Emin Huseynov v. Azerbaijan No. 2 (заява № 1/16): свавільне припинення азербайджанського громадянства заявника, внаслідок чого він став особою без громадянства
Рішення у справі Emin Huseynov v. Azerbaijan No. 2 (заява № 1/16) від 13.07.2023 року
Обставини справи
Заявник, Емін Рафік огли Гусейнов, народився в 1979 році і проживає в Женеві (Швейцарія). Він є особою без громадянства азербайджанського походження.
На момент подій заявник був незалежним журналістом і головою Інституту свободи і безпеки журналістів (IRFS), неурядової організації, що спеціалізується на захисті прав журналістів.
22 квітня 2014 року в Азербайджані було порушено кримінальну справу у зв’язку з ймовірними порушеннями у фінансовій діяльності низки неурядових організацій. Банківські рахунки багатьох неурядових організацій та громадських активістів були заморожені, а різні правозахисники та громадські активісти були заарештовані.
У липні 2014 року пан Гусейнов дізнався, що податкові органи розпочали розслідування діяльності IRFS. На початку серпня 2014 року в аеропорту Баку його не пустили на рейс до Стамбулу. Побоюючись, що його заарештують, він переховувався два дні, а потім знайшов притулок у посольстві Швейцарії в Баку.
За даними азербайджанського уряду, згодом йому було пред’явлено обвинувачення в незаконному підприємництві, ухиленні від сплати податків у великих розмірах і зловживанні владою. У першій половині 2015 року пан Гусейнов звернувся до президента Азербайджану з проханням відмовитися від азербайджанського громадянства, вказавши, однак, що він не має іншого громадянства.
9 червня 2015 року швейцарська влада сплатила його податковий борг, і через три дні пан Гусейнов залишив Азербайджан на літаку з міністром закордонних справ Швейцарської Конфедерації. Через два тижні Державна міграційна служба повідомила йому, що його азербайджанське громадянство було припинено 10 червня 2015 року указом президента. У жовтні 2015 року він отримав притулок у Швейцарії.
Стверджуване порушення прав
Посилаючись на статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), 10 (свобода вираження поглядів), 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) та 18 (обмеження застосування обмежень прав), заявник стверджував, зокрема, що рішення національних органів влади позбавити його азербайджанського громадянства становило порушення його конвенційних прав.
Він також стверджував за статтею 34 (право на індивідуальну заяву), що його брат неодноразово зазнавав переслідувань з боку влади і був заарештований у зв’язку з цією заявою, а за статтею 38 (зобов’язання забезпечити необхідні умови для розгляду справи), що Уряд не надав копії всіх відповідних документів у його справі.
Оцінка Суду
Стаття 8 Конвенції
Суд зазначив, що рішення про припинення громадянства заявника залишило його без будь-якого дійсного документа, що посвідчує особу, створило загальну невизначеність щодо його правового статусу як фізичної особи та безпосередньо вплинуло на його соціальну ідентичність. Таким чином, це становило втручання у право заявника на повагу до приватного життя за статтею 8. Відповідно до своєї практики, обов’язком Суду було визначити, чи було це втручання свавільним, тобто чи було воно законним, чи мав заявник можливість оскаржити рішення, і чи діяли органи влади діяли старанно та швидко.
Всупереч твердженням Уряду про те, що пан Гусейнов не вичерпав усіх засобів правового захисту в Азербайджані, Суд зазначив, що Закон «Про нормативно-правові акти» чітко передбачає, що укази Президента Азербайджанської Республіки не є нормативно-правовими актами. Таким чином, указ Президента про припинення азербайджанського громадянства пана Гусейнова не міг бути оскаржений до Конституційного Суду. Він також не міг бути оскаржений в порядку адміністративного судочинства, оскільки Президент Республіки не є адміністративним органом. Більше того, заявникові навіть не було надано копії президентського указу.
Хоча пан Гусейнов стверджував, що на нього чинився тиск, щоб змусити відмовитися від громадянства, оскільки він жив у страху несправедливого ув’язнення або навіть страху за своє життя, Уряд стверджував, що він добровільно відмовився від свого громадянства. Суд зауважив, що існувала певна кількість елементів, які ставили під сумнів добровільність відмови від громадянства, включаючи послідовність подій, які мали місце на початку червня 2015 року і передували його від’їзду з Азербайджану. Зокрема, наказ про його арешт було скасовано, а рішення про оголошення його в розшук було скасовано протягом декількох днів після подання ним прохання про вихід з громадянства і сплати податкового боргу швейцарською владою, після чого заявник виїхав з Азербайджану разом з міністром закордонних справ Швейцарії. Однак Суд не вважав за необхідне встановлювати, чи була відмова заявника від громадянства примусовою або добровільною.
Суд звернув увагу на статтю 17 Закону «Про громадянство Азербайджанської Республіки» від 30 вересня 1998 року, яка передбачає, що особа, обвинувачена у кримінальній справі, не може просити про вихід з громадянства. Хоча 19 серпня 2014 року пану Гусейнову було пред’явлено звинувачення у вчиненні різних кримінальних злочинів, у матеріалах справи відсутня будь-яка інформація щодо результатів кримінального провадження, порушеного проти нього, або його правового статусу у цьому кримінальному провадженні станом на 10 червня 2015 року, тобто на дату припинення його громадянства.
У будь-якому випадку, Суд зазначив, що національні органи влади не звернули уваги на той факт, що припинення громадянства пана Гусейнова зробить його особою без громадянства в порушення статті 7 Конвенції ООН про скорочення безгромадянства від 30 серпня 1961 року, яка є невід’ємною частиною законодавчої системи Азербайджанської Республіки, і статті 26 Закону про громадянство, яка підтверджує застосовність міжнародно-правових норм, що стосуються питань громадянства.
Суд зазначив, що Конвенція ООН та інші наступні керівні принципи, видані УВКБ ООН та Комітетом міністрів Ради Європи державам-членам, прямо передбачають, що якщо законодавство Договірної держави дозволяє відмову від громадянства, така відмова не повинна призводити до втрати громадянства, якщо тільки відповідна особа не мала або не набула іншого громадянства.
Крім того, оскільки пан Гусейнов не мав можливості оскаржити рішення про припинення його громадянства в національних судах, Суд зазначив, що він не скористався необхідними процесуальними гарантіями.
Таким чином, Суд дійшов висновку, що рішення про припинення громадянства пана Гусейнова було свавільним і порушило статтю 8 Конвенції.
Статті 10, 13 і 18 Конвенції
Суд вважає, що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суті скарг за цими статтями.
Стаття 34 Конвенції
Погоджуючись з Урядом, що він не міг знати про подання цієї заяви до Суду в той час, коли брат пана Гусейнова був заарештований, Суд дійшов висновку про відсутність достатніх фактичних підстав для висновку, що національні органи влади будь-яким чином втручалися у здійснення заявником свого права на індивідуальну заяву під час провадження у Суді.
Стаття 38 Конвенції
Суд зауважив, що він не робив жодних прямих запитів щодо надання конкретних документів, коли повідомляв Уряд про розгляд заяви. У будь-якому випадку, неповнота певних документів не завадила йому розглянути заяву.
Таким чином, Суд постановив, що Азербайджан не порушив своїх зобов’язань за статтею 38 Конвенції.
Повний текст рішення доступний для ознайомлення англійською мовою: http://surl.li/jjqrp
Прес-реліз доступний для ознайомлення англійською мовою за посиланням: http://surl.li/jjqrz
Переклад здійснено Вищою школою адвокатури НААУ