Додаткова винагорода за постановою № 168 не включається до складу грошового забезпечення для обчислення виплат при звільненні, компенсацій за відпустки та допомоги на оздоровлення
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 серпня 2026 року у справі № 380/26236/23
РУХ СПРАВИ:
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2022 року №168 при обрахунку: грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік; грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 29 календарних днів; грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій тривалістю 28 календарних днів; одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату: грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік; грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 29 календарних днів; грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій тривалістю 28 календарних днів; одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2022 року №168.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за час проходження військової служби з 23 березня 2022 року по день звільнення щомісячно отримував додаткову грошову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - постанова № 168). Оскільки така винагорода є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, то вона повинна враховуватися при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпусток, а також одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, проте відповідач такого розрахунку не провів.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, представник позивача звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 вересня 2025 року, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 12 вересня 2025 року № 1102/0/78-25 (на підставі службової записки секретаря судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Мельник-Томенко Ж.М. від 11 вересня 2025 року № 674/0/64-25 про проведення повторного автоматизованого розподілу судових справ у зв`язку з перебуванням судді Мартинюк Н.М. у відпустці по вагітності та пологах) для розгляду справи №380/26236/23 (провадження №К/990/45066/24) визначено колегію суддів у складі: Білак М.В. (головуюча суддя), Желєзний І.В., Мельник-Томенко Ж.М.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 серпня 2026 року, який здійснено на підставі розпорядження т.в.о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року №1125/0/78-26 (на підставі службової записки судді-доповідача Білак М.В. від 17 серпня 2026 року №30811/26) для розгляду справи №380/26236/23 (провадження №К/990/45066/24) визначено колегію суддів у складі: Білак М.В. (головуюча суддя), Дашутін І.В., Єресько Л.О.
ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ:
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до приписів пункту 2 статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» до складу грошового забезпечення входять щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема, винагороди, які мають постійний характер.
Додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн або додаткова винагорода в збільшеному розмірі до 100 000 грн виплачується лише у період дії воєнного стану, тобто має тимчасовий характер, а її розмір не є сталим та визначається наказами командирів (начальників) в сумі до 30 000 грн грн або до 100 000 грн.
Суд також враховував, що згідно з пунктом 6 розділу ХХІІІ Порядку № 260 винагороди військовослужбовцям не включаються до складу грошового забезпечення при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку та додаткову відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ:
Підставою перегляду оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій представник позивача вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, в обґрунтування якого зазначає про неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 серпня 2024 року у справі № 420/693/23, відповідно до якого до складу місячного грошового забезпечення як обрахункової величини включається винагорода, передбачена постановою №168.
Представник позивача вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було проігноровано те, що винагорода, встановлена постановою № 168, виплачувалась позивачу щомісячно та належала на день звільнення з військової служби. При цьому з такої винагороди щомісяця утримувався єдиний внесок. Тобто така винагорода є періодичним щомісячним додатковим видом грошового забезпечення та повинна бути врахована у складі грошового забезпечення, як обрахункової величини.
Також представник позивача висловив переконання у тому що виплату додаткової винагороди постановлено Кабінетом Міністрів України здійснювати на період воєнного стану, що у свою чергу жодним чином не спростовує притаманних їй ознак щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, позаяк воєнний стан, як правовий режим, не є одномоментним за своєю суттю, триває певний період до його скасування у встановленому порядку і впродовж цього періоду її виплата здійснюється щомісячно.
Виходячи з фактичних обставин справи, доказів, які знаходяться в матеріалах справи, додаткова винагорода, встановлена постановою № 168, є періодичним щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, що має систематичний, а не одноразовий характер. Відповідно, така винагорода повинна бути врахована у складі грошового забезпечення позивача, як обрахункової величини.
ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ:
Спірні правовідносини виникли у зв`язку із невключенням відповідачем сум додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, до складу грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 обчислена грошова допомога на оздоровлення, грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку та за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби.
Суд першої інстанції правомірно зазначав про те, що додаткова винагорода, встановлена постановою № 168, виплачується лише у період дії воєнного стану, тобто має тимчасовий характер, а її розмір не є сталим та визначається наказами командирів (начальників).
Відповідно до наданих ОСОБА_1 архівних відомостей грошового забезпечення за період проходження ним служби в НОМЕР_2 прикордонному загоні, підтверджується отримання ним додаткової винагороди, встановленої постановою № 168, як в розмірі до 30 000 грн, так і в підвищеному розмірі - до 70 000 грн. При цьому такі виплати проводилися не щомісяця та не в сталому розмірі. Водночас позивач наполягає на тому, що з дня зарахування до списків особового складу загону та по день його виключення з таких списків додаткова винагорода, запроваджена постановою № 168, виплачувалась, а тому є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення.
За такого правового урегулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що додаткова винагорода військовослужбовцям, виплату якої передбачено постановою № 168 на період дії воєнного стану, не є тією складовою частиною грошового забезпечення, яка включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних та додаткових відпусток та грошової допомоги на оздоровлення.
Проте при цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково при вирішенні спірних правовідносин керувалися положеннями Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, не врахувавши що позивач проходив військову службу в Державній прикордонній службі України. У свою чергу порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України визначає інструкція № 558, затверджена Міністерством внутрішніх справ 25 червня 2018 року.
Беручи до уваги викладене, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Втім мотиви судів попередніх інстанцій щодо застосування пунктів 1, 6, 7 розділу ХХІІІ та пункту 3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, а тому Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зміни мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень, виклавши їх у редакції цієї постанови.