Встановлення факту проживання в Україні станом на 24 серпня 1991 року є належною підставою для підтвердження належності до громадянства України
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 липня 2026 року у справі № 947/13725/24
Короткий зміст вимог заяви:
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області), про встановлення факту, що має юридичне значення.
Заява мотивована тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Одеса. У свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Харківському району та місту Люботину Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в графі мати зазначена ОСОБА_2 . Відомості про батька в актовому записі про народження записані на підставі статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України) зі слів матері. Свідоцтво про народження йому було видано повторно у грудні 2020 року у зв`язку із втратою оригіналу.
Вказував, що проживав та проживає, не маючи паспорта громадянина України, в школі не навчався та не отримував будь-якої іншої освіти, офіційно ніде не працював, займався домашнім господарством, вважаючи, що подібний спосіб життя є характерним для ромської громади, членом якої він є. Він проживав зі своїм біологічним батьком - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Свою матір - ОСОБА_2 він не знав, оскільки пішла від них з батьком коли йому було приблизно 9 місяців і до цього часу не повернулася. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2022 року у справі № 947/27038/21 ОСОБА_2 було визнано безвісно відсутньою.
З 2011 року вони з ОСОБА_4 проживають однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, оскільки не можуть офіційно зареєструвати шлюб у зв`язку із відсутністю у нього паспорта громадянина України. Вони з ОСОБА_4 мають двох спільних дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . При реєстрації народження дітей у зв`язку із відсутністю у нього громадянства України, матір дітей зареєструвала їх на своє прізвище, а відомості про батька записані відповідно до статті 135 СК України. Прізвище дітей зазначено матері ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ), а по-батькові вказано його.
Посилався на те, що у 2023 році він звернувся до Болградського районного відділу ДМС України в Одеській області із заявою про оформлення паспорта громадянина України, до якої надав всі наявні у нього документи, а також зазначав, що раніше заяву про отримання паспорта громадянина України не подавав. У видачі паспорта йому було відмовлено у зв`язку із тим, що його особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.
Він разом зі своєю родиною проживають за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору оренди квартири (житлового приміщення), укладеного між ОСОБА_4 та власником житла - ОСОБА_8 .
Встановлення даного факту йому необхідно для отримання паспорта громадянина України.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд встановити факт того, що він, особа без громадянства, з дня свого народження проживав на території України, у тому числі, і станом на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року), а також проживав в Україні станом на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) і не набував громадянства іншої держави.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції:
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 червня 2024 року заяву ОСОБА_9 задоволено.
Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме факт того, що ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5 , особа без громадянства, з дня свого народження проживав на території України, у тому числі, і станом на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року), а також проживав в Україні й станом на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) і не набував громадянства іншої держави.
Задовольняючи заяву ОСОБА_9 суд першої інстанції, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, вважав доведеним факт постійного проживання заявника на території України станом на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) та на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року). Встановлення цього факту необхідне заявнику для отримання паспорта громадянина України.
Районний суд застосував відповідні норми Закону України «Про громадянство України», Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок).
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції:
Постановою Одеського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року апеляційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 червня 2024 року змінено, виключивши з його мотивувальної та резолютивної частин посилання на встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , особа без громадянства, з дня свого народження проживав на території України, у тому числі, і станом на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України», тобто 13 листопада 1991 року.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що доводи ОСОБА_1 , викладені у заяві, про те, що станом на 24 серпня 1991 року він постійно проживав на території України, доведені належними та допустимими доказами, а тому наявні правові підстави для встановлення юридичного факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком районного суду про необхідність встановлення факту постійного безперервного проживання ОСОБА_1 на території України на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України», тобто 13 листопада 1991 року, оскільки якщо метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про громадянство України», предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року. Встановлення юридичного факту проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року не має юридичного значення у такому випадку, що узгоджується із правовими висновками, викладеними Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22 (провадження № 61-12995сво22).
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
Касаційна скарга ГУ ДМС України в Одеській області мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки про наявність правових підстав для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року, оскільки заявник не надав належних і допустимих доказів, які підтверджували б факт його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року
Вказує, що заявник звернувся до Болградського районного відділу ДМС України в Одеській області щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру у зв`язку із оформленням паспорта громадянина України у виглядіID-картки вперше, за результатами розгляду якої листом від 07 жовтня 2023 року особу ОСОБА_1 не встановлено та повідомлено заявника про відмову в оформленні та видачі паспорта громадянина України; роз`яснено, що він має право повторно звернутися із заявою у разі зміни або усунення обставин, на підставі яких йому було відмовлено у наданні адміністративної послуги щодо оформлення паспорта громадянина України.
Посилається на те, що результат встановлення факту постійного проживання на території України впливає на процедуру набуття заявником громадянства України. Провадження за заявами з питань набуття громадянства входить до повноважень ДМС України та її територіальних підрозділів, серед яких є ГУ ДМС України в Одеській області. Оскільки прийняття рішень має здійснюватися з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, вважає, що встановлення факту його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року свідчать про наявність спору про право, що унеможливлює розгляд такої заяви у порядку окремого провадження.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ГУ ДМС України в Одеській області вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від, 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Позиція Верховного Суду:
Звертаючись до суду із цією заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_9 просив встановити факт його проживання на території України на момент 24 серпня 1991 року (проголошення незалежності України) і 13 листопада 1991 року (набрання чинності Законом України «Про громадянство») з метою отримання паспорта громадянина України.
Суд на підставі поданих доказів лише з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення.
Ухвалюючи рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання на території України станом на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року), суд першої інстанції, з яким в цій частині погодився апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши належну правову оцінку доводом заявника та наданим ним доказам на підтвердження своїх вимог, дійшов обґрунтованого висновку про підтвердження ОСОБА_1 факту його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Крім того, суди дійшли обґрунтованого висновку, що такий факт матиме для заявника юридичне значення при підтвердженні належності до громадянства України та отримання паспорта громадянина України.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій про задоволення заяви ОСОБА_9 , оскільки судами правильно застосовані положення статті 315 ЦПК України до спірних правовідносин, виходячи зі встановлених обставин.
При цьому апеляційний суд правильно зазначив про відсутність необхідності встановлення факту постійного безперервного проживання ОСОБА_1 на території України на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України», тобто 13 листопада 1991 року.
Посилання касаційної скарги на існування спору про право колегія суддів відхиляє, оскільки метою встановлення факту постійного проживання на території України є отримання ОСОБА_9 паспорта громадянина України. Вказане відповідає висновкам Верховного Суду, зробленим у постановах від 05 листопада 2020 року у справі № 521/21665/18, від 27 лютого 2023 року у справі № 517/445/19, від 18 серпня 2023 року у справі № 521/15127/19, від 31 липня 2024 року у справі № 523/16431/22, від 22 вересня 2025 року у справі № 501/3550/22 (провадження № 61-6708св25).
За встановлених обставин, узагальнені висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17, на які посилалось ГУ ДМС в Одеській області, як на підставу касаційного оскарження. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Незгода ГУ ДМС України в Одеській області із висновками судів щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Інші наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та суду апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення, з урахуванням вказаних змін, та постанову - без змін.