Короткий зміст вимог скарги:
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - (далі - відділ примусового виконання рішень УЗПВР у місті Києві та Київській області) Боярчука О. В., заінтересована особа (боржник) - Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Печерський районний ВДВС).
Вимоги скарги обґрунтовані тим, що у відділі примусового виконання рішень УЗПВР у місті Києві та Київській області перебувало на виконанні виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа № 761/24136/15-ц про зобов`язання Печерського районного ВДВС вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, спрямовані на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/24136/15-ц.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень УЗПВР у місті Києві та Київській області Боярчука О. В. від 27 листопада 2023 року закінчено виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» з посиланням на те, що виконавче провадження № НОМЕР_2 передано від боржника до іншого відділу державної виконавчої служби - Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі -Шевченківського районного ВДВС).
Заявник не погодився з вказаною постановою, так як передача виконавчого провадження з одного відділу виконавчої служби до іншого не може бути підставою для закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 у зв`язку з фактичним виконанням рішення у повному обсязі згідно з виконавчим документом, оскільки у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 не вчинено всіх необхідних та передбачених законом виконавчих дій, спрямованих на виконання рішення суду.
На думку ОСОБА_1 , вказані обставини можуть слугували підставою для заміни сторони боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 в порядку, встановленому статтею 442 ЦПК України.
Додатково заявник зазначав, що у вступній частині оскарженої постанови не зазначено прізвище, ім`я та по-батькові державного виконавця, що є додатковим грубим порушенням вимог Закону.
ОСОБА_1 просив:
постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень УЗПВР у місті Києві та Київській області Боярчука О. В. від 27 листопада 2023 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 визнати протиправною та скасувати;
зобов`язати державного виконавця відділу примусового виконання рішень УЗПВР у місті Києві та Київській області Боярчука О. В. відновити виконавче провадження № НОМЕР_1 та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на примусове виконання постанови Верховного Суду від 15 квітня 2020 року в справі № 761/24136/15-ц;
зобов`язати відділ примусового виконання рішень УЗПВР у місті Києві та Київській області повідомити Шевченківський районний суд міста Києва та заявника про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції:
Протокольною ухвалою від 16 січня 2024 року до участі у справі як заінтересовану особу залучено відділ примусового виконання рішень УЗПВР у місті Києві та Київській області.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 лютого 2024 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Заявник не погодився із зазначеною підставою для закінчення виконавчого провадження та вказував, що рішення суду не виконано та необхідно було б провести заміну боржника у виконавчому провадженні.
Проте стягувач після передачі виконавчого провадження № НОМЕР_2 до Шевченківського районного ВДВС не ініціював питання заміни сторони виконавчого провадження № НОМЕР_1, не звертався до суду чи державного виконавця з відповідною заявою. При цьому державний виконавець не наділений правом за власною ініціативою звертатись до суду із поданням про заміну сторони виконавчого провадження.
Під час розгляду справи заявник не обґрунтував можливість заміни сторони виконавчого провадження, а представник відділу примусового виконання рішень УЗПВР у місті Києві та Київській області в судовому засіданні пояснив, що заміна сторони виконавчого провадження неможлива, оскільки Шевченківський районний ВДВС не є правонаступником Печерського районного ВДВС у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Закон України «Про виконавче провадження» не регламентує дій державного виконавця у випадку, якщо виконавче провадження з одного відділу державної виконавчої служби (який є боржником у виконавчому провадженні), передано на виконання до іншого відділу державної виконавчої служби, який відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження» має вчиняти всі необхідні дії для виконання рішення суду. Тому суд зазначив, що у випадку неналежного виконання рішення суду стягувач має можливість оскаржити бездіяльність відповідно Шевченківського районного ВДВС.
Крім того, у скарзі стягувач зазначав, що у вступній частині оскарженої постанови не зазначено прізвище, ім`я та по-батькові державного виконавця, що є порушенням вимог Закону.Але зазначене скаржником порушення не може бути підставою для скасування постанови державного виконавця, так як не впливає на законність прийнятого ним рішення.
Також стягувач не обґрунтував для захисту якого права чи інтересу він звернувся до суду зі скаргою у цій справі.
Отже, рішення суду про стягнення грошових коштів на даний час перебуває на примусовому виконанні Шевченківського районного ВДВС (виконавче провадження № НОМЕР_2), право заявника на належне виконання рішення суду на цей час не порушено, а Печерський районний ВДВС не здійснює виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа № 761/24136/15-ц у виконавчому провадженні № НОМЕР_2. Тому суд зробив висновок про відмову в задоволенні скарги.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції:
Постановою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень УЗПВР у місті Києві та Київській області Боярчука О. В. від 27 листопада 2023 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Зобов`язано державного виконавця відділу примусового виконання рішень УЗПВР відновити виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 761/24136/15-ц, виданого Шевченківським районним судом міста Києва 20 травня 2020 року.
В іншій частині вимог скарги відмовлено.
Апеляційний суд зазначив, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі. Вказане передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 129-1 Конституції України, статтею 18 ЦПК України.
Закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, в якому боржником був Печерський районний ВДВС, відбулось внаслідок передачі матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_3 від боржника до Шевченківського районного ВДВС, адже адреса боржника (вул. Січових Стрільців, 17, м. Київ, 04053) територіально відноситься до Шевченківського районного ВДВС.
Аналіз змісту пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку про те, що закінчення виконавчого провадження можливе лише за наявності фактичного виконання судового рішення. Судом встановлено, що постанова Верховного Суду від 15 квітня 2020 року, на підставі якої 20 травня 2020 року Шевченківський районний суд міста Києва видав виконавчий лист № 761/24136/15-ц, за яким зобов`язано Печерський районний ВДВС вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, спрямовані на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/24136/15-ц, не виконана. Зазначене виключає можливість застосування пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Суд апеляційної інстанції констатував, що передача виконавчого провадження до іншого виконавчого органу за належністю, не скасовує обов`язковості виконання рішення суду, за яким виконавчий орган зобов`язано вчинити певні дії.
Апеляційний суд вважав, що зміст частини першої статті 55, частин першої, другої статті 442 ЦПК України дає підстави для висновку, що у державний виконавець не був позбавлений права звернутись до суду із відповідною заявою про заміну боржника в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, адже відбулась заміна боржника з Печерського районного ВДВС на Шевченківський районний ВДВС. Тому, приймаючи постанову про закінчення виконавчого провадження від 27 листопада 2023 року, старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень УЗПВР у місті Києві та Київській області Боярчук О. В. не виконав вимоги законодавства щодо обов`язковості виконання судових рішень, чим порушив право ОСОБА_1 на доступ до суду та ефективний захист сторони у справі, яке передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 129-1 Конституції України та статтею 18 ЦПК України.
Таким чином, постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень УЗПВР у місті Києві та Київській області Боярчука О. В. від 27 листопада 2023 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 є протиправною та підлягає скасуванню. Крім того, необхідно зобов`язати державного виконавця відновити виконавче провадження. Разом з цим вимоги скарги ОСОБА_1 про повідомлення його та Шевченківський районний суд міста Києва про виконання судового рішення за результатами розгляду справи не підлягають задоволенню, адже норми Закону України «Про виконавче провадження» покладають обов`язок на державного виконавця повідомляти учасників виконавчого провадження про вчинені процесуальні дії.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
У серпні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги скарги про зобов`язання відділу примусового виконання рішень УЗПВР у місті Києві та Київській області повідомити його як стягувача та Шевченківський районний суд міста Києва про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, скасувати; ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаної вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
на обґрунтування відмови у задоволенні вимоги скарги про зобов`язання органу державної виконавчої служби повідомити суд та стягувача про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, суд апеляційної інстанції зазначив, що ця вимога не підлягає задоволенню, «оскільки Закон України «Про виконавче провадження» покладає обов`язок на державного виконавця повідомляти учасників виконавчого провадження про вчинені процесуальні дії». На переконання заявника, такий висновок апеляційного суду суперечить положенням статті 453 ЦПК України;
за змістом статті 453 ЦПК України про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання. Таким чином, відповідна вимога скарги стягувача ґрунтується на імперативній нормі процесуального права, яку неможливо тлумачити інакше, ніж зобов`язання органу державної виконавчої служби повідомити суд та заявника скарги про виконання ухвали суду;
норми Закону України «Про виконавче провадження», якими на державних виконавців покладено обов`язок повідомляти учасників виконавчого провадження про вчинені процесуальні дії, та на які (без зазначення конкретних статей, частин, пунктів) посилається апеляційний суд, не можуть слугувати підставою для відмови у задоволенні відповідної вимоги, адже ці положення не суперечать змісту імперативної норми статті 453 ЦПК України (хоча певною мірою їх дублюють), а лише підтверджують обґрунтованість заявленої вимоги.
Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_1 оскаржує ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції лише в частині відмови у задоволенні вимоги скарги про зобов`язання відділу примусового виконання рішень УЗПВР у місті Києві та Київській області повідомити його як стягувача та Шевченківський районний суд міста Києва про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, тому в іншій частині судові рішення у касаційному порядку не переглядаються.
Позиція Верховного Суду:
У справі, що переглядається:
при зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця ОСОБА_1, крім іншого, просив зобов`язати відділ примусового виконання рішень УЗПВР у місті Києві та Київській області повідомити Шевченківський районний суд міста Києва та заявника про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги;
при вирішенні вказаної вимоги суд першої інстанції вважав, що рішення суду про стягнення грошових коштів на даний час перебуває на примусовому виконанні в Шевченківському районному ВДВС (виконавче провадження № НОМЕР_2), право заявника на належне виконання рішення суду на цей час не порушено, а Печерський районний ВДВС не здійснює виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа № 761/24136/15-ц у виконавчому провадженні № НОМЕР_2. Тому суд зробив висновок про відмову в задоволенні скарги;
апеляційний суд вказав, що вимоги скарги ОСОБА_1 про повідомлення його та Шевченківського районного суду міста Києва про виконання судового рішення за результатами розгляду справи не підлягають задоволенню, оскільки норми Закону України «Про виконавче провадження» покладають обов`язок на державного виконавця повідомляти учасників виконавчого провадження про вчинені процесуальні дії;
суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника), а якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено - суд відмовляє в задоволенні скарги. Водночас ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим;
проте скарга ОСОБА_1 , як сторони виконавчого провадження, не містить обґрунтування, яке його право порушене, яке може бути захищене у спосіб повідомлення Шевченківського районного суду міста Києва та заявника про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги.
Висновок:
Тому у задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 про зобов`язання відділу примусового виконання рішень УЗПВР у місті Києві та Київській області повідомити Шевченківський районний суд міста Києва та його як заявника про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, належало відмовити саме з цих підстав, у зв`язку з чим постанову апеляційного суду в оскарженій частині слід змінити в мотивувальній частині.
Касаційний суд не змінює мотиви ухвали суду першої інстанції в оскарженій частині, оскільки вона була скасована судом апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в оскарженій частині ухвалена частково без додержання норм процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в іншій - залишити без змін.