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_2 - адвокат Забара А. В., вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 619/894/16-ц, від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 30 квітня 2020 року у справі № 19/49-10, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
📌Позиція Верховного Суду:
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки була набута ОСОБА_2 за час перебування сторін у шлюбі, тому підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
Доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира є приватною власністю ОСОБА_2 , заявником не доведено, тобто нею не спростовано презумпцію спільності вказаного майна подружжя на час припинення шлюбу, що є її процесуальним обов`язком.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
У частині другій статті 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.
Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15.
Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.
📌Висновок:
Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що строк позовної давності, позивачем не пропущено. Позовна давність обчислюється від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не з моменту розірвання шлюбу.
Ураховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій про дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду із цими вимогами є обґрунтованим. Відповідачка цих висновків не спростувала і не довела, що ОСОБА_1 дізнався або міг дізнатися про порушення свого права до липня 2020 року.
Посилання касаційної скарги на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 619/894/16-ц, від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 30 квітня 2020 року у справі № 19/49-10, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.