Короткий зміст позовної заяви:
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що 22 січня 2003 року вона познайомилася зі ОСОБА_3 і проживала разом з ним до його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1.
Під час знайомства позивачка не перебувала в шлюбі, шлюб ОСОБА_3 з іншою жінкою був розірваний в 2002 році. Оскільки сімейні обставини не дозволяли ОСОБА_3 проживати в квартирі, в якій він був зареєстрований ( АДРЕСА_1 ), в ній проживали його колишня дружина, син, тесть та теща.
Із березня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 почали проживати разом у квартирі, яка належить їй на праві приватної власності за адресою: АДРЕСА_2 .
13 жовтня 2003 року вони разом назбирали грошові кошти і викупили квартиру АДРЕСА_3.
Оскільки в цій квартирі раніше проживав ОСОБА_3 і був у ній зареєстрований, то і покупцем у договорі купівлі-продажу вказали нього. Продавцем квартири була колишня дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .
Після звільнення квартири колишніми власниками через кілька тижнів після підписання договору купівлі-продажу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 стали проживати в цій квартирі разом, під час ремонту проживали в квартирі ОСОБА_1 (періодично з 2003 до листопада 2005 року). Вели спільне господарство, разом проводили весь вільний час, їздили відпочивати. Після закінчення карантину вони мали наміри одружитися, про ці плани знали їх друзі і батьки ОСОБА_3.
Також за час спільного проживання вона та ОСОБА_3 придбали: 15 червня 2016 року - автомобіль AUDI А6, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; 14 вересня 2006 року - нежитлове приміщення на АДРЕСА_4.
До нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернувся його син - ОСОБА_2.
Оскільки позивачка претендує на 1/2 частину майна, придбаного під час спільного проживання зі ОСОБА_3 , вважає, що ця частина майна не є спадковою масою і повинна бути виключена із складу спадкового майна.
Посилаючись на викладене, позивачка просила суд:
- встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з березня 2003 року і до часу його смерті - до ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину спільного сумісного майна, набутого за час проживання зі ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу;
- витребувати у ОСОБА_2 правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_3 , нежитлове приміщення на АДРЕСА_4 та автомобіль марки AUDI А6, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .
- зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у м. Києві виключити 1/2 частину майна, набутого під час проживання однією сім`єю (1/2 частини квартири АДРЕСА_3 ; 1/2 частину нежитлового приміщення на АДРЕСА_4 ; 1/2 частину автомобіля марки AUDI А6, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ) зі складу спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
15 травня 2023 року рішенням Шевченківського районного суду м. Києва позов задоволено частково.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловіка та дружини з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спільного сумісного майна, а саме: нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 ;автомобіля марки «AUDI А6, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до дня смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджується належними та допустимими доказами, а тому майно, набуте ними за цей період, а саме: нежитлове приміщення на АДРЕСА_4 ; автомобіль марки AUDI А6, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї. Отже, позовні вимоги про визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину спільного сумісного майна, набутого під час проживання зі ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в цій частині, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:
24 жовтня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що із наданих суду письмових доказів не можна беззаперечно встановити, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю з 2003 року, оскільки суду не надано документальних підтверджень придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі, доказів реєстрації місця проживання за однією адресою, доказів участі в утриманні майна один одного тощо.
На підставі наявних у матеріалах справи доказів, перевіривши пояснення сторін та покази свідків, суд встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були певні відносини, але вони не були такими, що притаманні чоловіку і жінці як подружжю.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах:
- Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року в справі № 308/3162/15-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17, від 21 листопада 2018 року в справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року в справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц, від 20 листопада 2019 року в справі № 201/12877/16, від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17, від 05 травня 2020 року в справі № 554/8004/16-ц, від 19 травня 2020 року в справі № 263/17218/18, від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17, про те, що визначення предмета та підстав позову є правом позивача, тоді як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи;
- Верховного Суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22, від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21, про те, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. Водночас не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання;
- Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року в справі № 554/8023/15-ц, про те, що для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю;
- Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц, про те, що законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки;
- Верховного Суду від 15 серпня 2019 року в справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року в справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року в справі № 204/6931/20, від 30 червня 2020 року в справі № 694/1540/20, про те, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивача, самі собою, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю;
- Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року в справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року в справі № 199/3941/20, про те, що під час вирішення спору про поділ майна необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки;
- Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 643/6799/17, про те, що взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і в чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини;
- Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц, про те, що певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Зазначила, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові не вказав, які саме докази він враховував чи досліджував, не навів конкретних мотивів їх відхилення, які саме докази та чому такі докази не підтверджують проживання позивачки з ОСОБА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Позиція Верховного Суду:
Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а першочергово їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Колегія суддів погоджується, що із наданих суду письмових доказів не можна беззаперечно встановити, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю в зазначений позивачкою період, оскільки суду не надано документальних підтверджень придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі, доказів реєстрації місця проживання за однією адресою, доказів участі в утриманні майна один одного тощо.
Із наданих позивачкою фотографій та показів свідків неможливо достеменно встановити, чи проживали ОСОБА_1 зі ОСОБА_3 як подружжя протягом усього заявленого позивачкою періоду.
На підставці наявних у матеріалах справи доказів, перевіривши пояснення сторін та покази свідків, суд встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були певні відносини, але вони не були такими, що притаманні чоловіку і жінці як подружжю.
Висновок:
Отже, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази в справі, зокрема й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, апеляційний суд обґрунтовано виснував, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факту її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_3 , ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю, до дня смерті ОСОБА_3 .
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірне майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як чоловіку та жінці, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою.
Колегія суддів звертає увагу, що саме собою посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, у неподібних правовідносинах чи у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом апеляційної інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Щодо посилання заявниці в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не врахував наведених нею інших постанов Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, є безпідставним, з огляду на таке.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.