Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
24.11.2020

Феномен суспільної ролі адвокатури в історії України: напрямки, оцінки, перспективи вивчення

Ірина Василик, проректор Вищої школи адвокатури НААУ, керівник Центру досліджень адвокатури і права НААУ. У межах проведення Міжнародної науково-практичної онлайн-конференції «IX Міждисциплінарні гуманітарні читання», що відбулась 21–22 листопада 2020 року у Київському будинку вчених НАН України, Ірина Василик висвітлила питання феномену суспільної ролі адвокатури в історії України: напрямки, оцінки, перспективи вивчення. Наукові пошуки Центру досліджень […]

Ірина Василик,
проректор Вищої школи адвокатури НААУ,
керівник Центру досліджень адвокатури і права НААУ.

У межах проведення Міжнародної науково-практичної онлайн-конференції «IX Міждисциплінарні гуманітарні читання», що відбулась 21–22 листопада 2020 року у Київському будинку вчених НАН України, Ірина Василик висвітлила питання феномену суспільної ролі адвокатури в історії України: напрямки, оцінки, перспективи вивчення.

Наукові пошуки Центру досліджень адвокатури і права при НААУ сьогодні зосереджені на всебічному вивченні різнопланової діяльності представників української адвокатури в історичній ретроспективі. У фокусі уваги дослідників, окрім власне адвокатських біографій, також перебувають різноманітні аспекти їх економічної, політичної, громадської, наукової, просвітницької, мистецької та філантропічної діяльності.

На зламі XIX – XX століть адвокатура вважалася видом зайнятості з найменшою регламентацією з боку держави. З цієї причини ця професія приваблювала українців, у яких, здебільшого, не було шансу отримати будь-яку іншу посаду в судовій чи управлінській системі імперій, до складу яких входили українські землі. Наприклад, відомо що адвокат, доктор права Антін Горбачевський у 1913 році був обраний членом Найвищого Державного Трибуналу Австро-Угорської імперії. І це був єдиний приклад за всю історію цього органу.

Водночас, адвокатська справа, яка передбачала безпосередній контакт з клієнтами з різних прошарків населення, дозволяла детально розглянути особливості економічної та політичної ситуації та запропонувати шляхи розв’язання багатьох суспільних проблем. Ця особливість професії забезпечувала адвокатам перемогу у виборчих кампаніях як до Державної Ради Австрії чи Галицького сейму, так і до Державної Думи Російської імперії наприкінці XIX – на початку XX століття.

Феноменом суспільної ролі представників адвокатури в історії України є їх економічна діяльність: заснування банківських установ, кредитних спілок і внесок у розвиток кооперативного руху. Зокрема, найяскравішими прикладами зусиль у покращення економічного становища населення Галичини, підвищення його матеріального добробуту є діяльність Теофіла Кормоша, Степана Федака, Костя Левицького, Євгена Олесницького та багатьох інших представників «адвокатської доби» в Галичині. У 1894 році у Перемишлі адвокат Теофіл Кормош заснував український кредитний кооператив «Віра». Він написав посібник з організації кредитних спілок такого типу «Практичний підручник для товариств завдаткових», а в народі вони отримали назву «кормошівок». Кооперативний банк «Дністер», Центральний кооперативний банк Крайовий союз кредитовий, Карпатія, Маслосоюз – це далеко не повний перелік економічних установ, засновниками яких стали адвокати.

Адвокатура відіграла провідну роль у творенні української державності по обидва боки Збруча більш, ніж століття тому. І в Українській Народній Республіці, Українській державі гетьмана П.Скоропадського і в Західно-українській Народній Республіці адвокати опинилися на ключових посадах. Вони були активними учасниками розробки правових документів, проведення підготовчих переговорів та проголошення Соборності Української Народної Республіки у 1919 році. Відомі адвокати президенти (Євген Петрушевич, Андрій Лівицький, Степан Витвицький), прем’єр-міністри (Микола Василенко, Кость Левицький, Сидір Голубович, Степан Баран) та міністри (Михайло Ткаченко, Павло Климович, Ігор Кістяковський, Максим Славинський та інші).
Адвокати входили до органів місцевого самоврядування. Відомі ефективні та успішні міські голови – вихідці з адвокатури. Це бургомістр Чернівців Антон Кохановський і бургомістр Тернополя – Володимир Лучаковський, міські голови Бахмута Лев Флейшнер, Катеринослава Іван Способний, Одеси – Василь Протопопов та інші.

Активність адвокатів позначилася на зрушеннях у громадському житті. Товариство «Просвіта», «Боян», «Рідна школа» та інші розбудували мережу своїх осередків за безпосередньої ініціативи, участі, а, найчастіше, і головування представників адвокатури.
Вагомим внеском відзначилися адвокати на ниві літератури. Андрій Чайковський, Григорій Данилевський, Лесь Мартович, Марко Черемшина, Осип Назарук, Теодот Галіп та чимало інших вписали у книгу історії красного письменства свої імена.

Яскравою сторінкою в історії адвокатури є меценатська діяльність адвокатів. Перетворення Чернівців, Тернополя, Катеринослава у європейські міста з належними міськими комунікаціями – заслуга адвокатів-бургомістрів: А.Кохановського, В.Лучаковського, І.Способного, як і годинники на фронтоні ратуші подаровані ними місту. Народний дім у Коломиї та Народний дім у Стрию збудовано зусиллями адвокатів-фундаторів Теофіла Дембицького та Євгена Олесницького. Наукове товариство імені Шевченка у Львові також постало завдяки пожертвам представників адвокатури Наддніпрянщини – Олександра Кониського та Михайла Жученка.