Факт непроходження медичного огляду під час призову не є свідченням непридатності до військової служби та не є підставою для звільнення з військової служби
Суть спору:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_6 ), військової частини НОМЕР_1, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби особового складу Збройних Сил України військової частини НОМЕР_1.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_5 вчинено протиправні дії щодо його призову на військову службу під час мобілізації, оскільки під час призову позивачу не було проведено медичного обстеження стану його здоров`я. Позивач уважав, що належним способом захисту його порушеного права є зобов`язання військової частини прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
📌Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення:
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби особового складу Збройних сил України військової частини НОМЕР_1 .
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду 06.08.2024 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 - без змін.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ІНФОРМАЦІЯ_5 не надано жодних доказів проведення позивачу медичного огляду та взяття до уваги результатів такого огляду під час призову позивача на військову службу. Отже, у ІНФОРМАЦІЯ_7 були відсутні правові підстави для висновку, що позивач придатний за станом здоров`я до військової служби, а тому, відповідно, вчинено протиправні дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.
Суди обох інстанцій зазначили, що належним відновленням порушених прав позивача є відновлення становища особи, яке існувало до такого порушення прав, а тому необхідно зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби особового складу Збройних Сил України військової частини НОМЕР_1.
Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про поновлення позивачу строку звернення до суду з огляду на те, що ОСОБА_1 з 23.03.2022 та по теперішній час проходить військову службу в Збройних Силах України, що свідчить про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом його прав.
📌Провадження в суді касаційної інстанції:
У касаційній скарзі військова частина НОМЕР_1 , покликавшись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просила скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06.08.2024 та відмовити в задоволенні позову або залишити його без розгляду через пропуск позовної давності за відсутності поважних причин.
Ухвалою від 06.11.2024 Верховний Суд відкрив касаційне провадження з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
За доводами відповідача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, позивач звернувся до суду з цим позовом 13.03.2023, тобто майже через 12 місяців з моменту, коли був обізнаний про зміст рішення ІНФОРМАЦІЯ_7 , а саме: 23.03.2022, а тому суди попередніх інстанцій помилково не застосували положення частини четвертої статті 123 КАС України із прийняттям рішення про залишення позовної заяви без розгляду.
Також відповідач наголосив на неправильному застосуванні судами обох інстанцій частини п`ятої статті 22, статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», частини п`ятої статті 1, пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у контексті відновлення порушеного права позивача шляхом його звільнення з військової служби без визначення законної підстави для цього та вказав на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права в подібних правовідносинах.
Скаржник звернув увагу на те, що відновлення порушеного права шляхом звільнення позивача з військової служби без визначення для нього законної підстави для звільнення вказує на формальність судових рішень, оскільки звільнення позивача автоматично стає наслідком повторного призову позивача на військову службу під час мобілізації, яка триває дотепер.
На думку скаржника, ефективним способом захисту порушених прав позивача є проведення медичного огляду військово-лікарською комісією та усунення тієї прогалини, яка була допущена під час призову позивача в березні 2022 року, і надалі за наявності відповідного висновку військово-лікарської комісії відповідач прийме рішення про звільнення на підставі закону.
Також 31.12.2024 до Верховного Суду від представника військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду на підставі частини четвертої статті 123 КАС України.
📌Позиція Верховного Суду:
У цій справі предметом спору є дії ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо призову ОСОБА_1 23.03.2022 на військову службу по мобілізації.
За приписами пункту 17 частини першої статті 4 КАС України військова служба є різновидом публічної служби, відтак спірні правовідносини виникли щодо прийняття позивача на публічну службу, а тому з огляду на частину п`яту статті 122 КАС України застосуванню в цій справі підлягає місячний строк для звернення з позовом до суду.
Частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про дійсний стан свого права (інтересу) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Ні в позовній заяві, ні в клопотанні про поновлення строку звернення до суду позивач не зазначив, коли дізнався про порушення своїх прав, при цьому датою, коли позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, є 23.03.2022 - дата призову позивача на військову службу по мобілізації.
До адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_7 позивач звернувся 11.02.2023, тобто більш, ніж через 10 місяців з дня, коли повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Як убачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду першої інстанції з позовною заявою, просив поновити строк звернення до суду, покликався на запровадження воєнного стану в Україні та правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у справі №500/1912/22, а також указав, що посилене виконання позивачем своїх професійних обов`язків в умовах воєнного стану щодо захисту України від російських окупантів свідчить про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.
Ухвалою від 13.03.2023 Харківський окружний адміністративний суд, мотивуючи недопущенням обмеження прав позивача на доступ до правосуддя, задовольнив зазначене клопотання, поновив ОСОБА_1 строк на звернення до суду з цим позовом та відкрив провадження у цій справі.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції від 06.05.2024, Другий апеляційний адміністративний суд зазначив, що оскільки позивач з 23.03.2022 по теперішній час проходить військову службу в Збройних Силах України, то вказані обставини свідчать про пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом його прав з поважних причин.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для поновлення позивачу строку звернення з цим позовом до суду з огляду на таке.
За змістом частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо звернення до суду за захистом своїх порушених прав у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення до суду з поважних причин. При цьому суд може встановити наявність таких перешкод за умови подання відповідних доказів особою, яка пропустила процесуальний строк та клопоче про його поновлення.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22, сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки у зв`язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.
Водночас суди попередніх інстанцій обґрунтовано звернули увагу на ту обставини, що позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу в Збройних Силах України в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України.
Зважаючи на специфічні умови військової служби та реалії, пов`язані зі збройною агресією проти України, роль Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні Української держави, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності, Верховний Суд погоджується з висновками судів обох інстанцій про те, що проходження позивачем військової служби свідчить про поважність причин пропуску процесуального строку, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України, а тому касаційна скарга в цій частині, а також клопотання скаржника про залишення позову без розгляду є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, позивач, звертаючись до суду першої інстанції за захистом своїх прав, їх порушення пов`язував із недотриманням порядку проведення його призову на військову службу, що полягає в непроходженні позивачем медичного огляду під час призову на військову службу.
Зі змісту положень статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вбачається, що призову на військову службу під час мобілізації підлягають військовозобов`язані, які, з-поміж іншого, визнані придатними до військової служби за станом здоров`я відповідно до висновку військово-лікарської комісії.
Частина п`ята статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає, що особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.
Питання медичного огляду регулюється розділом ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення №402, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Як було встановлено судами попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях і сторонами не оскаржується, під час призову позивача на військову службу за мобілізацією не було встановлено придатності ОСОБА_1 за станом здоров`я до військової служби, чим порушено процедуру призову позивача на військову службу під час мобілізації.
Отже, у спірних правовідносинах порушеним є право позивача на належну процедуру його призову на військову службу під час мобілізації.
Обраний же позивачем спосіб захисту порушеного права, який в подальшому застосовано судами обох інстанцій за наслідками розгляду справи, - звільнення з військової служби - є неефективним, адже не вирішує правомірності акту, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу.
Суд наголошує, що відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах спірних правовідносин, відповідно, за участю їхніх учасників. Водночас зобов`язання військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби виходить за межі правовідносин між ІНФОРМАЦІЯ_5 та позивачем щодо порядку його призову на військову службу під час мобілізації, яка є предметом розгляду в цій справі.
Іншими словами, такий спосіб захисту порушеного права втручатиметься в інші правовідносини, які врегульовані іншими правовими нормами, що не досліджувалися судами попередніх інстанцій, і створюватиме ситуацію невиконуваності судового рішення.
До того ж, факт непроходження позивачем медичного огляду під час його призову не є свідченням непридатності позивача до військової служби та не є підставою для звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка визначає виключний перелік таких підстав.
Принагідно зазначити, що в позовній заяві позивач не згадав про стан свого здоров`я, натомість у судовому засіданні від 06.05.2024 зазначив про відсутність хвороб, які б свідчили про його ймовірно можливу непридатність до військової служби.
Таким чином, позовна вимога про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби не відповідає суті порушеного права позивача, а задоволення цієї вимоги не призведе до поновлення такого права, а тому висновки судів обох інстанцій про задоволення позовних вимог у цій частині є помилковими.
📌Висновок:
У контексті вказаного варто наголосити, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Аналогічно проведення медичного огляду ОСОБА_1 військово-лікарською комісією в порядку, визначеному Положення №402, також не впливатиме на відновлення порушеного права позивача в контексті порушеної процедури призову позивача на військову службу, яка є, власне, предметом спору в цій справі.
Отже, доводи касаційної скарги щодо обрання такого способу захисту, як проведення медичного огляду ОСОБА_1 військово-лікарською комісією для усунення порушення порядку проведення призову його на військову службу, Верховний Суд уважає необґрунтованими з огляду на неможливість відновлення порушеного права позивача.
Ураховуючи невідповідність спірним правовідносинам обраного судами першої та апеляційної інстанцій способу захисту порушеного права позивача, а також відсутність ефективного засобу його відновлення, Верховний Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, що, в силу приписів частини першої статті 351 КАС України, є підставою для скасування судових рішень у частині зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Судові рішення в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації сторонами не оскаржувалися, тому колегія суддів не наводить мотивів і висновків щодо цих позовних вимог.