Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
01.09.2022

Гаазька конвенція про батьківську відповідальність 1996 року: сфера застосування і судова практика

Матеріал підготувала Марина Сухая – адвокат, член команди Центру «Адвокат дитини» ВША НААУ

14 вересня 2006 року Верховна Рада України прийняла рішення про приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року, яка набула чинності для України 1 лютого 2008 року (Гаазька конвенція про батьківську відповідальність 1996 року).

Конвенція є правовою основою для співробітництва компетентних органів і служб у справах дітей, а також інших органів, яким надано в їх державах повноваження на прийняття рішень щодо вжиття заходів захисту дітей, з усіх питань, які стосуються прийняття рішень щодо дітей, обміну інформацією щодо прийнятих рішень, тощо.

Держави-учасниці Конвенції: Албанія, Вірменія, Австралія, Австрія, Барбадос, Бельгія, Болгарія, Коста-Ріка, Хорватія, Кіпр, Чеська Республіка, Данія, Домініканська Республіка, Еквадор, Естонія, Фіджі, Фінляндія, Франція, Грузія, ФРН, Греція, Гайна, Гондурас, Угорщина, Ірландія, Італія, Латвія, Лесото, Литва, Люксембург, Мальта, Монако, Чорногорія, Мороко, Королівство Нідерланди, Нікарагуа, Норвегія, Парагвай, Польща, Португалія, Румунія, РФ, Сербія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Великобританія, Уругвай.

Запити, що надсилаються через центральний орган, складаються органами у справах дітей (службою у справах дітей, органом опіки та піклування, Нацсоцслужбою, іншим компетентним органом України) на підставі статей 31, 32, 34, 35 і 36 Конвенції 1996 року і стосуються:

  • надання інформації про становище та умови проживання дитини;
  • звернення з проханням до компетентного органу враховувати потребу вжиття заходів для захисту особи чи майна дитини;
  • опрацювання запитів про вжиття в рамках своєї юрисдикції заходів захисту у найвищих інтересах дитини;
  • сприяння шляхом медіації, примирення або подібних заходів, погоджених рішень щодо захисту особи чи майна дитини у випадках, до яких застосовується Конвенція;
  • надання допомоги у встановленні місцеперебування дитини, якщо є підстави вважати, що дитина може потребувати захисту;
  • надання інформації, що стосується заходів захисту дитини;
  • повідомлення про існування небезпеки для дитини та про заходи, яких було вжито або можливість вжиття яких розглядається.

8 липня 2022 року Верховна Рада прийняла в цілому законопроект про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей» №6145 від 07.10.2021.

Законом було внесено зміни до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей», якою передбачається змінити центральний орган для виконання обов’язків, що покладаються на нього згідно з положеннями цієї Конвенції з «Міністерства юстиції України» на «Національну соціальну сервісну службу України». Дані зміни наберуть чинності 01.01.2023 року.

Наразі обізнаність з нормами Гаазької конвенція про батьківську відповідальність 1996 року буде надзвичайно корисною для батьків-вихователів, інших законних представників дітей, що виїхали з дітьми за кордон через військові дії.

Батьки-вихователі, інші законні представники дітей за кордоном повинні мати рішення органів опіки завжди з собою, або інший документ, який містить інформацію про створення ДБСТ, про передачу дітей, поміщення дитини в сім’ю тощо. Такий документ має підтверджувати відповідні повноваження опікунів (піклувальників), батьків вихователів.

Батьки-вихователі повинні вчинити наступні дії після прибуття зі своїми підопічними закордон:

  • інформувати після прибуття за кордоном місцеві служби у справах дітей про повноваження та надавати списки дітей;
  • ставати на тимчасовий консульський облік;
  • інформувати консульських осіб про проблемні ситуації чи не порозуміння з місцевими органами чи службами (або повідомити про це: місцевий орган влади в Україні чи військову адміністрацію, виклавши фактичні обставини справи та зазначивши прохання про допомогу).

Вказані дії унеможливлять подальші перевірки цих сімей, вилучення дітей із сімей без обґрунтування та належних підстав.

Гаазької конвенція про батьківську відповідальність 1996 року все частіше застосовується українськими судами при ухваленні рішень. Зокрема суди керуються Конвенцією при визначенні звичайного місця проживання дитини з метою встановлення того, чи мають державні органи України юрисдикцію вживати заходи відносно дитини.

Так, Верховний Суд у постанові № 761/33136/19 від № 761/33136/19 висловив наступну правову позицію:

«Питання набуття, здійснення, припинення чи обмеження батьківської відповідальності, а також її делегування, права опіки, в тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини, охоплюються предметною сферою застосування Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року.

Відповідно до статті 5 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини. З урахуванням статті 7, у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи Держави нового звичайного місця проживання.

Відповідно до пункту 1 статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року, у разі неправомірного переміщення або утримування дитини органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримування, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі та a) кожна особа, установа або інший орган, які мають права опіки, не погодяться з переміщенням або утримуванням або b) дитина не проживе в такій іншій державі протягом періоду, що становить принаймні один рік після того, як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місцеперебування дитини; не триває розгляд прохання про повернення, поданого в цей період, та дитина прижилася в новому середовищі.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що на момент пред`явлення позову діти понад один рік проживають разом із матір`ю на території України, про що ОСОБА_2 було достеменно відомо, відповідач не надав доказів, що у цей період в Україні розглядається або ж розглядалась його вимога про повернення дітей відповідно до положень Гаазької конвенції 1980 року, суди з урахуванням вказаних норм міжнародного і цивільного права, а також умов про підсудність згідно укладеного сторонами договору про виховання та утримання дітей, обґрунтовано виходили з того, що Україна стала дітям новим звичайним місцем проживання і спір між сторонами підпадає під юрисдикцію судів України.

При вирішенні наведеного питання суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для врахування рішень англійських судів, оскільки доказів, які б підтверджували ухвалення судами України рішень про їх визнання (виконання) в Україні відповідно до вимог статей 81, 82 Закону України «Про міжнародне приватне право», глави 1 розділу ІХ ЦПК України, які набрали законної сили, подано не було.»

Матеріал підготувала Марина Сухая – адвокат, член команди Центру «Адвокат дитини» ВША НААУ.

На найближчий захід з підвищення кваліфікації від лекторки на тему “Адвокат з розлучень. Від долі не втечеш, а втечеш – доведеться платити аліменти” можна зареєструватись за посиланням: https://bit.ly/3Rc66vO