29 квітня 2026 року відбувся вебінар «Fundamental Rights in Europe» від Academy of European Law ERA, у якому взяла участь адвокат, член комітету НААУ з питань трудового права Наталія Черевко. Захід об’єднав провідних європейських експертів у сфері права ЄС та прав людини й був присвячений багаторівневій системі захисту основних прав у Європі, зокрема взаємодії між Європейською конвенцією з прав людини, Хартією основних прав Європейського Союзу та національними конституціями.
Спікерами виступили Енріке Арнальдос Ортс (Суд Європейського Союзу) та Йоган Каллеваерт (колишній заступник секретаря Великої палати Європейського суду з прав людини), які представили взаємодоповнюючі підходи до розуміння системи захисту прав людини в Європі.
У своїй доповіді Енріке Арнальдос Ортс зосередився на ролі Хартії основоположних прав Європейського Союзу як джерела первинного права ЄС та інструменту забезпечення єдності правового простору. Ключовим питанням стало тлумачення статті 51 Хартії, відповідно до якої Хартія є обов’язковою для інституцій ЄС, для держав-членів – лише тоді, коли вони реалізують право ЄС. Доповідач наголосив, що Хартія не розширює компетенції ЄС, однак її значення постійно зростає завдяки практиці Суду ЄС. Особливу увагу приділено розвитку поняття «реалізація права ЄС». Суд ЄС застосовує широкий підхід, визнаючи, що навіть непряма пов’язаність національного заходу з правом ЄС може зумовити застосування Хартії. Важливим орієнтиром стала справа Åkerberg Fransson, у якій закріплено принцип: якщо застосовується право ЄС, автоматично застосовується і Хартія. Це суттєво розширює сферу її впливу на національні правові системи.
Доповідь Йогана Каллеваерта була присвячена інституційному аспекту захисту прав людини в Європі, зокрема взаємодії різних судових органів. Ключовим питанням, поставленим доповідачем, стало визначення того, який саме суд забезпечує захист прав у конкретній ситуації: національний суд, Суд Європейського Союзу чи Європейський суд з прав людини.
Спікер окреслив два основні сценарії. По-перше, у випадках, коли право ЄС не застосовується, справа розглядається національними судами, які застосовують норми внутрішнього права та Європейську конвенцію з прав людини. Після вичерпання національних засобів правового захисту особа має можливість звернутися до Європейського суду з прав людини.
По-друге, коли застосовується право ЄС, національні суди виконують функцію «судів загальної юрисдикції ЄС». Вони застосовують право ЄС, зокрема Хартію основних прав ЄС, а також можуть звертатися до Суду ЄС із запитами про попереднє рішення з метою забезпечення однакового тлумачення права Союзу. При цьому Європейська конвенція з прав людини також відіграє важливу роль — як безпосередньо, так і опосередковано через загальні принципи права ЄС.
Крім того, акти інституцій Європейського Союзу можуть бути безпосередньо оскаржені у судах ЄС, де поряд із іншими джерелами права застосовується Хартія основних прав. Загалом доповідь підкреслює, що ефективний захист прав людини в Європі забезпечується через взаємодію та координацію різних судових систем, а не через їхню конкуренцію.
Доповіді обох спікерів підкреслили складну багаторівневу природу захисту прав у Європі. Вона включає національні правові системи, право ЄС та Європейську конвенцію з прав людини. Особливу увагу було приділено так званій доктрині Bosphorus, відповідно до якої Європейський суд з прав людини визнає, що система права ЄС забезпечує рівноцінний захист прав, що впливає на оцінку відповідальності держав.
Окремим важливим висновком вебінару стало те, що саме національні суди відіграють ключову роль у захисті основоположних прав: вони першими застосовують як національне право, так і право ЄС, забезпечують ефективність Хартії, а також виступають посередниками між різними правовими рівнями.
Висновки
Вебінар продемонстрував, що сучасна система захисту прав у Європі є складною, але взаємопов’язаною. Хартія основоположних прав ЄС посідає центральне місце в цій системі, однак її застосування залежить від зв’язку конкретної ситуації з правом ЄС.
Водночас ефективний захист прав забезпечується через взаємодію Суду ЄС, Європейського суду з прав людини та національних судів, що формує єдиний, багаторівневий механізм гарантування прав людини в Європі.