Гендерноорієнтоване врядування часто помилково сприймається виключно як просування жіночого лідерства. Проте цей підхід є значно ширшим і спрямований на забезпечення рівних прав і можливостей для всіх гендерних груп у процесах прийняття рішень, доступі до ресурсів і впливі на формування політик. Головна мета гендерноорієнтованого врядування — створення інклюзивного суспільства, де кожна людина, незалежно від статі, може брати участь у розробці та реалізації політичних, економічних і соціальних процесів. Такий підхід сприяє розвитку суспільства, де враховуються різні потреби, досвід і перспективи, що забезпечує більш ефективні й справедливі рішення для всіх громадян.
Отже, гендерноорієнтоване врядування (ГОВ) — це концепція, що передбачає інтеграцію принципів гендерної рівності в процеси управління на всіх рівнях державної та місцевої влади. Воно спрямоване на створення інклюзивного суспільства, де права та потреби жінок і чоловіків, а також представників інших гендерних груп, враховуються при формуванні політик, прийнятті рішень і наданні послуг.
Органи та організації, уповноважені забезпечувати гендерну рівність і підтримувати інтеграцію гендерного підходу в усі політики на державному і місцевому рівнях, визначені Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Державна стратегія забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року, схвалена у 2022 році, є ключовим документом для розвитку гендерноорієнтованого врядування в Україні. Вона передбачає інтеграцію гендерного підходу у всі сфери суспільного життя, включаючи освіту, зайнятість, політику, соціальний захист і охорону здоров'я. Основна мета стратегії — забезпечення рівності та недискримінації, усунення бар'єрів, що обмежують можливості жінок і чоловіків, а також створення сприятливих умов для їхньої рівноправної участі у всіх сферах суспільного життя.
До суб’єктів формування та реалізації державної гендерної політики належать Верховна Рада України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (Міністерство соціальної політики України), органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування, а також громадські об’єднання. Ці суб’єкти утворюють інституційний механізм забезпечення гендерної рівності, який на рівні органів виконавчої влади та місцевого самоврядування включає уповноважених осіб (координаторів) з питань забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії гендернозумовленому насильству (насильства за ознакою статті), консультативно-дорадчі органи, радників із питань забезпечення рівних прав, відповідальні структурні підрозділи та громадські об’єднання.
Уповноважена особа (координатор) є посадовою особою органу державної влади або органу місцевого самоврядування, яка відповідає за впровадження політик гендерної рівності. Консультативно-дорадчі органи — громадські ради, експертні й робочі групи, створені при органах влади для розробки, впровадження та моніторингу місцевих політик і програм. Успішним прикладом діяльності такого органу є Координаційна рада з питань сім’ї, гендерної рівності, запобігання та протидії домашньому насильству та торгівлі людьми при виконавчому комітеті Покровської селищної ради та в інших громадах. Важливим кроком для посилення інституційного механізму стало ухвалення у 2020 році Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», якою затверджено Типове положення про відповідальний структурний підрозділ і радника керівника з питань забезпечення рівних прав.
Ця постанова зобов’язує органи влади організувати діяльність таких підрозділів, проводити аналіз стану забезпечення рівних прав, надавати методично-консультативну допомогу, а також сприяти запровадженню гендерноорієнтованого підходу в бюджетному процесі.
В контексті забезпечення гендерноорієнтованого врядування Україна імплементувала низку ключових міжнародних документів, що визначають підходи до інтеграції гендерної перспективи у процеси прийняття рішень, формування політик і програм.
Важливе значення має Європейська соціальна хартія (переглянута), яка визначає основи соціального забезпечення, права на соціальне забезпечення, захист у разі безробіття, соціальну підтримку осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах. Вона сприяє розвитку гендерноорієнтованого врядування через встановлення стандартів рівного доступу до соціальних послуг, зобов’язання держави запобігати дискримінації у сфері соціального забезпечення та підтримки вразливих груп.
Пекінська декларація та Платформа дій (1995), підписані Україною, стали основою для розвитку стратегій, спрямованих на інтеграцію гендерної рівності у всі сфери суспільного життя. Вони закріплюють принципи гендерноорієнтованого врядування через заклик до інституціоналізації гендерної політики, врахування потреб різних груп населення та інтеграції гендерного аналізу у розробку політик. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW) визначає дискримінацію як будь-яке розрізнення, виключення або обмеження за ознакою статі, що має наслідком порушення прав і свобод. Її ратифікація Україною зобов'язує державу впроваджувати політики та заходи для ліквідації дискримінації щодо жінок.
Резолюція Ради Безпеки ООН №1325 "Жінки, мир, безпека" підкреслює важливість залучення жінок до процесів прийняття рішень у сфері безпеки, конфліктного врегулювання та постконфліктного відновлення. Виконання цієї резолюції реалізується через національні плани дій, які передбачають інтеграцію гендерного підходу в оборонну та безпекову політику.
Особливу роль у впровадженні гендерноорієнтованого врядування відіграють Цілі сталого розвитку ООН, де Ціль 5 спрямована на досягнення гендерної рівності та розширення прав і можливостей усіх жінок і дівчат. Україна адаптувала ці цілі до національного контексту, що включає завдання щодо забезпечення рівності в усіх сферах суспільного життя. Крім того, важливим є впровадження механізмів гендерного бюджетування, які дозволяють враховувати потреби жінок і чоловіків при розподілі бюджетних коштів. Європейська хартія рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад закликає місцеві та регіональні органи влади впроваджувати принципи гендерної рівності у своїй діяльності. Деякі українські громади вже приєдналися до цієї хартії, демонструючи прихильність до впровадження гендерно орієнтованого врядування на місцевому рівні.
Стамбульська конвенція (Конвенція Ради Європи про запобігання та боротьбу з насильством щодо жінок і домашнім насильством) є важливим міжнародним документом, який сприяє розвитку гендерноорієнтованого врядування. Вона встановлює високі стандарти для захисту жінок від усіх форм насильства, а також забезпечує комплексний підхід до запобігання насильству, покарання винних та надання допомоги постраждалим.
Ця Конвенція безпосередньо пов'язана з ключовими принципами гендерноорієнтованого врядування. По-перше, вона забезпечує рівні права та безпеку для жінок, що є основним аспектом гендерної рівності у державному врядуванні. По-друге, Конвенція вимагає інтеграції гендерної перспективи у розробку, впровадження та оцінку політик, спрямованих на боротьбу з насильством, що відповідає принципам гендерноорієнтованого врядування. Вона також зобов'язує державу створити ефективні механізми захисту, включаючи законодавчі, адміністративні та соціальні заходи, що посилює підзвітність органів влади щодо забезпечення гендерної рівності. Важливим є й те, що Конвенція підвищує рівень інклюзивності управлінських процесів, забезпечуючи участь різних гендерних груп у розробці політик.
Імплементація цих міжнародних документів у національне законодавство та практику сприяє розвитку гендерноорієнтованого врядування в Україні, забезпечуючи інтеграцію гендерної перспективи в усі сфери державного управління, що сприяє досягненню інклюзивності, ефективності та прозорості у процесах прийняття рішень.
Україна докладає значних зусиль для формування і реалізації державної гендерної політики, яка охоплює:
- розробка гендерних стратегій і способів їх досягнення;
- створення планів і програм реалізації гендерних стратегій;
- ухвалення гендерного законодавства, впровадження гендерної експертизи чинного законодавства;
- створення державних механізмів забезпечення гендерної рівності в суспільстві, узгодження їх з громадськістю;
- інтеграцію гендерних перспектив до галузевих програм;
- гарантування здійснення державної та правової політики щодо гендерної рівності;
- імплементацію гендерного підходу в усі сфери суспільного життя;
- проведення гендерних досліджень науковими установами.
Збалансована участь жінок і чоловіків як у представницьких органах, так і в суспільному житті загалом є критично важливою для гендерноорієнтованого врядування. Для забезпечення збалансованої участі у процесі прийняття рішень, а також усунення перешкод на цьому шляху, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, організації та установи, громадські об’єднання можуть застосовувати позитивні дії (стаття 7 Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків").
Позитивні дії — це спеціальні тимчасові заходи, що мають правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, спрямовану на усунення юридичної чи фактичної нерівності у можливостях жінок і чоловіків щодо реалізації прав і свобод, встановлених Конституцією та законами України.
Саме застосування позитивних дій є тим чинником, що відрізняє гендерноорієнтоване врядування від належного. Прикладом позитивних дій є квотування. Гендерні квоти, як тимчасовий інструмент забезпечення участі жінок, активно дискутуються в контексті можливості жінок, які беруть участь в управлінні, артикулювати проблеми, пов’язані з гендерною рівністю, та впливати на прийняття рішень. Водночас, навіть наявність критичної маси жінок в органах управління не гарантує, що вони будуть відстоювати інтереси жінок і пропонуватимуть гендерно чутливі рішення. Гендерні квоти — це ефективний інструмент, що використовується для прискорення досягнення гендерно збалансованої участі та представництва жінок шляхом встановлення мінімального відсотка (співвідношення) або кількості місць чи посад, передбачених для жінок та/або чоловіків, які заповнюються відповідно до визначених правил або критеріїв.
Методичні рекомендації щодо впровадження гендерно орієнтованого підходу в бюджетному процесі рекомендують розпорядникам коштів враховувати гендерні аспекти на кожній стадії бюджетного процесу та висвітлювати це у відповідних документах, щоб забезпечити рівні можливості для жінок і чоловіків.
Низка нормативно-правових актів рекомендує центральним і місцевим органам влади застосовувати гендерний підхід у формуванні галузевої політики, складанні програм і бюджетів, проведенні гендерної оцінки галузевих реформ. У цьому контексті важливими є Інструкція щодо інтеграції гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів, Методичні рекомендації щодо оцінювання гендерного впливу галузевих реформ та методичні рекомендації щодо впровадження гендерного підходу в бюджетному процесі.
Формування політик на місцевому рівні має базуватися на гендерних пріоритетах, визначених на державному рівні, і бути орієнтованим на досягнення гендерної рівності. Це забезпечить системне врахування гендерної перспективи не лише на етапі розроблення планувальних документів, а й у процесі їх реалізації, моніторингу та оцінки, що гарантує сталі позитивні зміни для жінок і чоловіків в Україні.