Короткий зміст заяви:
У січні 2024 року ОСОБА_1 в порядку окремого провадження звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просила суд визначити (встановити) її належність до громадянства України, як особи, що більше 5 років на законних підставах проживає в Україні і народилась на території України до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», та надати їй право на набуття громадянства України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що заявником не доведено, що встановлення факту, що має юридичне значення, спричинить виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав заявника.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2024 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, апеляційний суд погодився із висновками районного суду, що звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту проживання протягом більше 5 років на законних підставах на території України та народження на території України до 24 серпня 1991 року з метою набуття громадянства України не породжує для заявника жодних правових наслідків.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
У касаційній скарзі ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги заяви задовольнити.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 30 січня 2022 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що заявник не має іншої можливості одержати або оновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення, а позасудовим порядком, в свою чергу, не передбачено можливості встановлення юридичних фактів. Зазначає про відсутність іншої можливості підтвердити громадянство України.
Позиція Верховного Суду:
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність.
Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб врегульовано Законом України «Про громадянство» (далі - Закон № 2235-ІІІ).
Відповідно до статті 3 Закону № 2235-ІІІ громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
Звертаючись до суду із заявою в порядку окремого провадження, ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме визначити (встановити) її належність до громадянства України, як особі, що більше 5 років на законних підставах проживає в Україні і народилась на території України до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» та надати їй право на набуття громадянства України.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 2235-ІІІ особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Факт народження на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» підтверджується свідоцтвом про народження.
Матеріали справи містять копію свідоцтва про народження заявниці на території, яка стала територією України.
Таким чином, за обставин даної справи факт народження не може бути встановлений в судовому порядку.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 9 Закону № 2235-ІІІ умовами прийняття до громадянства України є, зокрема, безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років.
Відповідно до довідки департамента адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 24 листопада 2023 року, ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 22 травня 1997 року по теперішній час (а.с. 31).
З наведеного вбачається, що факт проживання заявника на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років підтверджується довідкою департамента адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 24 листопада 2023 року, що унеможливлює необхідність його встановлення в судовому порядку.
Також у судовому порядку не може бути вирішено питання про надання права заявникові на набуття громадянства України за місцем народження.
Висновок:
Таким чином суди попередніх інстанцій помилково розглянули заяву ОСОБА_1 в порядку цивільного судочинства по суті заявлених вимог.
При цьому заявник не позбавлена можливості оскаржити дії або бездіяльність органів Державної міграційної служби України щодо розгляду питання про набуття останньою громадянства за територіальним походженням в порядку адміністративного судочинства.
Згідно із пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
З урахуванням вище викладеного рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.