Допустимість розголошення лікарем інформації, що становить медичну таємницю в окремих випадках
Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія)
Новини та події
01.11.2022

Анотація справи: Допустимість розголошення лікарем інформації, що становить медичну таємницю в окремих випадках.

Назва справи: Hague v. Williams

Суд: Верховний Суд штату Нью-Джерсі, США

Дата винесення рішення: 21 травня 1962 року

Цитування справи: 37 N.J. 328 (1962); 181 A.2d 345.

Обставини справи. Донька позивачів народилася у кінці травня 1959 року, і ще перед її народженням позивачі (батько та матір) просили лікаря-відповідача здійснити обстеження після народження їхньої доньки, а також повідомити про будь-які розлади здоров'я, і порекомендувати необхідне лікування. Протягом чотирьох місяців після народження доньки позивачів, лікар-відповідач здійснив близько одинадцяти обстежень їхньої доньки, і принаймні у трьох випадках лікар зауважив утруднене дихання та значний плач у малолітньої доньки позивачів. Проте лікар заявив, що такі симптоми доволі характерні для малолітніх осіб у такому віці, і підстав для хвилювання не було. Лікар-відповідач ніколи не стверджував про факт наявності у малолітньої доньки позивачів захворювання серця, і не робив таких припущень. Батько-позивач уклав договір зі страховою компанією, застрахувавши життя доньки. Батько-позивач вказав, що його малолітня донька перебувала в хорошому стані здоров'я.

У кінці січня 1960 року малолітня донька позивачів важко захворіла, і була негайно доставлена в лікарню, проте у той же день померла. За результатами патологоанатомічного розтину було виявлено, що малолітня донька позивачів померла від вродженої вади серця. Після смерті малолітньої доньки, батько-позивач звернувся щодо виплати страхового полісу, і страхова компанія звернулася до лікаря-відповідача, який зазначив, що малолітня донька позивачів ще з народження мала проблеми з серцем, чого відповідач ніколи не повідомляв ані батькові-позивачеві, ані матері-позивачці.

Вимоги позивачів. Позивачі звернулися з позовом до лікаря-відповідача, і їхні позовні вимоги були оформлені у семи пунктах, перші п'ять з яких засновувалися на вимозі відшкодувати позивачам збитки, які, на думку позивачів, їм своєю поведінкою завдав лікар-відповідач, який, умисно, або через свою недбалість, не повідомив позивачам правдивої інформації щодо стану здоров'я їхньої малолітньої доньки, і надав їм неправильне уявлення стосовно її стану здоров'я, а також не спромігся виявити розлади її здоров'я. У шостому і сьомому пункті позовних вимог, позивачі воліли відшкодування збитків через розголошення інформації стосовно стану здоров'я їхньої малолітньої доньки страховій компанії. Позивачі стверджували, що вони були принижені через поведінку відповідача в тому, що страхова компанія відмовила у виплаті суми полісу, припускаючи, що позивачі намагалися обдурити страхову компанію (коли в дійсності, позивачі не мали ніякої інформації щодо проблем зі здоров'ям їхньої малолітньої доньки). Що стосується надання лікарем інформації стосовно стану здоров'я малолітньої доньки позивачів, позивачі заявляли, що лікар не повинен був відповідати на запит страхової компанії, і не міг надавати їй жодної інформації щодо стану здоров'я малолітньої доньки позивачів без їхньої згоди. У сьомому пункті, позивачі стверджували, що через поведінку відповідача, батько-позивач не зміг отримати суму страхового полісу. Суд першої інстанції виніс рішення на користь позивачів у частині пунктів 1-5, однак в частині пунктів 6-7, рішення було винесене на користь відповідача. Позивачами було подано апеляцію.

Рішення суду. Таким чином, Верховний Суд мав визначити, чи дійсно у відповідача існував обов'язок, який він, можливо, порушив — в контексті того, чи інформація стосовно стану здоров'я малолітньої доньки позивачів носить такий конфіденційний характер, що лікарю заборонено здійснювати позапроцесуальне розголошення такої інформації без згоди позивачів. Позивачі стверджували, що медична професія передбачає дотримання лікарями інституту медичної таємниці, зокрема, посилаючись на Клятву Гіппократа, а також секцію 9 Принципів Медичної Етики (American Medical Association, видання 1957 року), а також декілька судових прецедентів з інших штатів США.

Суд відзначив, що в кожному з штатів США, судова практика яких була наведена позивачами, існували статутні положення, які забороняли лікарям надавати свідчення, які б містили інформацію, отриману від пацієнтів.

Як відзначив Суд, у цій справі мова не йшла про питання правомірності свідчень лікарів у суді, які містили медичну таємницю, проте, за аналогією, певну схожість ці справи мали в контексті проблеми медичної таємниці; Суд також відзначив, що в загальному праві (common law) раніше не визнавався "імунітет правовідносин лікаря-пацієнта" (англ. "patient-physician privilege"), і більшість штатів США закріплювали такий імунітет правовідносин у статутних нормах, хоча в той час такого статуту у штаті Нью-Джерсі не існувало. Навпаки, на думку Суду, така інформація мала б розголошуватися в суді, якщо б це було необхідним для вирішення спорів.

З іншого боку, така позиція не буде тотожною у контексті позапроцесуальних розголошень медичної інформації. Суд виходить з того, що правовідносини лікаря і пацієнта передбачають існування інституту медичної таємниці в них, і обов'язок дотримуватися медичної таємниці є юридичним обов'язком лікаря. Пацієнт має спокійно повідомляти лікареві симптоми своїх недуг, і не мати страху стосовно того, що ця інформація згодом опиниться у публічному просторі, і тільки таким чином мета правовідносин може бути реалізована. Тому, коли позивачі звернулися до лікаря щодо проведення обстежень їхньої малолітньої доньки, у відповідача існував обов'язок не розголошувати інформацію, отриману від них, або отриману в ході обстежень пацієнтки.

Водночас Суд пояснив, що інститут медичної таємниці не є абсолютним: зазвичай, лікар не має права розголошувати інформацію, отриману від пацієнта/пацієнтки без його/її згоди на це, крім випадків, коли цього вимагає суспільний інтерес, або коли це є в інтересах пацієнта/пацієнтки. Суд зазначив, що одним з таких випадків є те, що таке розголошення може здійснюватися особі, яка має законний інтерес у здоров'ї пацієнта/пацієнтки: у цьому випадку, фізичний стан здоров'я пацієнтки стає елементом позову, і в таких випадках під час судового розгляду дозволяється розголошення інформації, отриманої під час медичних правовідносин, особі, проти якої подано позов, або коли вимагається відшкодування до подання позову, або без подання позову. Таким чином, суспільний інтерес у чесному та справедливому результаті (вирішення спору) має перевагу над правом особи на нерозголошення медичної інформації. Враховуючи те, що позов включав аспекти стану здоров'я пацієнтки, позивачі втратили своє право на нерозголошення медичної інформації, і відповідач був вправі надати страховій компанії інформацію щодо стану здоров'я малолітньої пацієнтки за запитом цієї страхової компанії. Рішення нижчестоящого суду було підтверджене.

Підготовка матеріалу здійснюється у межах реалізації проєкту Центру медичного права ВША НААУ «Порівняльне медичне право».

Долучитися до професійної спільноти — група Центру медичного права ВША НААУ: https://www.facebook.com/groups/825887251291401