У контексті триваючого воєнного стану питання взаємозв’язку трудових відносин та мобілізаційних обов’язків набуває ключового значення. Критично важливі підприємства, особливо у сфері оборонно-промислового комплексу, стикаються з кадровим дефіцитом, водночас залишаючись об’єктом посиленого мобілізаційного контролю.

Законопроєкт № 13335 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо організації трудових відносин в умовах воєнного стану» від 30.05.2025 спрямований на спробу системно упорядкувати правовідносини, які дотепер регулювалися переважно підзаконними актами Кабінету Міністрів України – передусім постановами № 1487 від 27.12.2022 та №76 від 27.01.2023. Саме ці документи визначали порядок бронювання військовозобов’язаних і критерії критично важливих підприємств.

Попри позитивну мету законопроєкту – підвищення правової визначеності, його окремі положення породжують суттєві ризики порушення принципу недискримінації, колізії з Кодексом законів про працю (КЗпП) і конституційними гарантіями, а також створюють правозастосовчі труднощі, що потребують наукового осмислення й доопрацювання.

Ключові положення законопроєкту

• Зміни до Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”

У статтю 25 цього Закону пропонується внести нову частину четверту, яка закріплює принципово новий порядок бронювання.

Згідно з новою редакцією, бронюванню підлягають військовозобов’язані працівники підприємств, установ і організацій, які Кабінет Міністрів України визнав критично важливими для функціонування економіки в особливий період або у сфері оборонно-промислового комплексу.

Вперше на рівні закону передбачено можливість бронювання навіть у разі, якщо особа:

• не має оформленого військово-облікового документа;

• не перебуває на військовому обліку;

• не уточнила персональні дані відповідно до Закону №3633-ІХ;

• перебуває в розшуку (крім випадків, коли розшук пов’язаний із кримінальними статтями 336 і 337 КК України – ухилення від призову або мобілізації).

Тривалість такого бронювання визначено до 45 календарних днів з дня укладення трудового договору, і надаватися воно може не більше одного разу на рік.

Порядок бронювання, перелік професій і посад, а також критерії критичності підприємств мають бути встановлені Кабінетом Міністрів України на підставі цього Закону.

• Зміни до Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану”

У статті 2 цього Закону передбачається нова частина, яка встановлює особливості прийняття на роботу у критично важливих підприємствах. Згідно з текстом законопроєкту, строк випробування при прийнятті на роботу не може перевищувати 45 календарних днів для будь-якої категорії працівників таких підприємств.

Крім того, з метою оперативного залучення кадрів у період воєнного стану, дозволяється укладати трудовий договір із працівниками, які не мають оформлених військово-облікових документів або не перебувають на обліку у територіальних центрах комплектування, - на період проходження випробування.

Статтю 5 Закону доповнено новою нормою, яка на рівні законодавства визначає спеціальну підставу для звільнення у воєнний час: у період дії воєнного стану допускається звільнення військовозобов’язаного працівника з ініціативи роботодавця, якщо він протягом строку випробування не привів свої військово-облікові документи у відповідність до вимог законодавства.

Таким чином, вперше оформлення військово-облікових документів стає умовою продовження трудових відносин.

Нормативно-правовий та методологічний аналіз

Нормативна техніка та методологія правотворчості вимагають чіткого розмежування між питаннями, що мають бути врегульовані на рівні закону, і тими, які належать до компетенції уряду та інших органів виконавчої влади. У випадку законопроєкту №13335 спостерігається зміщення цього балансу – значна частина норм, які мають процедурний характер, закріплюються на рівні закону, хоча за своєю природою вони більш придатні для регулювання підзаконними актами.

Організаційні процедури бронювання військовозобов’язаних, визначення критеріїв критично важливих підприємств, порядок подання і перевірки документів – це динамічні процеси, що потребують оперативного оновлення відповідно до ситуації на фронті, змін у системі мобілізації чи потреб держави. У разі їх закріплення в законі будь-яке уточнення або корекція вимагатиме законодавчих змін, що неминуче призведе до втрати гнучкості й уповільнить реагування країни на виклики воєнного часу.

Колізія з КЗпП та дискримінаційний потенціал

Конституція України гарантує право на працю та захист від незаконного звільнення. Разом з тим, пропонована підстава звільнення - «невиконання обов’язку з приведення військово-облікових документів у відповідність» не пов’язана з виконанням трудових функцій. Втручання в трудові права працівників може бути допустимим лише тоді, коли воно відповідає легітимній меті, є необхідним у демократичному суспільстві та пропорційним поставленим завданням.

Водночас, підстава для звільнення, що поширюється лише на військовозобов’язаних, створює нерівність у правах і суперечить ст. 24 Конституції України. У міжнародному вимірі її можна розглядати як непряму дискримінацію за ознакою військового статусу, що порушує стандарти ст. 14 Європейської конвенції про захист прав людини. ЄСПЛ у рішеннях (Sidabras and Džiautas v. Lithuania, Bigaeva v. Greece) наголошував, що обмеження трудових прав за ознакою статусу має бути винятковим, необхідним і пропорційним – критерії, яким спірна норма не відповідає.

Висновок

Законопроєкт № 13335 потребує більш глибокого аналізу на відповідність Конституції України. Його прийняття без урахування базових принципів верховенства права та соціальних гарантій створює прецедент, коли оборонні цілі держави реалізуються ціною звуження фундаментальних трудових прав – що є неприпустимим навіть в умовах воєнного стану