ДНК-експертиза з імовірністю 99,99999% є достатньою підставою встановлення батьківства загиблого військовослужбовця
Огляд Вищою школою адвокатури НААУ Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2026 року у справі № 509/1610/24
Огляди
04.09.2026

Молекулярно-генетична експертиза, яка підтверджує батьківство з імовірністю 99,99999 %, є достатньою підставою для встановлення батьківства загиблого військовослужбовця в судовому порядку

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2026 року у справі № 509/1610/24

Короткий зміст позовних вимог:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи: відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відділ опіки та піклування Приморської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради, про встановлення факту батьківства та внесення змін до актового запису про народження.

Позов мотивувала тим, що перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 - капітаном Збройних Сил України, заступником командира 1 батальйону НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 ( НОМЕР_2 ОБрМП, в/ч НОМЕР_3 , що дислокується в Одеській області), від якого вона завагітніла в травні 2023 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 загинув під час виконання бойового завдання, отримавши поранення несумісні з життям.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_6 , батьком дитини записаний ОСОБА_7 за вказівкою матері дитини (позивача) в порядку статті 135 СК України через те, що вона не перебувала у зареєстрованому шлюбу з загиблим військовослужбовцем ОСОБА_4 , який на момент своєї смерті перебував в офіційному шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 , з якою у них спільних дітей не було та з якою він мав намір розірвати шлюб.

Позивач вказувала, що мати загиблого ОСОБА_4 - відповідач ОСОБА_2 була обізнана про його стосунки з ОСОБА_1 та за заявою ОСОБА_2 був відібраний необхідний біологічний матеріал для проведення молекулярно-генетичного аналізу ДНК.

Встановлення факту батьківства необхідне для забезпечення найкращих інтересів дитини, зокрема, подальшої реалізації малолітнім ОСОБА_8 права на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника та отримання частини одноразової грошової допомоги.

Враховуючи викладене, позивач просила:

встановити юридичний факт батьківства ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно сина ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Одесі;

внести зміни до актового запису № 231 від 07 лютого 2024 року щодо ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян реєстратором - відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), а саме у графі «батько» - ОСОБА_4 , громадянин України, народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Перещепине Новомосковського району Дніпропетровської області.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Овідіопольський районний суд Одеської області рішенням від 22 жовтня 2024 року у складі судді Гандзія Д. М., яке залишив без змін Одеський апеляційний суд постановою від 02 липня 2025 року, позов задовольнив.

Встановив юридичний факт батьківства ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 - відносно сина ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Одесі.

Вніс зміни до актового запису про народження ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 № 231 від 07 лютого 2024 року, здійсненого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вказавши у графі «батько» - ОСОБА_4 , громадянин України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Перещепине Новомосковського району Дніпропетровської області.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з існування інтимних відносин між позивачем та загиблим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , а також висновку судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи № 345 від 22 липня 2024 року, проведеної КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації, що загиблий військовослужбовець ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - може являтися біологічним батьком дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , народженого ОСОБА_1 з ймовірністю 99,99999 %. Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову, який підлягає задоволенню в повному обсязі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги:

У касаційній скарзі, поданій у липні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає, що склад суду апеляційної інстанції, який розглядав справу є неповноважним, оскільки були підстави для самовідводу та був порушений автоматизований розподіл справи між суддями.

Заявник вказує, що справу розглянуто без залучення представника Міністерства оборони України на права якого рішення у справі може вплинути.

Заявник зазначає, що апеляційний суд відмовив у клопотанні про витребування та дослідження матеріалів справи № 522/3450/24, оскільки у Приморському районному суді міста Одеси знаходилася справа між тими самими сторонами, а тому Овідіопольський районний суд Одеської області не мав права розглядати цю справу.

Крім того, заявник вказує, що у представника позивача у цій справі були відсутні повноваження на представництво його інтересів.

Позиція Верховного Суду:

У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 з загиблим військовослужбовцем ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі не перебували, оскільки він перебував у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 .

Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Колегія суддів зазначає, що на підтвердження заявлених у цій справі позовних вимог позивач надала висновок судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи № 345 від 22 липня 2024 року, проведеної КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації, відповідно до якої загиблий військовослужбовець ОСОБА_4 може являтися біологічним батьком дитини ОСОБА_8 , народженого ОСОБА_1 з ймовірністю 99,99999%, таким чином, батьківство практично доведене, а тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про обґрунтованість позову, який підлягає задоволенню в повному обсязі.

Доводи касаційної скарги про те, що склад суду апеляційної інстанції, який розглядав справу є неповноважним та те, що були підстави для самовідводу і порушено автоматизований розподіл справи між суддями є безпідставними, оскільки в матеріалах справи міститься протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 липня 2025 року, який проведений на підставі розпорядження в.о. керівника апарату Одеського апеляційного суду № 4072 від 01 липня 2025 року, з яким справу розподілено колегії суддів у складі: Драгомерецького М. М. (суддя-доповідач), Громіка Р. Д., Сегеди С. М.

Чинне процесуальне законодавство не надає визначення терміну «неповноважний склад суду», однак неповноважним склад суду можна вважати, якщо: 1) справу розглянуто з порушенням правил підсудності; 2) справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, строк повноважень якого закінчився; 3) справу розглянуто і вирішено особою, яка не є суддею цього суду, або за її участі; 4) справу передано на розгляд судді з порушенням встановленого порядку розподілу судових справ або з порушенням принципу незмінності складу суду; 5) справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, який брав участь у її вирішенні; 6) справу, яку належить розглядати колегіально, розглянуто і вирішено суддею одноособово. Така позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2024 року в справі № 640/19764/20.

Частинами першою та другою статті 39 ЦПК України встановлено, що з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов`язані заявити самовідвід. З підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи.

ЄСПЛ зазначає, що «у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду». Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного». У випадку ж самовідводу сам суддя повинен бути переконаним, що є достатньо фактів, які свідчать про його безсторонність. Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але «вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими» (рішення від 09 листопада 2006 року в справі «Білуха проти України», заява № 33949/02).

Згідно з об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Це означає, що при з`ясуванні питання про те, чи існують законні підстави для побоювання щодо відсутності безсторонності у певного судді, позиція заявника має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути ці побоювання об`єктивно виправдані «справа Гаусшильдта» (Hauschildt Case, № 11/1987/134/188).

Батько позивача звільнений з посади судді Апеляційного суду Одеської області рішенням Вищої ради юстиції № 2585/0/15-16 від 19 вересня 2016 року, що не може свідчити про упередженість судів Одеського апеляційного суду при розгляді цієї справи.

Крім того, ОСОБА_3 з цих підстав відводи суддям Драгомерецькому М. М., Громіку Р. Д., Сегеді С. М. не заявляла.

Доводи касаційної скарги проте, що справу розглянуто без залучення представника Міністерства оборони України, на права якого рішення у справі може вплинути, колегія суддів також не бере до уваги, оскільки судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб [пункти 47, 48 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 32/77т (провадження № 12-17гс21)]. Міністерство оборони України судові рішення у цій справі не оскаржує.

Доводи касаційної скарги проте, що у Приморському районному суді міста Одеси знаходилася справа між тими самими сторонами, а тому Овідіопольський районний суд Одеської області не мав права розглядати цю справу є безпідставними, оскільки відповідно до ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 25 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

У матеріалах справи наявний ордер серія ВН № 1278869, відповідно до якого адвокат Дворніченко О. О. здійснює представництво ОСОБА_1 , зокрема, в Овідіопольському районному суді Одеської області, а тому доводи касаційної скарги щодо відсутності повноважень у представника позивача є необґрунтованими.

Висновок:

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України», та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду.

Викладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137215824