Договір з надання туристичних послуг: чи є можливість здійснити свідомий та компетентний вибір щодо придбаної туристом послуги?
Огляд судової практики
Новини та події
23.11.2022

Огляд на Постанову Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 753/1480/20 (провадження № 61-17107св20)

Короткий зміст позовних вимог:

У січні 2020 року ОСОБА_1 , який діє у власних інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ) «Оптімум Тур» (турагент),

ТОВ «ТТВК» (туроператор) про захист прав споживачів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 червня 2019 року з метою організації відпочинку своєї родини у Туреччині він уклав з ТОВ «Оптімум Тур» договір на туристичне обслуговування та сплатив кошти у розмірі 29 900 грн.

Співробітником ТОВ «Оптімум Тур» було запропоновано готель, який за її словами мав позитивні відгуки туристів, проте, після прибуття до готелю, родину позивача поселили на цокольному поверсі, де були неналежні умови проживання та антисанітарія, при цьому співробітники готелю вимагали додаткові кошти для зміни номеру.

У подальшому стався страховий випадок із дитиною позивача, яка захворіла і двічі отримувала медичну допомогу. Останній раз ОСОБА_2 була госпіталізована до лікарні, однак, враховуючи, що співробітник ТОВ «Оптімум Тур» неналежно виконала свої обов`язки щодо надання інформаційно-консультативних послуг в частині медичного страхування, позивачем було обрано вид страхування, до якого не входить відшкодування додаткових витрат, пов`язаних з необхідністю зміни дати вильоту та оплати квитків, у зв`язку з перебуванням дитини у лікарні, а також оплати проживання у готелі. Через такі неякісні послуги позивач був вимушений із хворою дитиною залишити лікарню і на свій ризик перевозити ОСОБА_2 , яка перебувала у вкрай незадовільному стані здоров`я, до України.

Після приїзду на територію України дитина була госпіталізована до лікарні.

Стверджував, що вказані дії спричинили позивачу та його дитині моральну шкоду, яка полягала у стражданнях дитини через хворобу та його душевних страждань через відсутність належного медичного забезпечення, переживанні за життя дитини, оскільки, з урахуванням діагнозу і через відсутність необхідного медичного страхування та фінансової можливості, батьки не мали можливості продовжити лікування за власний кошт, тому були вимушені доправляти хвору дитину додому, що могло призвести до летальних наслідків.

Крім того, ТОВ «Оптімум Тур» надало неналежні інформаційно-консультативні послуги й щодо самого готелю, умов проживання, харчування, що і могло спричинити хворобу дитини. За результатами пошуку відгуків про готель в мережі Інтернет після повернення, з`ясувалось, що ці відгуки останні були вкрай негативними, натомість співробітник

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:

— стягнути з ТОВ «Оптімум Тур» вартість відпочинку;

— стягнути солідарно з обох відповідачів завдану ними позивачам моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн;

— визнати протиправними дії відповідачів щодо: ненадання споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про послугу, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору, до придбання послуги; передачі споживачам туристичної послуги неналежної якості та ненадання інформації про цю послугу; страхування позивачів за видом добровільного страхування — «Страхування медичних витрат», замість обов`язкового виду страхування — «Медичне страхування»; неналежного страхування медичних та додаткових витрат, які безпосередньо пов`язані з настанням страхового випадку (неналежному наданні фінансових послуг у сфері страхування); недоведення до відома туристів (позивачів) інформації про умови обов`язкового страхування до укладення договору на туристичне обслуговування (неналежному наданні фінансових послуг у сфері страхування); невидачі туристам договору на обов`язкове (медичне та від нещасного випадку) страхування; недодержання вимог характеристик та класифікаційних ознак видів добровільного страхування, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 09 липня 2010 року № 565, що виразилось у страхуванні позивачів турагентом та туроператором у приватному акціонерному товариств (далі — ПрАТ) «Європейське туристичне страхування» саме за програмою «А», що обмежило страхування додаткових витрат, які безпосередньо пов`язані з настанням страхового випадку під час здійснення застрахованими особами подорожі за кордон.

А також, 01 червня 2020 року позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення доказів, в якій просив:

1) витребувати у ТОВ «Оптімум Тур»: засвідчені копії письмових документів, що підтверджують видачу ТОВ «Оптімум Тур» ОСОБА_1 договору на обов`язкове (медичне та від нещасного випадку) страхування (у виді розписок чи інших документів, на яких міститься підпис ОСОБА_1 або його дружини ОСОБА_3 про отримання цього документу); засвідчені копії електронних документів, що підтверджують ознайомлення ОСОБА_1 або його дружини ОСОБА_3 у будь-який спосіб з вищевказаним договором; засвідчені копії письмових документів, що підтверджують ознайомлення та погодження до 15 червня 2019 року ОСОБА_1 з Правилами добровільного страхування медичних витрат ПрАТ «Європейське туристичне страхування» (з повним офіційним текстом), зареєстрованими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 12 жовтня

2) витребувати у ТОВ «ТТВК» засвідчені копії угод із страховиками, на підставі яких ТОВ «Оптімум Тур» та ТОВ «ТТВК» забезпечено страхування позивачів (медичне та від нещасного випадку) перед здійсненням туристичної поїздки.

3) витребувати у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та оглянути докази, а саме: засвідчену копію Правил добровільного страхування медичних витрат ПрАТ «Європейське туристичне страхування», з повним офіційним текстом, зареєстрованих Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 12 жовтня 2017 року за № 4097; засвідчені копії документів, на підставі яких прийнято рішення (розпорядження) про реєстрацію вищезазначених правил.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції:

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 09 липня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів залишено без задоволення.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся із заявою

01 червня 2020 року, тобто після закриття року підготовчого провадження, клопотань згідно глави 6 ЦПК України не заявив, а крім того, заява не містить обґрунтування необхідності забезпечення доказів.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 09 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , який діє у власних інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав вважати, що турагентом та/або туроператором не були виконані умови договорів про надання повної та достовірної інформації стосовно обраного позивачем готелю, харчування, тощо, оскільки за місяць до укладення договору позивач мав можливість здійснити свідомий та компетентний вибір щодо придбаної ним послуги на підставі наданої турагентом інформації. При цьому судом враховано, що турагентом було запропоновано не один, а ряд готелів, що давало можливість вибору.

Короткий зміст постанов апеляційного суду:

Постановою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 09 липня 2020 року залишено без змін.

Колегія суддів, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, виходила з того, що позивач, звернувшись із заявою про забезпечення доказів після закриття підготовчого провадження, фактично просив суд через механізм забезпечення доказів сприяти йому в отриманні документів, які не заявлені як докази по справі у встановлені строки, як і не встановлено додаткового строку для їх подачі, що є неприпустимим та порушує принцип рівності учасників судового процесу, встановлений статтею 129 Конституції України і пунктом 2 частини першої статті 2 ЦПК України, та може свідчити про небезсторонність суду. Також судом вказано, що позивач помилково ототожнює дії з подання доказів і подання заяви про забезпечення доказів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги:

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва та постанову Київського апеляційного суду, якою залишено без змін вказане рішення суду, а справу направити на новий розгляд.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:

Частиною першою статті 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Спеціальним законом, що регламентує відносини у сфері організації/надання туристичних послуг, є Закон України «Про туризм».

Згідно з частинами першою, другою статті 20 Закону України «Про туризм» за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зобов`язується забезпечити надання за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг, а турист зобов`язується оплатити його. До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про туризм» учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Суб`єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі — суб`єкти туристичної діяльності), є:

— туристичні оператори (туроператори) — юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;

— туристичні агенти (турагенти) — юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи — суб`єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб`єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг.

За змістом статті 30 Закону України «Про туризм» порушення законодавства в галузі туризму тягне за собою відповідальність згідно із законом. Порушеннями законодавства в галузі туризму є, зокрема ненадання, несвоєчасне надання або надання туристові інформації, що не відповідає дійсності; порушення умов договору між туристом і суб`єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг.

Якість туристичних послуг має відповідати умовам договору на туристичне обслуговування, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються законодавством про захист прав споживачів (частина десята статті 20 Закону України «Про туризм»).

Частиною першою-другою статті 33 Закону України «Про туризм» передбачено, що суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов`язаний відшкодувати туристу збитки у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Заподіяна туристу моральна (немайнова) шкода, якою порушені його законні права, відшкодовується суб`єктом туристичної діяльності в порядку, встановленому законом.

У статті 902 ЦК України зазначено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Відповідно до пункту 4.3. агентського договору між ТОВ «ТТВК» та ТОВ «Оптімум Тур», туроператор не несе відповідальність, зокрема за ненадання турагентом повної та достовірної інформації туристу про туристичне обслуговування.

За змістом статті 16 Закону України «Про туризм» страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) є обов`язковим і забезпечується суб`єктами туристичної діяльності на основі угод із страховиками. Туристи вправі самостійно укладати договори на таке страхування. У цьому випадку вони зобов`язані завчасно підтвердити туроператору чи турагенту наявність належним чином укладеного договору страхування.

Договором страхування повинні передбачатися надання медичної допомоги туристам і відшкодування їх витрат при настанні страхового випадку безпосередньо в країні (місці) тимчасового перебування.

За бажанням туриста з ним може бути укладено угоду про страхування для покриття витрат, пов`язаних з анулюванням договору на туристичне обслуговування з ініціативи туриста, або угоду про страхування для покриття витрат, пов`язаних з передчасним поверненням до місця проживання при настанні нещасного випадку або хвороби.

Також ОСОБА_1 , до подорожі, була надана пам`ятка застрахованої особи, де зазначено про страхування за певною програмою, наведений перелік відповідних послуг в залежності від обраної програми та ліміти відповідальності страховика.

Враховуючи, що пам`ятка застрахованої особи була надана ОСОБА_1 за тиждень до початку туру, позивач, у разі потреби, мав достатньо часу, як для ініціювання питання зміни програми страхування за існуючим договором або самостійного укладення договору страхування із більшим страховим покриттям.

Здійснення страхування туристів не суперечить вимогам статті 16 Закону України «Про туризм».

За встановлених у розглядуваній справі обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність правових підстав для задоволення позову.

Не призначення судами за клопотанням ОСОБА_1 експертизи для встановлення характеру і ступеня ушкодження здоров`я ОСОБА_2 не вплинуло на правильність вирішення справи по суті, а оцінка повноти та якості наданої ОСОБА_2 медичної допомоги на території Туреччини виходить за межі заявлених у розглядуваній справі позовних вимог до туроператора та турагента.

При цьому за змістом частин другої, четвертої статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною третьою статті 13 ЦПК України дійсно передбачено, що суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Однак вказане є правом суду, а у розглядуваній справі інтереси малолітньої ОСОБА_2 представляв її законний представник — батько ОСОБА_1 , та були відсутні підстави вважати, що він не взмозі самостійно здійснювати захист прав та інтересів своєї дитини.

Висновок:

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Джерело: Постанова Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 753/1480/20 (провадження № 61-17107св20) — https://reyestr.court.gov.ua/Review/98432948