Наявність договору позики та розписки про отримання коштів підтверджує виникнення зобов’язання, а саме заперечення отримання грошей без належних доказів не звільняє позичальника від їх повернення
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 211/6692/24
Короткий зміст позовних вимог:
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість:
- за договором позики від 08 листопада 2021 року № 01 у загальному розмірі 1 283 712,36 грн, що складається з: 750 000,00 грн - основна сума боргу; 43 533,51 грн - три проценти річних від простроченої суми зобов`язання; 100 500,00 грн - інфляційні втрати; 389 678,85 грн - пеня;
- за договором позики від 07 жовтня 2022 року у загальному розмірі 75 057,02 грн, що складається з: 42 000,00 грн - основна сума боргу; 2 548,34 грн - три проценти річних від простроченої суми зобов`язання; 6 846,00 грн - інфляційні втрати; 23 662,68 грн - пеня.
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 08 листопада 2021 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримав від позивача у борг грошові кошти у сумі 750 000,00 грн зі строком повернення до 08 листопада 2022 року.
Відповідно до пункту 3 договору позики від 08 листопада 2021 року № 01 у разі прострочення виконання зобов`язання позичальник зобов`язаний сплатити неустойку у вигляді пені в розмірі 0,2 % від суми позики за кожен день прострочення.
Зазначений договір укладено у письмовій формі у місті Кривому Розі у двох примірниках - по одному для кожної зі сторін.
Факт укладення договору позики та передання грошових коштів підтверджується розпискою позичальника про отримання 750 000,00 грн від позикодавця, копією паспорта відповідача, а також фотозображенням, на якому відповідач тримає зазначені документи.
Після спливу встановленого договором строку виконання зобов`язання відповідач грошові кошти не повернув.
Крім того, з метою виконання своїх зобов`язань відповідач запропонував позивачу придбати металевий гараж, розташований у дворі будинку АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим 07 жовтня 2022 року отримав від позивача передоплату у сумі 42 000,00 грн.
На підтвердження наявності у нього прав на зазначений гараж відповідач надав розписку про його придбання у власника ОСОБА_3 , який проживає за адресою: село Єлизаветпілля Дніпропетровської області, згідно з якою відповідач придбав гараж за 20 000,00 грн.
Водночас договір купівлі-продажу гаража між сторонами укладений не був, гараж позивачу не передано, а сплачену передоплату в розмірі 42 000,00 грн відповідач не повернув.
Оскільки строк виконання грошового зобов`язання сплив 08 листопада 2022 року, позивач після настання прострочення неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів, однак відповідач від виконання зобов`язання ухиляється, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 23 липня 2025 року позовні вимоги задовольнив частково.
Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 08 листопада 2021 року № 01 у сумі 750 000,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами довів обґрунтованість заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим наявні правові підстави для стягнення із ОСОБА_2 основної суми боргу за договором позики від 08 листопада 2021 року № 01, яка виникла внаслідок невиконання позичальником узятих на себе зобов`язань.
Водночас суд відхилив доводи відповідача та подані ним докази, оскільки вони свідчать лише про те, що ОСОБА_2 здійснив переоформлення права користування гаражем за номером НОМЕР_1 в ряду № НОМЕР_2 , а також гаражами за номерами НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 у ряду металевих гаражів в Обслуговуючому кооперативі «Автогаражний кооператив «Горняк» на користь ОСОБА_1 , що саме собою не є беззаперечним доказом погашення боргу за договором позики.
Суд першої інстанції зазначив, що долучені до матеріалів справи докази не підтверджують здійснення сторонами фінансових операцій з приводу купівлі-продажу гаражів у рахунок виконання зобов`язання за договором позики, а позивач не визнає факт зарахування вартості такого майна в рахунок погашення боргу.
Крім того, відповідно до заяви ОСОБА_2 від 17 серпня 2020 року, останній просив виключити його зі складу членів кооперативу у зв`язку зі зміною місця проживання та прийняти до членів кооперативу іншу особу для реалізації гаража № НОМЕР_1 в ряду № НОМЕР_2 . Отже, спірний гараж відповідач відчужив ще до укладення договору позики від 08 листопада 2021 року № 01.
Разом із тим суд першої інстанції не встановив підстав для стягнення трьох процентів річних, інфляційних втрат та пені за зазначеним договором, керуючись тим, що у період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану, а також у тридцятиденний строк після його припинення чи скасування, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання позичальник звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) на користь позикодавця.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики від 07 жовтня 2022 року, суд зазначив, що надана позивачем розписка від 07 жовтня 2022 року не підтверджує укладення договору позики, а лише свідчить про отримання ОСОБА_2 грошових коштів від ОСОБА_1 у сумі 42 000,00 грн за продаж металевого гаража, розташованого у дворі будинку АДРЕСА_2 - АДРЕСА_3 .
Отже, зазначена розписка підтверджує факт розрахунків за відчуження майна, а не виникнення зобов`язань за договором позики. Самі собою твердження позивача про інший правовий характер цієї розписки не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому не можуть бути покладені в основу судового рішення, яке не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 09 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Касьян М. С., залишив без задоволення, а рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 липня 2025 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення основного боргу за договором позики від 08 листопада 2021 року № 01 у сумі 750 000,00 грн є правильними, ґрунтуються на належних і допустимих доказах, яким надано належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
У лютому 2026 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 липня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цc13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цc14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 та у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 09 липня 2021 року у справі № 522/31737/13, від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, від 19 грудня 2023 року у справі № 537/1118/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що фактично грошові кошти від позикодавця він не отримував. Правочин було вчинено не з його вільної волі, а під впливом психічного тиску з боку позивача та інших осіб, у зв`язку з чим такий правочин є недійсним.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій не з`ясували належним чином обставини та підстави, що передували написанню ним розписки та укладенню договору позики, не перевірили доводи щодо відсутності фактичної передачі грошових коштів.
Крім того, відповідач зазначає, що з метою досудового врегулювання спору позивач не надсилав йому письмової претензії, оскільки, за твердженням відповідача, боргові зобов`язання були фактично припинені шляхом відчуження (переоформлення) на позивача гаражів на суму, яка, на його переконання, відповідала розміру заборгованості. При цьому відповідач вважає, що такі дії свідчать про виконання ним зобов`язань за договором позики.
Після такого відчуження позивач, за твердженням відповідача, зобов`язувався повернути йому договір позики та розписку, однак цього не зробив та звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.
Суди не встановили наявності у позивача грошових коштів на момент укладення договору позики та не надали належної оцінки доводам про укладення договору під впливом психічного тиску та погроз з боку позивача і пов`язаних з ним осіб.
Позиція Верховного Суду:
Установивши, що ОСОБА_2 уклав зі ОСОБА_1 письмовий договір позики, за умовами якого відповідач отримав від позивача грошові кошти у сумі 750 000,00 грн із зобов`язанням повернути зазначену суму не пізніше 08 листопада 2022 року, однак у визначений договором строк свої зобов`язання не виконав та грошові кошти не повернув, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми неповернутої позики.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили в означеній частині законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідач фактично не отримував грошових коштів за договором позики, є безпідставними та спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи і дослідженими доказами.
Відповідно до статей 1046, 1047 ЦК України договір позики є реальним і вважається укладеним з моменту передання грошей позичальникові, що може підтверджуватися, зокрема, розпискою позичальника. У справі наявні як письмовий договір позики, так і розписка відповідача про отримання грошових коштів, справжність підпису на якій відповідач не спростував у встановленому законом порядку. Сам собою факт заперечення отримання коштів без надання належних і допустимих доказів не може бути підставою для висновку про відсутність зобов`язання.
Посилання заявника на вчинення правочину під впливом психічного тиску та погроз є необґрунтованими, оскільки відповідно до статей 203, 215 ЦК України саме на особу, яка заявляє про недійсність правочину, покладається обов`язок доведення відповідних обставин. Водночас жодних належних і допустимих доказів на підтвердження застосування до нього насильства, погроз чи іншого протиправного впливу відповідач не надав, а тому підстав для визнання правочину недійсним з цих мотивів не встановлено.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не з`ясували наявність у позивача грошових коштів на момент укладення договору позики, не впливають на правильність висновків судів, оскільки чинне законодавство не покладає на позикодавця обов`язку доводити джерело походження коштів, переданих у позику, за наявності належних доказів факту їх передання.
Твердження відповідача про припинення зобов`язання шляхом відчуження (переоформлення) гаражів на користь позивача обґрунтовано відхилені судами, оскільки відповідно до статей 526, 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється належним виконанням, а зміна способу виконання або зарахування зустрічних однорідних вимог потребує наявності правових підстав та належного оформлення. Матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами правочину про припинення зобов`язання шляхом зарахування чи відступного, а також доказів того, що відчуження гаражів здійснювалося саме в рахунок погашення боргу за договором позики.
Посилання на відсутність досудового врегулювання спору також не спростовують висновків судів, оскільки чинним законодавством не встановлено обов`язковості пред`явлення претензії у правовідносинах позики як передумови звернення до суду.
У цілому доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень по суті спору, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду апеляційної інстанції.
Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах суду касаційної інстанції, на які послався заявник у касаційній скарзі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення суми основного боргу за договором позики - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.