Відповіді на питання закладів охорони здоров'я, пов'язані з наданням медичної допомоги неповнолітнім
Юлія Миколаєць, адвокат, партнер Юридичної фірми «STATUS», член Ради Комітету з медичного і фармацевтичного права та біоетики України НААУ
Фахові коментарі
01.06.2023

З нагоди Міжнародного дня захисту дітей пропонуємо ознайомитися із відповідями на питання закладів охорони здоров’я, пов’язаними з наданням медичної допомоги неповнолітнім, які підготувала Юлія Миколаєць, адвокат, партнер Юридичної фірми «STATUS», член Ради Комітету з медичного і фармацевтичного права та біоетики України НААУ

Якщо інформовану згоду підписує підліток після 14 років, чи повинна мама підписувати теж?

Відповідно до статті 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (№ 2801-XII від 19 листопада 1992 року) (надалі - Основи) пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров'я.

Медичний працівник зобов'язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров'я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я.

Згода інформованого відповідно до статті 39 Основ пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.

Виходячи з наведених норм законодавства, підписання інформованої добровільної згоди батьками (або одним з них) щодо своєї дитини, прямо не вимагається чинним законодавством.

Але, отримання такої згоди з огляду на зобов’язання батьків піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, закріплене статтею 150 Сімейного кодексу України, є доцільним, в тому числі з точки зору необхідності отримання усвідомленої згоди на основі отриманої фахової медичної інформації.

Вказана доцільність корелюється із положеннями Етичного кодексу лікаря, прийнятого і підписаного на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та Х З’їзді Всеукраїнського лікарського товариства від 27.09.2009 р., а саме:

«Добровільну згоду пацієнта на обстеження, лікування чи дослідження з його участю лікар повинен одержати при особистій розмові з ним. Ця згода має бути усвідомленою, хворого необхідно обов'язково поінформувати про методи лікування, наслідки їхнього застосування, зокрема про можливі ускладнення, а також інші альтернативні методи лікування. Якщо пацієнт неспроможний усвідомлено висловити свою згоду, то її дає законний представник або постійний опікун пацієнта».

Згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників.

Якщо підліток (14 років) не дає згоду на лікування, обстеження, а мати наполягає. Які дії лікаря?

Відповідно до статті 43 Основ пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

За загальним правилом повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття) (стаття 34 Цивільного кодексу України).

Неповнолітній пацієнт не наділений правом на відмову від лікування, тому медичні працівники, отримавши дозвіл від батьків, надають необхідну для пацієнта медичну допомогу.

Чи має юридичну силу розписка, яку пишуть батьки, якщо забирають дитину під свою відповідальність з лікарні до завершення курсу лікування?

Право на відмову від лікування щодо неповнолітніх пацієнтів реалізують батьки, як їх законні представники.

Розписка про те, що батьки забирають дитину до завершення процесу лікування, по суті фіксує той факт, що батьки відмовляються від продовження стаціонарного лікування та отримання медичної допомоги.

В такому випадку, рекомендуємо керуватися наступним алгоритмом, передбаченим статтею 43 Основ:

Якщо відсутність згоди на лікування (в даному випадку - продовження лікування) може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов'язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт (його законний представник) відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків. Передбачене письмове підтвердження може називатися розпискою, проте має містити підтвердження про отримання батьками інформації від лікаря щодо необхідності продовження лікування, ризику настання ускладнень у зв’язку з відмовою від лікування, необхідності термінового звернення до лікаря у разі погіршення стану неповнолітнього пацієнта. У разі відмови від надання такого письмового підтвердження – складається акт про таку відмову у присутності свідків (медичних працівників, які відповідно до вимог чинного законодавства зобов’язані зберігати лікарську таємницю).

Окрім того, відмову від продовження лікування слід зафіксувати в медичній документації пацієнта.

Важливо пам’ятати, що якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування.

Чи можна лікарю поскаржитися і куди на неадекватну, скандальну, необ’єктивну, поведінку матері, яка, окрім іншого, ще і не дотримується рекомендацій лікаря? Які можуть бути дії?

Дана ситуація може бути розглянута з декількох сторін:

1) Скандальна та неадекватна поведінка, особливо якщо вона пов’язана з погрозами в бік медичного працівника, може бути кваліфікована щонайменше як порушення громадського порядку, в деяких випадках – як хуліганство. В таких випадках рекомендуємо викликати поліцію та фіксувати такі факти поданням відповідної заяви. Як правило, це здійснює заспокоюючий, дисциплінуючий та попереджувальний вплив на скандальних осіб.

2) Медичному працівнику, який стикається з неадекватною поведінкою пацієнтів (чи їх законних представників) рекомендуємо, також, подавати відповідну доповідну записку із викладенням всіх обставин на директора закладу охорони здоров’я (медичного директора), оскільки в подальшому загострення конфлікту може мати наслідком відмову лікаря від подальшого ведення пацієнта.

Відповідно до статті 34 Основ лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я, за умови, що це не загрожуватиме життю пацієнта і здоров’ю населення.

3) Невиконання матір’ю медичних приписів лікаря слід фіксувати в медичній документації. Відповідно до статті 34 Основ лікар не несе відповідальності за здоров’я особи в разі відмови останньої від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму. Окрім того, якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування. Необґрунтоване невиконання медичних приписів, яке може чи завдає шкоди здоров’ю дитини може стати підставою для притягнення батьків до відповідальності за неналежне виконання батьками своїх обов’язків (ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя неповнолітніх дітей). Тому, якщо мати своїми діями чи бездіяльністю щодо збереження здоров’я дитини, може привести до тяжких наслідків для дитини, з метою захисту прав неповнолітнього, звернення до опіки та піклуванням лікар подати зобов’язаний.

У лікарні на стаціонарному лікуванні знаходиться малолітня дитина (10 років). До лікуючого лікаря звернувся батько з вимогою надати можливість побачитися з дитиною та розповісти про стан дитини. Мати заборонила допускати батька, повідомивши, що батько позбавлений батьківських прав. Які дії лікаря?

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав має наслідком суттєві обмеженні батька/матері, позбавленої прав, у взаємовідносинах з дитиною, а саме (стаття 166 Сімейного кодексу України):

Особа, позбавлена батьківських прав:

1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;

2) перестає бути законним представником дитини;

3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;

4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;

5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);

6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Що стосується побачень з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, то мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною. Суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров'ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи.

Отже вимога матері щодо заборони відвідування дитини батьком, позбавленим батьківських прав, є правомірною за умови надання нею рішення суду про позбавлення батьківських прав, яке набрало законної сили, та за умови відсутності у батька рішення про надання йому права на побачення з дитиною.

Чи мають право батьки, діти яких вилучені із сім‘ї, відвідувати дітей у закладі охорони здоров’я?

За статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

В описаному випадку, є ситуація відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав. Відповідно до статті 170 Сімейного кодексу України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених цим Кодексом, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім’ї (особи) у разі здійснення такого супроводу. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

У випадку, якщо відібрання дитини здійснюється без позбавлення батьків (до яких у тому числі належить право на особисте спілкування з дитиною) та відсутнє рішення про обмеження спілкування (зокрема, через перешкоджання нормальному вихованню дитини) батьки мають право на спілкування з дитиною.