Бобак Оксана Василівна

Адвокат, Член Комітету з Сімейного права НААУ

Проживання жінки та чоловіка однією сім’єю у так званих фактичних шлюбних відносинах, тобто без офіційної реєстрації шлюбу в органах РАЦс, є доволі поширеною практикою сьогодення. У цьому контексті виникає запитання: чи має право один із учасників фактичних шлюбних відносин на спадкування у разі смерті іншого та у якому порядку це відбувається?

Як зазначає ВСУ у п.21 постанови Пленуму №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику в справах про спадкування», проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі ст.1261 ЦК України.

Разом з тим, ст.1264 ЦК України визначає право особи, яка проживала зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, на спадкування в порядку четвертої черги спадкоємців за законом. Таким чином, жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, належать до спадкоємців четвертої черги за законом. Для отримання права на спадкування у такому випадку потрібне звернення зацікавленої особи до суду для встановлення факту проживання однією сім’єю з спадкодавцем.

Варто звернути увагу, що відповідно до ст.1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Таким чином, перед зверненням до суду варто пересвідчитись чи немає у померлого спадкоємців першої, другої та третьої черги, дізнатись чи претендують вони на спадкове майно, чи немає підстав для усунення їх від спадкування, тощо.

За загальним правилом, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються судами в порядку окремого провадження. Разом з тим, в контексті розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім’єю, варто врахувати, що особливістю справ окремого провадження є відсутність у них спору про право, тому в цьому порядку може вирішуватися спір про факт, однак не спір про право.

В порядку позовного провадження можуть встановлюватися юридичні факти лише за умови, що від встановлення їх наявності або відсутності у подальшому залежить можливість вирішення спору про суб'єктивне право. У випадку, якщо встановлення наявності чи відсутності юридичного факту ніяким чином не впливає на захист права, яке визначено як об'єкт захисту, суд не має права встановлювати юридичний факт у порядку позовного провадження (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 638/20596/16, провадження № 61-2482св19).

У постанові Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Однак, за правилами позовного провадження розглядаються спадкові справи, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними (п.2.постанови Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування»).

Верховний Суд у постанові від 12.03.2020 року у справі № 653/4595/17, провадження №61-46648св18, вказує: визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Оскільки із заяви про встановлення факту вбачається, що заявник фактично претендує на подальше оформлення спадщини, а у спадкодавця наявними є і інші спадкоємці, залишення заяви без розгляду у зв`язку з наявністю спору про право відповідає положенням закону.

У постанові від 08.05.2019 року у справі № 454/1106/17, провадження № 61-17353св18, Верховний Суд погодився з судом апеляційної інстанції щодо залишення заяви про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу чоловіка та жінки без розгляду на підставі того, що суд першої інстанції не з`ясував чи заведена спадкова справа після смерті спадкодавця та не встановив коло спадкоємців померлого. Апеляційний суд виявивши спір про право, відповідно до ч.6 ст.294 ЦПК України дійшов вірного висновку про наявність підстав для залишення заяви без розгляду.

Натомість, у постанові від 07.11.2018 року у справі №336/709/18-ц, провадження № 61-39374св18, Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції щодо відмови у відкриття окремого провадження у справі, оскільки судами не було встановлено того, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому ЦК України, який би оспорював право заявниці на прийняття спадщини.

Таким чином, за наявності інших спадкоємців, які заперечують щодо права особи на спадкування в порядку ст.1264 ЦК України, факт проживання чоловіка та жінки однією сім'єю встановлюється судом у позовному провадженні, оскільки наявним є спір про право.

Відповідачами у випадку розгляду справи в позовному провадженні є інші спадкоємці померлого, оскільки саме на їх спадкові права буде мати вплив подальше вирішення справи. Так, Верховний Суд зазначає, що відповідачами за позовом про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю мають бути особи, які мають цивільно-правовий інтерес або право на спадкування майна померлої особи (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 638/20596/16, провадження № 61-2482св19). У випадку відсутності інших спадкоємців, існує судова практика щодо залучення відповідачем у справі відповідного органу місцевого самоврядування, оскільки територіальна громада відповідно до ст.1277 ЦК України є правонаступником відумерлого майна яке розташоване на її території.

Особливістю спорів даної категорії є також те, що разом із встановленням факту спільного проживання для подальшого оформлення спадкових правовідносин, на підставі ст.74 СК України також може пред’являтись вимога про визнання права власності позивача на майно померлого, як частку у праві спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживали без реєстрації шлюбу та виключення такого майна із спадкової маси. У зв’язку з цим, у випадку звернення особи, що перебувала у фактичних шлюбних відносинах з спадкодавцем до суду із вказаними позовними вимогами, розгляд справи також буде відбуватись в порядку позовного провадження.

Верховний Суд України у п.21 постанови Пленуму №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику в справах про спадкування», зазначає, що при вирішенні спору про право на спадщину четвертої черги спадкоємців за законом, судам необхідно враховувати правила ч.2 ст.3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини.

Конституційний суд України у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї»визначає, що членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин (абз.5 п. 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 ррку).

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Верховного Суду від 23.05.2020 року у справі №686/8440/16-ц, провадження №61-15699св19).

Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин (постанова Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 695/1732/16-ц, провадження № 61-38901св18).

Таким чином, для набуття права власності на майно померлої особи у випадку перебування у фактичних шлюбних відносинах, доказуванню підлягає факт проживання жінки/чоловіка разом з померлим однією сім'єю, їх пов’язаність спільним побутом, взаємними правами та обов'язками. Наприклад, про наявність сімейних відносин може свідчити реєстрація місця проживання та (або) фактичне проживання за однією адресою з спадкодавцем. Разом з тим, відсутність такої реєстрації за останнім місцем проживання спадкодавця не є доказом того, що він не проживав із спадкодавцем (постанова Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 404/2163/16-ц, провадження № 61-15926св18). До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 05.02.2020 року у справі № 712/7830/16-ц, провадження № 61-28377св18, вказавши, що факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу.

Іншими доказами проживання однією сім’єю може бути народження спільних дітей; спільне придбання рухомого та нерухомого майна; укладення чоловіком/жінкою договорів дарування, страхування, медичного та туристичного обслуговування, тощо на користь іншого; наявність спільних рахунків у банківських установах; зазначення чоловіка/жінки майновим поручителем за кредитними зобов’язаннями іншого; спільна участь у питаннях життєзабезпечення сім’ї, в оплаті комунальних послуг, купівлі продуктів харчування та інших необхідних товарів, техніки, здійснення ремонту; спільне проведення дозвілля; наявність спільних фотографій, дописів та іншої інформації в соціальних мережах та інших веб-сайтах; догляд один за одним під час хвороб, в тому числі понесення витрат на лікування, на організацію та проведення похорон, догляду за місцем поховання, тощо.

Для обґрунтування позиції у даній категорії спорів часто використовують і показання свідків, якими можуть бути родичі, сусіди, спільні друзі, тощо. Однак, як зазначає Верховний Суд, покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу (постанова Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 129/2115/15-ц, провадження № 61-2080св18, постанова Верховного Суду від 24.09.2020 року у справі № 534/1318/17 провадження № 61-1821 св19).

Доказуванню може підлягати і віднесення майна померлого до об`єктів права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які перебували у фактичних шлюбних відносинах:

• Саме перебування у шлюбних відносинах без установлення факту ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними (постанова Верховного Суду України від 23.09.2015 року у справі № 6-1026цс15);

• Вирішуючи питання щодо правового режиму майна набутого за час проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу , суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності (постанова Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 359/8985/17, провадження № 61-41967св18);

• Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст.74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно (постанова Верховного Суду України від 20.02.2012 року у справі № 6-97цс11).

Встановленню судом підлягає і те, чи перебували чоловік і жінка під час фактичних шлюбних відносинах в зареєстрованих шлюбах з іншими особами. Відповідно до чинного законодавства України, жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу. Аналіз ст.74 СК України дозволяє зробити висновок про те, що для застосування положень цієї статті необхідною умовою є, зокрема, встановлення факту не перебування осіб у будь-якому іншому шлюбі (постанова Верховного Суду від 25.04.2019 року у справі № 759/4596/18, провадження № 61-3852св19, постанова Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 755/18012/16-ц,

провадження № 61-40658св18). Таким чином, у разі встановлення факту перебування померлого чи позивача у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, у задоволені позову про встановлення факту спільного проживання буде відмовлено.

Цікавим моментом є те, що факт постійного проживання позивача зі спадкодавцем може бути встановлено судом лише з дня набрання чинності СК України, тобто з 01 січня 2004 року, оскільки законодавством України, яке діяло до 2004 року, встановлення такого факту не було передбачено (постанова Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі № 493/915/16-ц, провадження № 61-286св20).

У випадку наявності у спадкодавця інших спадкоємців першої, другої чи третьої черги, можливе додання до позовної заяви також вимоги про зміну черговості одержання права на спадкування за законом, усунення особи від права на спадкування відповідно до ст.1224, 1258, 1259 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 року у справі № 308/12730/15-ц (провадження № 61-46522св18) вказує, що для правильного застосування положення ч.5 ст. 1224 ЦК України, суду необхідно установити чи був спадкодавець у безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, чи знав відповідний спадкоємець про указаний стан спадкодавця та чи потребував останній допомоги саме від указаного спадкоємця. Крім того, підлягають урахуванню також обставини щодо існування у спадкоємця можливостей надавати необхідну допомогу спадкодавцю. Для правильного застосування положення ч.2 ст. 1259 ЦК України, суду необхідно установити чи відповідний спадкоємець протягом тривалого часу опікувався, матеріально забезпечував, надавав іншу допомогу спадкодавцеві, який був у безпорадному стані.

При цьому, безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Безпорадний стан повинен бути підтверджений відповідними записами в медичних документах (постанова Верховного Суду від 30.05.2019 року у справі № 346/1178/17 (провадження № 61-48393св18).

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження — прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин (постанова Верховного Суду від 24.06.2020 року у справі № 127/9778/17 (провадження № 61- 3706св19).

Набрання законної сили рішенням суду у зазначеній категорії спорів є підставою, для звернення до нотаріуса щодо оформлення свідоцтва про право на спадщину та (або) підставою набуття права власності на частку в майні померлого в порядку ст.74 СК України. Фактично, позивач може набути право власності на частину майна померлого, як на спільну сумісну власність осіб, що перебували у фактичних шлюбних відносинах, а щодо іншої частини – отримати свідоцтво про право на спадщину з врахуванням ст.1258 ЦК України.