Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
05.04.2022

Гарантії захисту права на життя: адвокати актуалізували знання відповідно до нових викликів в умовах війни

У єдності наша сила, разом до перемоги!
Слава Україні!

У Вищій школі адвокатури НААУ відбувся вебінар на тему “Тлумачення ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в умовах збройного конфлікту (кримінальний процесуальний аспект)”, до участі в якому долучилися понад 1500 адвокатів.

Захід з підвищення кваліфікації  провела Ірина Гловюк, д.ю.н., професор, заслужений юрист України, адвокат, член Комітету з кримінального права та процесу НААУ, член НКР при Верховному Суді, член НКР при Голові Верховної Ради України, член Комісії з питань правової реформи.

Під час вебінару лектором було розкрито кримінально — процесуальний аспект тлумачення ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі —КЗПЛ, Конвенція), специфіку зобов’язань держави стосовно захисту права на життя під час в умовах збройного конфлікту, межі необхідності застосування сили, принципи ефективного розслідування та низку інших тематичних питань.

За  змістом статті 2  КЗПЛ право кожного  на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

Позбавлення життя не розглядається як таке, що вчинене на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили:

  1. a) для захисту будь-якої особи від незаконного насильства;
  2. b) для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою;
  3. c) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.

Під час доповіді Ірина Гловюк, в огляді практики Європейського суду з прав людини, наголосила, що стаття 2, наскільки це можливо, має тлумачитись у світлі міжнародно-правових норм, зокрема, норм міжнародного гуманітарного права, які відіграють незамінну і загальновизнану роль у зменшенні варварства і негуманності воєнних конфліктів. У зоні міжнародного конфлікту держави-учасниці повинні захищати життя тих, хто не залучені чи вже не залучені у військові дії, що вимагає, зокрема, надання медичної допомоги пораненим. Стосовно тих, хто гине в бою або помирає від поранень, зобов’язання надати звітність передбачає, що їхні тіла мають бути належно поховані, а влада має зібрати і поширити інформацію про їх особу і їхню долю, або ж дозволити зробити це таким організаціям, як Міжнародний комітет Червоного Хреста (Varnava і Інші проти Туреччини [ВП], § 185).

Отже, навіть у випадку міжнародного воєнного конфлікту закріплені у Конвенції гарантії продовжують застосовуватись, хоча й витлумачені у світлі міжнародного гуманітарного права (Hassan проти Сполученого Королівства [ВП], § 104).

Розкриваючи детально зміст умов відступу від зобов’язань за цією Конвенцією під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, закріплених статтею 15 ЄКПЛ, лектор наголосила, що це положення не може бути підставою для відступу від статті 2, крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій, і від статей 3, 4 (пункт 1) і 7.

Предметом поглибленого аналізу і обговорення з учасниками стала специфіка зобов’язань держави стосовно захисту права на життя в умовах воєнного конфлікту, що  включає:

1) питання юрисдикції в умовах окупації території;

2) перелік зобов’язань держави під час збройного конфлікту;

3) межі необхідності застосування сили при правомірних воєнних діях, в умовах необхідності протидії терористичним актам, здійсненні спеціальних операцій;

4)  особливості розслідування фактів позбавлення життя.

Кожне з тематичних питань   висвітлено  Іриною Гловюк через призму  міжнародних норм в галузі прав людини та  міжнародного гуманітарного права, а також   конкретизовано і роз’яснено на відповідних прикладах рішень Європейського суду з прав людини.

Висвітлюючи юрисдикційний аспект лектор схарактеризувала ключові підходи і висновки ЄСПЛ у справах «Banković and Others v. Belgium and Others», «Ilaşcu and Others v. Moldova and Russia»; «Al-Skeini and Others v. the United Kingdom», «Catan and Others v. Moldova and Russia», «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia».

Зокрема, на держави може покладатися відповідальність за дії їхніх органів влади незалежно від того, чи вони були вчинені в межах або поза межами своїх кордонів, якщо ці дії мали наслідки поза межами їхньої території. Зокрема, так відбувається тоді, коли одна з держав-сторін здійснює дієвий контроль за певною територією або принаймні має вирішальний вплив на неї.

На державу може покладатися відповідальність згідно з Конвенцією за порушення прав осіб, які перебувають на території іншої держави, але які виявляються підвладними або підконтрольними першій  державі за посередництвом її  агентів, які діють – законно чи незаконно – у іншій державі.

У доповіді лектор торкнулася випадків з судової практики, коли фактична ситуація зменшує сферу юрисдикції, незважаючи на яку держава повинна застосовувати всі доступні юридичні й дипломатичні заходи стосовно іноземних держав і міжнародних організацій, щоб продовжувати гарантувати права та свободи відповідно до Конвенції.

Увагу учасників було сфокусовано на конкретизованому переліку зобов’язань держави під час збройного конфлікту (по матеріалах Г. Христової, Христова Г. Про позитивні зобов’язання держави стосовно прав людини в умовах збройного конфлікту та його наслідків. https://bit.ly/36VhI48) :

            – держави повинні вжити заходів для захисту осіб від наслідків військових дій (Osman v. United Kingdom)

– держави зобов’язані відповідати за долі людей під час збройних конфліктів (планування операцій, запобігання та розслідування насильницьких зникнень, попередження про прибуття ворожих сил) (Isayeva v. Russia, Imakayeva v. Russia, Varnava and others v. Turkey)

– держави повинні вжити заходів для захисту окремих осіб як від повстанців (заколотників), так і від незаконних воєнізованих формувань (парамілітарних угруповань) (попередження про прибуття озброєних сил) (Isayeva v. Russia) 

Розкриваючи питання щодо меж необхідності застосування сили лектор окреслила, що державні органи змушені планувати свої операції з метою мінімізувати ризик для цивільного населення та навела відповідні позиції ЄСПЛ на прикладах рішень у справах Kerimova v. Russia, Isayeva v. Russia, Isayeva, Yusupova and Bazayeva v.Russia.

В цьому тематичному блоці лектором підкреслено, що тест абсолютної необхідності, сформульований в статті 2 Конвенції, повинен застосовуватися з різними ступенями контролю в залежності від того, якою мірою влади контролювали ситуацію, і інших що відносяться обмежень, властивих оперативному прийняттю рішень в цій чутливій сфері.

Суд повинен ретельно вивчити не тільки питання щодо суворої пропорційності сили, застосованої з необхідністю захистити людей від незаконного насильства, а й питання про те, планувалася чи і чи проводилася владою операція так, щоб звести до мінімуму (наскільки можливо) застосування сили, тягне позбавлення життя. Державні органи зобов’язані планувати операції, пов’язані із застосуванням сили, таким чином, щоб мінімізувати ризик як для життя осіб, проти яких спрямована операція, так і випадкових свідків подій.

Особливості розслідування фактів позбавлення життя було висвітлено  через призму основних принципів та керівних положень, що стосуються права на правовий захист і відшкодування збитку для жертв грубих порушень міжнародних норм в галузі прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права.

Ірина Гловюк у своєму виступі детально зупинилася на  найбільш важливих умовах для ефективного розслідування обмеження права на життя, сформульованих міжнародною судовою практикою. Також лектор роз’яснила основні вимоги до розслідування, такі як  незалежність; адекватність (здатність встановити факти); ретельність;  розумна швидкість; доступність результатів розслідування рідним та громадськості.

Міжнародна судова практика сформулювала найбільш важливі умови для ефективного розслідування обмеження права на життя: ( по матеріалах Ю. Усманова, Усманов Ю. І. Міжнародно-правове забезпечення права на життя в умовах збройних конфліктів та ситуацій насильства всередині держави. дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 «Міжнародне право». Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України, Харків, 2018. https://bit.ly/3NQ8O8Y)

  1. Держава повинна діяти за власним бажанням для того, щоб розпочати розслідування смерті, замість того, щоб чекати від сім’ї загиблого заяви для відкриття провадження;
  2. Ті, хто проводить розслідування, повинні бути незалежними від тих, хто причетний до смерті. Вони повинні бути інституційно незалежними, а також демонструвати їх незалежність на практиці. Крім того така вимога потребує наявності незалежного механізму скарг на дії судів, поліції та військових.
  3. Розслідування повинно бути ефективним і здатним привести до визначення того, чи є дії, вчинені державними органами, виправданими за обставин, щодо визначення вини і відповідальність осіб за смерть.

Це зобов’язання не результату, а використаних засобів, тому основною метою такого розслідування є забезпечення ефективності реалізації внутрішніх законів, які захищають право на життя та у тих випадках, що стосуються державних агентів або державних органів, забезпечити їхню відповідальність за смерть.

  1. Розслідування повинно бути оперативним і відбуватися негайно з розумною швидкістю, адже час «розмиває» якість розслідування, що заставляє сумніватися в добросовісності влади
  2. Розслідування має бути прозорим і відкритим для громадської експертизи настільки, наскільки це достатньо для забезпечення відповідальності за обставин справи;
  3. Сім’я покійного повинна бути проінформована , мати доступ до документів і матеріалів слідства, мати можливість розповісти суду про їхню версію подій, брати участь у розслідуванні в тій мірі, в якій це стосується необхідні для захисту своїх законних інтересів.

В завершення вебінару Ірина Гловюк відповіла на запитання учасників та поділилася джерелами, що стануть корисними в поглибленому опануванні теми:

– Христова Г. Про позитивні зобов’язання держави стосовно прав людини в умовах збройного конфлікту та його наслідків. https://bit.ly/3JfUWB8

– Христова Г.О. Про позитивні зобов’язання держави в умовах збройного конфлікту та тимчасової втрати контролю над частиною своєї території. https://bit.ly/3uZuab8

– Довідник із застосування статті 2 Європейської конвенції з прав людини. Право на життя. Оновлено 31 серпня 2018. https://bit.ly/3j6HjJR

– Усманов Ю. І. Міжнародно-правове забезпечення права на життя в умовах збройних конфліктів та ситуацій насильства всередині держави. дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 «Міжнародне право». Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України, Харків, 2018. https://bit.ly/3JbWigm

Адвокати висловили лектору вдячність за структурований і змістовний матеріал, а також фаховість доповіді відповідно до новітніх викликів українського суспільства у умовах війни.

Традиційним є обмін учасників між собою вітаннями  і теплими словами підтримки,  віри в Збройні Сили України, добровольчі об’єднання та мужніх українських воїнів, впевненості в перемогу України у війні.

Вища школа адвокатури НААУ висловлює щиру вдячність лектору Ірині Гловюк  та   всім адвокатам, які долучилися до участі у вебінарі.

Ми продовжуємо проводити заходи з підвищення кваліфікації адвокатів та правопросвітництво  в умовах воєнного стану в Україні.