Якщо спірні правовідносини виникли із договору, укладеного двома суб`єктами господарської діяльності (фізичними особами-підприємцями), то такий спір належить до юрисдикції господарських судів
Короткий зміст позовних вимог:
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позов мотивований тим, що 05 червня 2009 року між сторонами був укладений договір позики, відповідно до якого фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_2 позичила у ФОП ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1 500 000 грн, які у визначений строк не повернула, що стало підставою для звернення позивача до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення боргу.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 23 червня 2009 року у справі № 4/96-09-2451 його позов було задоволено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 суму боргу 1 500 000 грн та вирішено питання про розподіл судових витрат.
Вказував, що в подальшому сторони уклали мирову угоду, питання про затвердження якої неодноразово розглядалось судами.
Однак ОСОБА_2 не змогла виконати перед ним взяті на себе зобов`язання щодо повернення боргу, а тому 01 серпня 2017 року склала розписку, в якій зобов`язалась повернути борг.
01 лютого 2021 року він звернувся до відповідачки з письмовою вимогою про повернення боргу, але відповіді не отримав, у зв`язку з чим просив суд стягнути з ОСОБА_2 борг за договором позики від 01 серпня 2017 року в розмірі 215 781,69 дол. США.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень:
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2023 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 . Роз`яснено позивачу, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Відмовляючи у відкритті провадження у цивільній справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановив, що спір виник із укладеного двома суб`єктами господарювання (ФОП) договору позики, а тому такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні питання про відмову у відкритті провадження у цивільній справі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки позика за розпискою ОСОБА_2 від 01 серпня 2017 року не була господарською діяльністю, а він не виступає у спірних правовідносинах як фізична особа-підприємець.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права:
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Статтею 42 Конституції України визначено, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Це ж право закріплене й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої, право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Частиною другою статті 50 ЦК України визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Статтею 1 ГК України визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями (статті 2, 3 ГК України).
Отже, фізична особа, яка виявила бажання реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18.
Висновок:
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги зокрема тим, що зобов`язання за розпискою від 01 серпня 2017 року у ОСОБА_2 виникли на підставі договору позики, який був укладений
05 червня 2009 року між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , та не був виконаний у зв`язку зі скасуванням ухвал господарського суду про затвердження мирової угоди.
З огляду на встановлені обставини колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірні правовідносини в цьому випадку виникли із договору, укладеного двома суб`єктами господарської діяльності (фізичними особами-підприємцями), і такий спір, відповідно до положень статті 20 ГПК України належить до юрисдикції господарських судів.
За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на час подання позову у цій справі та ухвалення оскаржених судових рішень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані які фізичні особи-підприємці.
Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення питання юрисдикції справи.
В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.