Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування:
У листопаді 2023 року до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» надійшла позовна заява адвоката Мандрика В. В. в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій він просить:
- визнати протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), у розмірі до 100 000 грн, в розрахунку на місяць пропорційно дням участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, за періоди з 01.10.2022 по 31.10.2022 з урахуванням фактично сплачених сум;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшену додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою № 168, у розмірі до 100 000 грн, в розрахунку на місяць пропорційно дням участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, за періоди з 01.10.2022 по 31.10.2022, з урахуванням фактично сплачених сум.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до бойових наказів Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16.09.2022 № 165 (гриф), позивача направлено в оперативне підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ). Під час проходження військової служби, перебуваючи у відрядженні в НОМЕР_3 прикордонного загоні (військова частина НОМЕР_2 ), позивач приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і борони, відсічі і стримуванні збройної агресії, що полягало у виконанні бойових завдань на підставі бойових наказів (розпорядження), які видавались начальником НОМЕР_3 прикордонного загону. Таким чином, позивач набув право на отримання збільшеної додаткової винагороди до 100 000 грн, відповідно до Постанови № 168, у зв`язку з безпосередньою участю у бойових діях або забезпечуванні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, так як фактично виконував бойові завдання на підставі бойових розпоряджень (наказів) перебуваючи у службовому відрядженні.
Також зазначено, що відповідно до довідки, виданої командиром військової частини НОМЕР_2 від 20.01.2023 № 4410 позивач приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської області у такі періоди: з 01.10.2022 до 31.10.2022, з 01.11.2022 до 30.11.2022, 01.12.2022 до 10.12.2022, з 24.12.2022 до 31.12.2022 та з 01.01.2023 до 20.01.2023. У зв`язку з чим, в інтересах позивача до відповідача була направлена заява з проханням про виплату щомісячної доплати у підвищеної вигляді додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за його безпосередню участь у бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії у період з 01.10.2022 до 31.10.2022.
Відповідачем надано відповідь від 07.10.2023 за № 25/7229-23-вих, в якій зазначено, що збільшена додаткова винагорода позивачу не нараховувалася у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують час безпосередньої участі позивача у бойових діях.
На думку позивача, відповідач, ігноруючи вимоги Постанови № 168, у період з 01.10.2022 до 31.10.2022 здійснював виплату позивачу додаткову винагороду у розмірі до 30 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій:
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 11.12.2023, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 07.03.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що оскільки Наказ № 392-АГ зачіпає соціально-економічні, права, свободи й законні інтереси військовослужбовців, які проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, тому указаний Наказ підлягав державній реєстрації в Міністерстві юстиції України у встановленому порядку. Проте Наказ № 392-АГ не містять відомостей про його реєстрацію в Міністерстві юстиції України у встановленому порядку. Отже, незареєстрований в Міністерстві юстиції України Наказ № 392-АГ не пройшов правової експертизи і не набув чинності у порядку, встановленому законодавством, і не може прийматись до виконання та не викликає правових наслідків. З наведених підстав суд першої інстанції не прийняв доводи відповідача, що Наказ № 392-АГ є обов`язковим для виконання військовослужбовцями, згідно зі статтею 6 Закону України від 24.03.1999 № 551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» та статтею 37 Закону України від 24.03.1999 № 548-XIV «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України». При цьому, суд першої інстанції зазначив, що застосовні до спірних правовідносин, відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), є положення Інструкції про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.03.2016 № 188, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.03.2016 за № 488/28618 (далі - Інструкція № 188).
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, його безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а також кількості днів участі у таких діях та заходах. При цьому суд зазначив, що лише сам факт несення позивачем служби на ділянці державного кордону з Республікою Білорусь під час перебування у службовому відрядженні в оперативному підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) у період дії воєнного стану в Україні, не є достатньою підставою для нарахування та виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн, яка передбачена пунктом 1 Постанови № 168.
Також суд першої інстанції зверну увагу на те, що в межах позовних вимог та предмету спору у цій справі позивачем не оскаржується бездіяльність начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нескладання та ненаправлення відповідачу інформації та документів (у тому числі довідок), передбачених Наказом № 392-АГ, стосовно позивача, а тому суд не може надавати оцінки таким діям (бездіяльності) ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) в межах цієї справи.
Крім того, суд першої інстанції не прийняв доводи позивача, що підтвердженням його безпосередньої участі у бойових діях є бойові накази (розпорядження), оскільки сама по собі видача бойового наказу (розпорядження) не є безумовним доказом виконання військовослужбовцем та його безпосередньої участі у бойових діях чи відповідних заходах. При цьому, суд зазначив, що направляючи відповідачу рапорти про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) зазначив, що підтверджуюча інформація відповідно до вимог пункту 2 підпунктів 1-8 Наказу № 392-АГ відсутня. Крім того, суд установив, що за період жовтня 2022 року на адресу відповідача інформація щодо несення служби позивачем у військовій частині НОМЕР_2 з рапортами про встановлення додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях взагалі не надходила.
Також суд першої інстанції не прийняв, як доказ, довідку військової частини НОМЕР_2 від 20.01.2023 № 4410, оскільки указана довідка не містить у собі обов`язкової сукупності даних, а саме посилання на бойовий наказ, запис журналу бойових дій, рапорт начальника підрозділу. Позивачем такі твердження не спростовані. Водночас суд зазначив, що позивач не наводить конкретних періодів часу участі у бойових діях або заходах, незважаючи на необхідність їх визначення для застосування пропорційності, що передбачена пунктом 1 Постанови № 168.
Отже, з огляду на те, що доказів безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, позивач не надав, суд першої інстанції дійшов висновку, що його доводи про порушення відповідачем приписів Постанови № 168 під час нарахування грошового забезпечення, є необґрунтованими.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не змінюючи мотивів цього рішення, але відповідаючи на питання щодо застосовності Наказу № 392-АГ, суд апеляційної інстанції, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.11.2023 у справі № 520/690/23, дійшов висновку, що затверджені Наказами № 164-АГ, № 392-АГ, № 628-АГ положення для реалізації положень пункту 1 Постанови № 168 підлягають застосуванню до спірних відносин.
Водночас суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні зазначає про те, що хоча суд і не застосовує положення Наказу № 392-АГ через відсутність його реєстрації в Міністерстві юстиції України, але приймає до уваги те, що основною умовою збільшення додаткової винагороди до 100 000 грн на місяць, згідно з пунктом 1 Постанови № 168, є безпосередня участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що положення Інструкції № 188 також застосовні до спірних правовідносин, відповідно до частини шостої статті 7 КАС України.
При цьому суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції про відсутність доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах з національної безпеки в спірний період; що надана позивачем довідка не містить у собі обов`язкової сукупності даних, а саме посилання на бойовий наказ, запис журналу бойових дій, рапорт начальника підрозділу.
Цей суд погодився, що матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, його безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а також кількості днів участі у таких діях та заходах.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги:
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, представник позивача звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує, що звернення з касаційною скаргою обумовлено неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права через відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування норм, передбачених: пунктом 2-1 Постанови № 168, пунктом 3 наказу Адміністрації державної прикордонної служби України від 31.03.2022 № 164-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» (далі - Наказ № 164), пунктами 4, 11 Наказу № 392-АГ, пунктами 3, 7, 8 Наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» (далі - Наказ № 628), пунктами 2, 3, 4, 5, 6 розділу IV Інструкції № 188, в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин Держприкордонслужби у зв`язку із застосуванням положень зазначених наказів та Інструкції для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди, згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168, а саме: визначення вичерпного переліку документів, обов`язкових для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди; необхідності попереднього звернення військовослужбовця із рапортом для підготовки командуванням частини усіх необхідних документів для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди; порядку підготовки та обміну необхідними для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди документами між різними військовими частинами у разі, коли військовослужбовець набув право на таку винагороду, перебуваючи у службовому відрядженні та оперативному підпорядкуванні іншої військової частини (тобто, в особовому складі та на фінансовому утриманні якої він не перебуває).
Крім того, на думку скаржника, для виплати додаткової грошової винагороди у розмірі до 100 000 грн не є обов`язковою лише безпосередня участь у бойових діях, оскільки положення пункту 1 Постанови № 168 передбачають також здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, як підставу для такої виплати.
Також скаржник уважає, що Накази № 164-АГ, № 392-АГ, № 628-АГ не можуть уважатися такими, що набрали чинності та не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки не пройшли державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України, а тому застосування судами положень цих наказів зумовлює необхідність у отримані висновків Верховного Суду щодо співвідношення та дії актів різної юридичної сили.
Окрім цього, скаржник наголошує, що фактично позивач зі свого боку набув право та дотримався усіх умов для виплати йому додаткової винагороди, однак реалізація цього права обмежена власними діями відповідача в частині дотримання ними формальних процедур для прийняття остаточного рішення про виплату, а тому уважає, що у цьому випадку на позивача не може бути покладено тягар негативних наслідків бездіяльності відповідача.
Позиція Верховного Суду:
Як убачається з обставин цієї справи, на підставі бойового наказу Адміністрації Держприкордонслужби України від 16.09.2022 № 165 гриф позивач був направлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) на ділянку українсько - білоруського кордону в межах Чернігівської області в оперативне підпорядкування начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ).
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 28.06.2024 у справі № 360/435/23, відповідно до наказів Держприкордонслужби України від 04.10.2022 № 72/0/8-22-ОД «Про склад органів та підрозділів, які брали участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій», від 06.11.2022 № 83/0/8-22-ОД «Про склад органів та підрозділів, які брали участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій», від 06.12.2022 № 96/0/8-22-ОД «Про склад органів та підрозділів, які брали участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій», від 04.01.2023 № 105/0/8-23-ОД «Про склад органів та підрозділів, які брали участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій» НОМЕР_3 прикордонний загін та НОМЕР_4 прикордонний загін включені до складу угруповань військ (сил) Збройних Сил України з відсічі збройної агресії російської федерації проти України, які брали участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій у період з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022 та з 01.12.2022 по 31.12.2022.
У період з 01.10.2022 до 31.12.2022 Чернігівська область входила до переліку районів ведення воєнних (бойових) дій на підставі наказів Головнокомандувача Збройних Сил України «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» № 262 від 01.10.2022, № 282 від 01.11.2022, № 311 від 02.12.2022, № 1 від 02.01.2023 (постанова Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 200/551/23).
Матеріали справи містять довідку військової частини НОМЕР_2 від 20.01.2023 № 4410 про безпосередню участь ОСОБА_1 , який проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської області у період з 01.10.2022 по 31.10.2022. Підстава: бойовий наказ Адміністрації Держприкордонслужби України від 16.09.2022 № 165-гриф.
Матеріали справи містять рапорт начальника відділу прикордонної служби № 2 від 01.11.2022 про виплату додаткової винагороди у розмірі 70 000,00 грн, зокрема ОСОБА_1, за жовтень 2022 року. Такий рапорт містить підстави його складання: бойове розпорядження коменданта ПКШР НОМЕР_5 прикз від 30.09.2022 № 601-ДСК, бойове розпорядження коменданта ПКШР НОМЕР_5 прикз від 21.10.2022 № 668-ДСК, бойове розпорядження коменданта ПКШР НОМЕР_5 прикз від 26.10.2022 № 690-ДСК, розпорядження коменданта ПКШР НОМЕР_5 прикз від 28.10.2022 № 699-ДСК, журнал бойових дій № 53 дск ст. 7-14; 52-62, визначає розмір збільшеної додаткової винагороди позивача та кількість днів виконання ним відповідних обов`язків військової служби за спірний період з 01.10.2022 по 31.10.2022.
Роблячи висновок про недостатність наявних документів для підтвердження фактів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення відповідних заходів у спірний період, суди попередніх інстанцій не урахували, що відповідно до пункту 4 Наказу № 392-АГ підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах здійснюється на підставі комплексу інформації, наявної у відповідних документах (бойових наказів, журналів бойових дій та рапортів командирів).
У цьому контексті Суд також нагадує, що за правилами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згадка судів попередніх інстанцій про те, що бездіяльність начальника НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нескладання та ненаправлення відповідачу інформації стосовно позивача не є предметом спору, є недоречною.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23.05.2024 у справі № 120/4387/23, від 24.05.2024 у справі № 120/4967/23, від 28.05.2024 у справі № 120/5170/23, від 08.08.2024 у справі № 280/2754/23 та від 21.03.2024 у справі № 560/3159/23, порушення порядку передання документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами щодо безпосередньої участі військовослужбовця у забезпеченні бойових дій по забезпеченню заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, не свідчить про відсутність у нього права на таку винагороду.
Наведене у сукупності свідчить про передчасність висновків як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій, по суті спору у цій справі, адже судами не досліджено усіх обставин цієї справи.
Запровадження в Україні правового режиму воєнного стану зумовило появу низки формально-юридичних чинників, передбачених чинним законодавством, та зміну підходу сприйняття певних суспільних явищ. Серед останніх варто указати на об`єктивне зростання ролі та значення військовослужбовців як осіб, які несуть основний тягар протидії агресору, забезпечують оборону та захист держави, зумовлюють можливість функціонування публічно-правових інституцій, бізнесу, життєдіяльності пересічних громадян.
Держава не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам, що висуваються цими нормами для проведення таких виплат. Для цього суди мають перевірити чи існують норми, які передбачають виплату, а також чи відповідає особа умовам для проведення таких виплат.
Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а наголошував щодо обов`язку суду встановлювати всі обставини справи незалежно від позиції сторін, згідно зі статтями 2 та 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд уживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
У низці постанов Верховний Суд зазначив, що суди повинні ретельно досліджувати весь комплекс доказів, без перекладання тягаря наслідків недбалості чи неефективної роботи посадових осіб на військовослужбовця.
Висновок:
Ураховуючи наведене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не вжили усіх, визначених законом заходів та не установили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків по суті справи. Водночас суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.