Germano v. Italy (заява № 10794/12): поліцейське попередження, винесене заявнику в рамках провадження про запобігання переслідуванню, було позбавлене належного правового захисту від зловживань

Рішення Germano v. Italy (заява № 10794/12) від 22 червня 2023 року

Обставини справи

Заявник, Джуліано Джермано, є громадянином Італії, який народився в 1956 році і проживає в Савоні (Італія).

У травні 2009 року дружина пана Джермано виїхала з сімейного будинку разом з їхньою семирічною донькою.

Через три дні вона подала заяву на свого чоловіка за жорстоке поводження, яке, за її словами, він вчинив з нею в ніч, коли вона пішла (через кілька років вона відкликала цю заяву). У листопаді 2009 року вона заявила на нього за те, що він переслідував її, няню її доньки та деяких друзів телефонними дзвінками та текстовими повідомленнями. Стверджуючи, що він намагався контролювати її особисте життя, ізолював і залякував її, вона просила винести йому попередження.

Поліція розпочала розслідування і зібрала 17 свідчень від осіб, про яких йшлося в заяві. Троє осіб частково підтвердили версію подій пані Джермано, а 14 – спростували її. Незважаючи на це, з огляду на обставини, що склалися, і той факт, що проти пана Джермано триває кримінальне провадження за фактом фізичного насильства, поліція винесла йому попередження. Його попередили, щоб він дотримувався закону і не повторював поведінку, яка призвела до попередження; будь-яке порушення автоматично призведе до притягнення його до кримінальної відповідальності за переслідування, а будь-яке покарання, яке він понесе, буде збільшено через автоматичне застосування обтяжуючих обставин у зв'язку з тим, що він отримав попередження.

Пан Джермано оскаржив цей захід. Він скаржився на те, що його не повідомили про те, що йому було винесено попередження, і тому він не мав можливості надати свою версію подій, що застосовний захід був необґрунтованим, що розслідування, проведене поліцією, було неточним, і що не були дотримані юридичні умови для застосування попередження. Він також підняв питання про конституційність конкретного закону, стверджуючи, що він суперечить принципу змагальності, праву на захист і рівності сторін. Він також вимагав компенсації за завдану йому шкоду.

Суд відхилив його клопотання про призупинення дії попередження на час розгляду апеляції, але у своєму рішенні від 30 вересня 2010 року встановив, що права пана Джермано на участь у справі та захист були порушені. Він скасував поліцейське застереження, але відхилив його вимогу про компенсацію.

Міністерство внутрішніх справ подало апеляцію до Державної Ради, стверджуючи, що суд першої інстанції не врахував невідкладність провадження щодо запобігання переслідуванню, і що участь пана Джермано в адміністративному провадженні не змінила б результат, оскільки місцева поліція визнала прохання його дружини обґрунтованим.

Згодом, у своєму рішенні від 19 липня 2011 року, Державна рада задовольнила апеляцію Міністерства і підтвердила попереджувальний наказ поліції. Він визнав, що це означає, що пана Джермано можуть притягнути до кримінальної відповідальності за злочин переслідування навіть за відсутності кримінальної скарги, і що у разі засудження автоматично буде застосовано обтяжуючу обставину.

Однак метою цього заходу був захист його дружини від потенційно серйозної та непоправної шкоди. Тому Суд вважає, що той факт, що пан Джермано не був попередньо повідомлений про адміністративне провадження і не мав можливості бути заслуханим, не порушив його права на участь. У будь-якому випадку, він міг би домогтися повного перегляду рішення, звернувшись з відповідним запитом безпосередньо до органу поліції або подавши апеляцію до місцевого префекта. Суд також зазначив, що застереження було обґрунтованим і не було безпідставним, оскільки розслідування, проведене поліцією, продемонструвало образливу і залякувальну поведінку пана Джермано по відношенню до його дружини.

Стверджуване порушення прав

Заявник скаржився на стверджуване порушення його права на повагу до приватного, сімейного і професійного життя, як це передбачено статтею 8 Конвенції. Він стверджував, зокрема, що:

(1) правова основа застосованого до нього заходу не відповідала вимогам до якості закону за Конвенцією;

(2) покладені на нього зобов'язання були надмірно широкими та загальними;

(3) застосовна правова база не забезпечила йому необхідних гарантій від свавілля;

(4) йому не було надано в ході процедури можливості належного захисту своїх інтересів;

(5) не було достатніх підстав для виправдання цього заходу;

(6) компетентні національні суди не розглянули ці підстави ретельно.

Оцінка Суду

Суд вважає, що поліцейське застереження, винесене в рамках провадження щодо запобігання переслідуванню, могло вплинути на сімейне та приватне соціальне життя заявника, а також на його репутацію.

Перш за все, Суд зазначає, що заявника було попереджено про те, що він не повинен повторювати поведінку, яка призвела до застосування цього заходу, наприклад, надсилати повідомлення своїй дружині, з якою заявник мав спільну опіку над їхньою донькою, та телефонувати спільним друзям. Тому застереження було сформульовано таким чином, щоб обмежити, принаймні в принципі, можливість заявника контактувати з дочкою та підтримувати стосунки з друзями.

Зокрема, з огляду на загальне формулювання протоколу застереження та необхідність ретельно моделювати зміст і характер спілкування та контактів з дружиною, щоб не порушувати зобов'язання, що випливають із цього заходу, заявник міг зіткнутися з обмеженням можливості організовувати побачення з донькою, проводити з нею час, а отже, виконувати свої батьківські обов'язки, що відповідає найкращим інтересам його дитини та необхідності гарантувати її право на спільне батьківство. Відповідно, Суд вважає, що застереження могло негативно вплинути на реалізацію заявником права на сімейне та приватне соціальне життя.

По-друге, з огляду на те, що захід був прийнятий щодо поведінки, яка підпадає під визначення «переслідування», і оскільки в тексті поліцейського попередження у цій справі зазначалося, що заявник переслідував і залякував свою дружину, Суд вважає, що цей захід міг мати стигматизуючий вплив на заявника і вплинути на його репутацію.

Суд доходить висновку, що факти, які лежать в основі скарг заявника, підпадають під сферу застосування статті 8 Конвенції як у частині, що стосується сімейного життя, так і в частині, що стосується приватного життя, яка, таким чином, застосовна до справи, що розглядається, і що мало місце втручання у права заявника, гарантовані цим положенням.

Суд повторив, що у справах, які порушують питання домашнього насильства, держави зобов'язані відповідно до статей 2, 3 і 8 Конвенції вжити заходів для захисту жертв або потенційних жертв від реальних і безпосередніх ризиків для їхнього життя, а також від фізичної та психологічної шкоди. Рішення органів влади про те, яких заходів слід вжити, вимагає ретельного зважування конкуруючих прав, що стоять на кону - при цьому необхідно забезпечити, щоб поліція здійснювала свої повноваження з повним дотриманням належної правової процедури. Суд зазначив, що Італія ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами («Стамбульська конвенція»), і що однією з цілей поліцейського попередження було дотримання її зобов'язань у цьому відношенні.

Суд визнав, що застереження поліції ґрунтувалося на національному законодавстві, а саме на статті 8 Декрету-закону № 11/2009, який спрямований на боротьбу з сексуальним насильством і переслідуванням. Суд встановив, що цей текст був достатньо чітким, щоб запобігти свавіллю. Для винесення застереження не потрібні були беззаперечні докази вчинення злочину; достатньо було мати серйозні підстави вважати, що поведінка, заборонена статтею 612-bis Кримінального кодексу, мала місце і може повторитися в майбутньому. Крім того, оскільки поліція повинна була вказати фактичні та юридичні причини, що виправдовують цей захід, у протоколі, який супроводжував попередження, Суд був задоволений тим, що компетентні адміністративні суди мали повноваження здійснювати достатній судовий розгляд цих причин.

Однак Суд визнав проблематичним той факт, що національне законодавство на той час не передбачало часових рамок для цього заходу або права на його перегляд чи скасування, якщо він більше не є обґрунтованим. Стаття 53 § 2 Стамбульської конвенції передбачала, що обмежувальні або захисні приписи у випадках домашнього насильства «видаються на певний строк або до їх зміни чи скасування». Тим не менш, цей фактор сам по собі не може призвести до висновку, що втручання, про яке йде мова, не було «відповідно до закону», у розумінні статті 8 Конвенції.

У той же час Суд вважає, що в цій справі необхідна сувора перевірка. По-перше, поліцейське застереження тягнуло за собою можливість переслідування за сталкінг навіть за відсутності кримінальної скарги і автоматично спричинило б застосування обтяжуючих обставин у разі засудження. По-друге, зобов'язання, покладені на пана Джермано, були сформульовані в дуже загальних рисах, захід не був обмежений у часі, і, принаймні на той момент, не було права на періодичний перегляд або переоцінку цього заходу. По-третє, захід був прийнятий без надання пану Джермано можливості викласти свою версію подій.

Оцінюючи, чи були інструкції, надані пану Джермано, достатньо точними для того, щоб він знав, як регулювати свою поведінку, Суд вважав, що з тексту застереження було зрозуміло, що заборонена поведінка відповідала переслідуванню і, зокрема, актам «погроз і переслідувань», повторюваних таким чином, щоб викликати у його дружини постійний і серйозний стан тривоги, страху і занепокоєння за її особисту безпеку.

Щодо того, чи дозволила застосовна правова база достатньою мірою залучити пана Джермано до процесу прийняття рішень, Суд повторив, що ефективність запобіжного заходу часто залежить від швидкості його виконання. У цьому випадку мета заходу підпадала під дію статті 53 Стамбульської конвенції про обмежувальні або захисні приписи в контексті домашнього насильства, яка передбачає, що такі заходи можуть, у разі необхідності, видаватися на вимогу лише однієї сторони, з негайним, але тимчасовим ефектом. Суд визнав, що у невідкладних випадках орган поліції може прийняти рішення не заслуховувати відповідну особу.

Однак, як наслідок, пан Джермано не мав можливості захистити себе, і жодного обґрунтування цьому не було надано. Оскільки органи поліції заслухали свідчення 17 осіб, Суд не побачив причин, чому національні органи влади не могли заслухати пана Джермано.

Суд зауважив, що протокол, який супроводжував застереження, не містив достатньої аргументації, а факти були сформульовані в надзвичайно загальній формі. Обґрунтування починалося з гіпотези про факти, викладені дружиною заявника, і передбачало, що ці факти були доведені, без згадки про проведені розслідування і без оцінки того, як результати цих розслідувань підтвердили початкову гіпотезу.

Аналогічно, опис поведінки, що здійснювалася з «потенційно загрозливим ставленням», був дуже розпливчастим. Більше того, не було жодної згадки про те, що більшість свідків не підтвердили версію подій, викладену дружиною пана Джермано. У протоколі згадуються якісь «додаткові документи», але не вказується, що це за документи і як вони підтверджують твердження його дружини. Таким чином, протокол не проливає світла на те, як були оцінені докази, зібрані в ході розслідування.

Оскільки застереження було надано лише на підставі аргументів і доказів, представлених його дружиною, Суд повторив, що органи влади були зобов'язані провести «автономну» і «проактивну» оцінку ризику; рішення про заходи, які необхідно вжити, повинно було враховувати всі докази, наявні у влади. Однак, як видається, жодної незалежної оцінки не було проведено.

Суд вважав, що ретельний судовий розгляд був тим більше необхідним у цій справі, оскільки місцевий орган поліції не надав відповідних і достатніх підстав для вжиття такого заходу. Однак, Державна рада лише постановила, що застереження було законним у світлі рішення, прийнятого місцевим органом поліції, не проводячи оцінку наявних доказів. Суд не зміг встановити, що це була «достатня перевірка» у розумінні його прецедентного права. У рішенні, зокрема, не було розглянуто критично важливий аспект справи, а саме, чи змогла місцева поліція продемонструвати наявність конкретних фактів, які слугували підставою для оцінки того, що пан Джермано становив небезпеку для своєї дружини.

Суд дійшов висновку, що судові органи не провели достатнього судового розгляду фактичного підґрунтя, а також законності, необхідності та пропорційності цього заходу. Суд встановив, що пан Джермано був значною мірою виключений з процесу прийняття рішення без доказів того, що це було необхідно через невідкладність ситуації, що національні органи влади не надали відповідних і достатніх підстав для виправдання цього заходу, і що, з огляду на те, як Державна рада провела розгляд справи, будь-які гарантії, надані заявнику, були обмеженими. Таким чином, національні органи влади не надали пану Джермано належного правового захисту від зловживань, на який він мав право.

Отже, втручання в його право на приватне і сімейне життя не можна вважати «необхідним у демократичному суспільстві». Відповідно, мало місце порушення статті 8 Конвенції.

Повний текст рішення англійською мовою доступний за посиланням: http://surl.li/imqvq

Прес-реліз англійською мовою доступний за посиланням: http://surl.li/imqwt

Переклад здійснено Вищою школою адвокатури НААУ