Лектори докладно проаналізували разом з учасниками дисциплінарну відповідальність державних службовців, а саме:

1. Дисциплінарна відповідальність державних службовців: практика притягнення та стратегія захисту.
2. Наявність подвійного громадянства у державного службовця: тягар доказування та практичні підходи адвоката.
3. Декларування при припиненні державної служби: проблеми кваліфікації.

У рамках характеристики дисциплінарної відповідальності державних службовців акцентовано на наступному:

1. Дисциплінарна відповідальність державних службовців: практика притягнення та стратегія захисту

Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, Законом України «Про державну службу», іншими законами України, міжнародними договорами, актами Верховної Ради України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України та актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державної служби. Безпосередньо дисциплінарне провадження регулюється також постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 року № 1039 «Про затвердження Порядку здійснення дисциплінарного провадження», антикорупційним законодавством та внутрішніми регламентами державних органів. Норми законодавства про працю застосовуються до державних службовців у частині відносин, які не врегульовані спеціальним законом.

Службова дисципліна полягає у неухильному додержанні Присяги державного службовця, сумлінному виконанні службових обов’язків та правил внутрішнього службового розпорядку. Державний службовець зобов’язаний діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки, поважати гідність людини, забезпечувати ефективне виконання завдань державного органу, сумлінно та професійно виконувати посадові обов’язки, виконувати законні накази й доручення керівників, дотримуватися антикорупційного законодавства, запобігати конфлікту інтересів, зберігати державну таємницю та персональні дані. Додаткові обов’язки можуть визначатися положеннями про структурні підрозділи, посадовими інструкціями та контрактом про проходження державної служби.

Дисциплінарним проступком є протиправна, винна дія або бездіяльність державного службовця, яка порушує службову дисципліну, посадові обов’язки або етичні стандарти. Прикладами є невиконання або неналежне виконання обов’язків, конфлікт інтересів та порушення етичної поведінки.

Закон передбачає широкий перелік дисциплінарних проступків. До них належать порушення Присяги державного службовця, правил етичної поведінки, прояв неповаги до держави, державних символів України чи Українського народу, дії, що шкодять авторитету державної служби, невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, актів органів державної влади, наказів і доручень керівників, недотримання правил внутрішнього службового розпорядку, перевищення службових повноважень, невиконання вимог щодо політичної неупередженості, використання повноважень у приватних інтересах, окремі порушення антикорупційного законодавства, прогул, поява на службі у стані сп’яніння, прийняття необґрунтованого рішення, яке спричинило шкоду державному чи комунальному майну, а також прийняття рішення, що суперечить закону або висновкам Верховного Суду щодо застосування відповідної норми права, якщо щодо такого рішення судом винесено окрему ухвалу.

При цьому важливе значення для захисту має дотримання строків притягнення до дисциплінарної відповідальності. Державний службовець не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо минуло шість місяців із дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку, не враховуючи час тимчасової непрацездатності державного службовця чи перебування його у відпустці, або якщо минув один рік після вчинення проступку чи постановлення відповідної окремої ухвали суду.

Закон передбачає чотири види дисциплінарних стягнень: зауваження, догану, попередження про неповну службову відповідність та звільнення з посади державної служби.

Догана застосовується, зокрема, за дії, що шкодять авторитету державної служби, невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, актів органів державної влади, наказів і доручень керівників, прогул без поважних причин, а також прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам Верховного Суду, якщо щодо такого рішення судом винесено окрему ухвалу.

Попередження про неповну службову відповідність може застосовуватися за порушення правил етичної поведінки, невиконання вимог щодо політичної неупередженості, а також систематичне, тобто повторне протягом року, вчинення окремих дисциплінарних проступків, пов’язаних із авторитетом державної служби та неналежним виконанням службових обов’язків.

Звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення. Воно може застосовуватися за найбільш серйозні порушення, серед яких порушення Присяги, прояв неповаги до держави та державних символів, перевищення службових повноважень, використання повноважень у приватних інтересах, окремі порушення антикорупційних вимог, подання недостовірної інформації, неповідомлення про пряме підпорядкування близьких осіб, поява на службі у стані сп’яніння, необґрунтоване рішення, що спричинило шкоду державному або комунальному майну, а також систематичний прогул.

Вид дисциплінарного стягнення не може визначатися довільно. Воно має відповідати характеру та тяжкості проступку і ступеню вини державного службовця. При цьому враховуються характер дисциплінарного проступку, обставини його вчинення, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередня поведінка службовця та його ставлення до виконання посадових обов’язків.

До обставин, які пом’якшують відповідальність, належать усвідомлення та визнання вини, попередня бездоганна поведінка та відсутність дисциплінарних стягнень, високі показники виконання службових завдань, вжиття заходів для попередження, відвернення або усунення тяжких наслідків, добровільне відшкодування шкоди, вчинення проступку під впливом погрози, примусу або залежності, а також вчинення проступку внаслідок неправомірних дій керівника.

Обтяжуючими обставинами є вчинення проступку у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння, повторне вчинення проступку до зняття попереднього стягнення, умисне вчинення проступку на ґрунті особистої неприязні чи помсти, умисне вчинення з мотивів неповаги до держави, суспільства, прав і свобод людини або окремих соціальних груп, а також настання тяжких наслідків чи заподіяння збитків.

Дисциплінарне провадження порушується шляхом видання відповідного наказу або розпорядження. Щодо державного секретаря міністерства його порушує міністр, а щодо інших державних службовців — суб’єкт призначення. Для державних службовців категорії «А» зауваження застосовується суб’єктом призначення, а інші стягнення — суб’єктом призначення з урахуванням пропозиції Комісії. Для категорій «Б» і «В» зауваження також застосовується суб’єктом призначення, а інші дисциплінарні стягнення — суб’єктом призначення за поданням дисциплінарної комісії.

Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії. Вони мають рекомендаційний характер для суб’єкта призначення. Суб’єкт призначення протягом десяти календарних днів повинен прийняти рішення на їх підставі або надати вмотивовану відмову.

Важливою гарантією захисту є процесуальні права державного службовця. Дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час його відсутності на службі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, перебуванням у відпустці або відрядженні. Державний службовець має право ознайомлюватися з матеріалами дисциплінарної справи та оскаржувати застосоване дисциплінарне стягнення. Перед накладенням стягнення суб’єкт призначення зобов’язаний отримати письмове пояснення державного службовця. Відмова від надання пояснення оформлюється актом, який підтверджується двома державними службовцями, однак така відмова не перешкоджає подальшому провадженню.

Рішення про накладення дисциплінарного стягнення оформлюється наказом або розпорядженням. У ньому повинні бути зазначені найменування державного органу, дата прийняття рішення, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку, його юридична кваліфікація та вид застосованого дисциплінарного стягнення. Копія наказу або розпорядження видається державному службовцю під розписку не пізніше наступного робочого дня після прийняття рішення.

Стратегія захисту державного службовця передбачає насамперед перевірку законності самого дисциплінарного провадження, правильності кваліфікації проступку, дотримання строків, компетенції суб’єкта призначення, дотримання права службовця на пояснення та ознайомлення з матеріалами справи, а також відповідності застосованого стягнення характеру проступку та ступеню вини.

Окреме значення має принцип пропорційності. Верховний Суд у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 826/4714/17 зазначив, що рішення про визначення конкретного виду дисциплінарного стягнення має прийматися з урахуванням принципу пропорційності. Його метою є забезпечення балансу між публічними та індивідуальними інтересами, а також між цілями та засобами їх досягнення. Дискреційні повноваження суб’єкта призначення не можуть використовуватися з порушенням цього принципу.

Показовим є рішення Харківського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2025 року у справі № 520/19757/25. Суд звернув увагу на необхідність належного мотивування кваліфікації дій державного службовця як порушення Присяги. У поданні дисциплінарної комісії та наказі не було викладено мотивів, з яких відповідач дійшов висновку, що характер порушень і спричинені ними наслідки призвели до підриву довіри до державного службовця як носія влади, приниження державного органу, підриву його авторитету та були несумісними з продовженням державної служби. Також не були наведені самі відповідні події.

Щодо порушення Присяги, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2022 року у справі № 815/3667/17 зазначено, що з тексту Присяги випливає закладений у поведінці державного службовця комплекс етичних, правових і службово-дисциплінарних норм. Їх недодержання утворює факт порушення Присяги. Складаючи Присягу, державний службовець бере на себе не лише службові зобов’язання, а й моральну відповідальність за їх виконання. Присяга має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового та конституційного зобов’язання державного службовця. Аналогічний висновок міститься у рішенні Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011.

Практична стратегія захисту тому має будуватися навколо перевірки того, чи доведено саме винну протиправну дію або бездіяльність, чи існує конкретний службовий обов’язок, який був порушений, чи правильно визначено юридичну кваліфікацію проступку, чи дотримано процедуру дисциплінарного провадження та чи є обране стягнення пропорційним встановленому порушенню.

Окремим напрямом захисту є перевірка строків. Якщо сплив шестимісячний строк з моменту, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про проступок, або один рік з дня його вчинення, притягнення до дисциплінарної відповідальності є неможливим з урахуванням передбачених законом винятків.

Ще один важливий напрям — оскарження надмірно суворого стягнення. Навіть за наявності дисциплінарного проступку стягнення повинно відповідати його характеру, тяжкості та ступеню вини. Тому під час захисту необхідно звертати увагу на попередню бездоганну поведінку службовця, відсутність попередніх стягнень, результати роботи, відсутність тяжких наслідків, добровільне усунення негативних наслідків та інші пом’якшуючі обставини.

Оскарження рішення про накладення дисциплінарного стягнення здійснюється шляхом подання скарги протягом десяти календарних днів після отримання державним службовцем копії наказу або розпорядження про накладення стягнення. Звернення до суду здійснюється відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України із застосуванням спеціальних строків.

Таким чином, основними елементами ефективного захисту державного службовця є контроль за строками дисциплінарного провадження, перевірка повноважень суб’єкта притягнення, дотримання права на письмові пояснення та ознайомлення з матеріалами, перевірка належності юридичної кваліфікації проступку, аналіз мотивування рішення, встановлення вини, врахування пом’якшуючих обставин та перевірка пропорційності обраного стягнення. Особливо ретельно слід перевіряти випадки звільнення та кваліфікації поведінки як порушення Присяги, оскільки звільнення є винятковим видом дисциплінарного стягнення, а рішення про його застосування повинно бути належно обґрунтованим і пропорційним.

2. Наявність подвійного громадянства у державного службовця: тягар доказування та практичні підходи адвоката

Право на державну службу в Україні регулюється Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII. Цей Закон визначає принципи та правові й організаційні засади функціонування державної служби, а також регламентує порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби. Водночас законодавство встановлює спеціальні обмеження щодо осіб, які можуть перебувати на державній службі. Відповідно до частини другої статті 19 Закону № 889-VIII на державну службу не може вступити особа, яка має громадянство іншої держави.

Наявність іноземного громадянства є також самостійною підставою для припинення державної служби. Відповідно до статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється у разі втрати права на державну службу або його обмеження. Пункт 2 частини першої статті 84 цього Закону визначає такою підставою встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави або набуття ним громадянства іноземної держави під час проходження державної служби. У такому випадку суб’єкт призначення зобов’язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.

Отже, принциповим є не саме отримання суб’єктом призначення певної інформації про можливе іноземне громадянство, а саме встановлення відповідного факту. Закон встановлює імперативний обов’язок звільнення державного службовця, але цей обов’язок виникає саме після належного встановлення факту наявності або набуття іноземного громадянства.

Тягар доказування:

Ключове значення у таких спорах має питання, на кого покладається обов’язок доведення факту іноземного громадянства. За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 липня 2022 року у справі № 826/2538/18, встановлення факту набуття особою громадянства іноземної держави покладається саме на суб’єкта призначення. При цьому такий факт повинен ґрунтуватися на беззаперечних доказах, оскільки його встановлення тягне негативний наслідок для державного службовця — звільнення з публічної служби.

Таким чином, для адвоката принциповим є розмежування між інформацією про можливе іноземне громадянство та належним доказуванням факту його наявності або набуття. Саме по собі повідомлення, припущення, публікація в засобах масової інформації чи окрема непряма інформація ще не тотожні встановленню юридично значущого факту.

Водночас судова практика демонструє, що інформація, отримана Службою безпеки України в межах передбачених законом повноважень, за певних обставин може бути належним та достатнім доказом. Так, у справі № 440/8393/25 Полтавський окружний адміністративний суд у рішенні від 12 лютого 2026 року визнав правомірним використання інформації СБУ щодо наявності у державного службовця паспорта громадянина РФ, ідентифікаційного номера та номера індивідуального обліку РФ. Суд послався також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 9901/166/21 щодо допустимості листа СБУ як доказу.

У цій же справі матеріали містили копію паспорта громадянина РФ, дані якого збігалися з персональними даними державного службовця, а також результати перевірки відповідних російських електронних ресурсів. За допомогою відкритого сервісу було встановлено відповідність особи податковому номеру, а перевірка онлайн-сервісу МВС РФ показала, що відповідний паспорт не значився серед недійсних. Суд дійшов висновку, що така інформація була отримана СБУ в межах її законних повноважень і є належною підставою для звільнення.

Аналогічний підхід щодо достатності доказів, отриманих правоохоронними органами, відображений у постановах Верховного Суду від 6 квітня 2021 року у справі № 640/4337/19, від 3 лютого 2021 року у справі № 0940/1503/18 та від 12 серпня 2020 року у справі № 260/1146/18.

Що саме повинен довести суб’єкт призначення?

Верховний Суд у постанові від 21 липня 2022 року у справі № 826/2538/18 наголосив, що факт набуття іноземного громадянства повинен бути підтверджений беззаперечними доказами. Саме тому адвокату необхідно досліджувати весь доказовий ланцюг, а не обмежуватися запереченням самого факту звільнення.

Передусім необхідно перевірити, чи доведена тотожність особи, щодо якої встановлюється громадянство. Далі потрібно встановити, чи існує відповідний документ або запис, яким підтверджується громадянство, яке джерело інформації його сформувало, чи можна перевірити достовірність цього джерела, чи підтверджує відповідна інформація саме громадянство, а не лише певну адміністративну дію. Також має значення час виникнення відповідної обставини та наявність альтернативних пояснень походження інформації. Окремо необхідно перевірити, чи досліджував суб’єкт призначення заперечення та суперечності, на які вказував державний службовець.

Особливе значення має первинний доказ. Потрібно з’ясувати, чи є в матеріалах справи оригінал або належна копія паспорта іншої держави, чи містяться паспортні реквізити, чи збігаються прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, чи відповідають інші ідентифікатори. Також слід перевірити, чи існують відомості про отримання або використання паспорта, документи про подання відповідної заяви та чи немає суперечностей між доказами.

Важливим є і встановлення часу виникнення відповідної обставини. Для справ про припинення державної служби необхідно з’ясувати, коли саме виникло іноземне громадянство, коли про це стало відомо суб’єкту призначення, коли була отримана відповідна інформація та коли видано наказ про звільнення.

Значення добровільного волевиявлення:

Особливе значення має питання добровільності набуття іноземного громадянства. У матеріалах зазначено, що набуття громадянства іншої держави повинно бути результатом добровільного волевиявлення особи. Саме тому предметом доказування має бути не лише існування певного документа або запису в реєстрі, а й конкретні дії особи, спрямовані на отримання іноземного громадянства. Такими діями можуть бути подання заяви, отримання документів або їх використання. За відсутності таких доказів висновок про набуття іноземного громадянства може ґрунтуватися лише на припущеннях.

Це особливо важливо у справах щодо громадянства РФ, набутого особами, які проживали на тимчасово окупованих територіях України. У матеріалах наведено висновки ЄСПЛ щодо системного характеру політики примусової паспортизації населення окупованого Криму. Суд констатував автоматичне нав’язування російського громадянства, включення мешканців Криму до російських державних реєстрів та застосування адміністративного примусу. Тому сама лише наявність відомостей про особу в російських інформаційних системах не може автоматично свідчити про її добровільне бажання набути громадянство РФ.

Водночас у конкретній справі № 640/713/20 Сумський окружний адміністративний суд 17 березня 2026 року дійшов іншого висновку, оскільки сукупність доказів була значно ширшою. У матеріалах справи містилися фотокопія паспорта РФ із відповідністю персональних даних, письмова пояснювальна записка самої державної службовиці, у якій вона зазначила, що є громадянкою РФ, а також інші документи. Суд визнав ці докази достатніми для встановлення наявності іноземного громадянства.

Примусова паспортизація на тимчасово окупованій території:

Для адвоката принципово важливо відрізняти добровільне набуття іноземного громадянства від ситуацій, коли відповідний документ був виданий окупаційними органами без вільного волевиявлення особи.

У справі № 640/713/20 позивачка стверджувала, що на момент окупації Криму перебувала за кордоном, а паспорт РФ був виготовлений окупаційними органами без її згоди та переданий її матері. Вона зазначала, що не вважала такий документ таким, що створює для неї правові наслідки за українським законодавством.

Разом з тим суд врахував, що при вступі на державну службу особа власноруч зазначила, що не є громадянином іншої держави, хоча мала паспорт РФ, а під час оформлення допуску до державної таємниці особисто вказала у письмовій пояснювальній записці, що є громадянкою РФ та зазначила реквізити паспорта. Суд також врахував відсутність належних доказів того, що ця пояснювальна записка була написана під тиском.

У результаті суд визнав сукупність пояснювальної записки, подання посадової особи, копії паспорта РФ та його реквізитів достатньою для підтвердження іноземного громадянства.

Необхідність службової перевірки:

Одним із центральних практичних підходів є проведення службової або спеціальної перевірки. Її необхідність обумовлена тим, що закон вимагає саме встановити факт, а не просто отримати певну інформацію.

Суб’єкт призначення повинен здійснити збір, перевірку та аналіз доказів і лише після цього приймати рішення. Службова перевірка дозволяє підтвердити наявність іноземного громадянства, встановити волевиявлення особи, перевірити достовірність документів та уникнути помилок і припущень. Без проведення такої перевірки звільнення може бути визнане незаконним.

Водночас судова практика демонструє, що результат залежить від конкретної сукупності доказів. У справі № 320/47332/24 Київський окружний адміністративний суд розглядав ситуацію, коли державна службовиця заперечувала набуття громадянства РФ та зазначала, що особисто не подавала документів для його отримання, не отримувала паспорт та погодилася пройти поліграф. Комісія витребувала додаткову інформацію від СБУ та інших органів, після чого отримала підтвердження наявності паспорта РФ.

Суд встановив, що факт наявності іноземного громадянства був підтверджений результатами перевірки СБУ, отриманими в межах її законних повноважень, а також документами, що підтверджували належність особи до громадянства іншої держави та присвоєння їй податкового номера. Суд також звернув увагу, що позивачка не спростувала відповідні обставини належними доказами.

Практичний алгоритм адвоката:

Адвокатська стратегія у таких спорах має будуватися не на запереченні права держави встановлювати обмеження для державних службовців, а на перевірці того, чи правильно застосовано закон саме до конкретної особи. Такий підхід особливо важливий з огляду на інтереси національної безпеки та необхідність протидії державі-агресору. Водночас навіть за таких умов мають дотримуватися принципи верховенства права, законності, обґрунтованості та пропорційності.

Першим кроком адвоката має бути встановлення того, який саме факт покладено в основу звільнення: наявність іноземного громадянства, набуття громадянства під час проходження служби чи приховування відповідної інформації.

Далі необхідно деконструювати доказовий ланцюг: перевірити тотожність особи, походження документа або інформації, достовірність джерела, відповідність персональних даних, наявність первинних документів, дату виникнення громадянства, наявність волевиявлення особи та використання іноземного громадянства.

Якщо ключовим доказом є документ із підписом державного службовця, але особа заперечує його підписання, необхідно зосередитися саме на цьому доказі. У разі коли підпис має вирішальне значення для доказової конструкції, може виникнути необхідність експертного дослідження його справжності.

Також необхідно перевірити, чи була проведена службова перевірка, чи досліджувалися заперечення державного службовця та чи отримав він можливість надати пояснення і докази на свою користь. Відсутність належної перевірки може свідчити про те, що суб’єкт призначення фактично замінив встановлення юридичного факту простим отриманням інформаційного повідомлення.

Окремо слід встановити хронологію подій: момент виникнення іноземного громадянства, момент отримання інформації суб’єктом призначення та дату видання наказу про звільнення. Ці обставини мають безпосереднє значення для оцінки законності припинення державної служби.

3. Декларування при припиненні державної служби: проблеми кваліфікації

Кваліфікація правопорушень при припиненні державної служби охоплює декілька основних видів діянь, серед яких несвоєчасне подання декларації, подання завідомо недостовірних відомостей, а також умисне неподання декларації.

1) Адміністративна відповідальність за статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення

Несвоєчасне подання декларації кваліфікується за частиною 1 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Склад цього правопорушення є формальним, а об'єктивною стороною є наявність прямого умислу на несвоєчасне подання без поважних причин. Суб'єктивна сторона характеризується виключно виною у формі прямого умислу за інтелектуальною та вольовою ознаками, що передбачає усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та бажання настання відповідних наслідків.

До поважних причин несвоєчасного подання належать неможливість подати декларацію вчасно через хворобу чи перебування на лікуванні, внаслідок стихійного лиха, технічних збоїв офіційного вебсайту Національного агентства з питань запобігання корупції, витребування відомостей, необхідних для внесення в декларацію, або перебування під вартою.

Подання завідомо недостовірних відомостей кваліфікується за частиною 4 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якщо розбіжність між задекларованими та достовірними відомостями становить від 150 до 750 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

2) Кримінальна відповідальність за статтями Кримінального кодексу України

Декларування недостовірної інформації за статтею 366-2 Кримінального кодексу України настає у разі умисного внесення завідомо недостовірних відомостей:

1. За частиною 1 — якщо відомості відрізняються від достовірних на суму від 750 до 2500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (до змін, внесених Законом № 4496-IX від 17.06.2025, цей поріг становив від 500 до 2000 прожиткових мінімумів).
2. За частиною 2 — якщо відомості відрізняються на суму понад 2500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Обов'язковою умовою для кваліфікації за статтею 366-2 є встановлення факту внесення завідомо недостовірних відомостей з прямим умислом. При цьому сплата податків із отриманого доходу не звільняє від відповідальності за недекларування майна, від оренди якого отримано цей дохід. Також недостатність практичних навичок роботи на комп'ютері або посилання на недостатню обізнаність щодо порядку заповнення не виправдовують внесення недостовірних відомостей, оскільки особа має можливість отримати роз'яснення та ознайомлюється з попередженням про відповідальність під час підписання документа.

Умисне неподання декларації суб'єктом декларування кваліфікується за статтею 366-3 Кримінального кодексу України. Об'єктивна сторона полягає у формі неподання декларації, а суб'єктивна сторона характеризується лише прямим умислом. Для кваліфікації має бути доведено, що особа знала про обов'язок та строк подання декларації, проте свідомо з будь-яких мотивів вирішила її не подавати. Зокрема, подання декларації у паперовій формі замість електронного заповнення на вебсайті (наприклад, з огляду на релігійні переконання) не спростовує наявності прямого умислу на неподання декларації у встановленому порядку.

Поширені помилки, які призводять до проблем кваліфікації. Серед найчастіших порушень виділяються:

1. Некоректне зазначення членів родини (незазначення осіб, з якими фактично проживають та ведуть спільний побут, або навпаки — вказування батьків, з якими не проживають).
2. Незазначення реальної вартості транспортного засобу або доходу від його відчуження (зокрема при продажу «за довіреністю»).
3. Приховування чи забудькуватість щодо окремих об'єктів нерухомості, земельних ділянок, корпоративних прав членів родини, а також окремих видів доходів (пенсії, сумісництво, «єПідтримка», кешбек).
4. Відображення грошових активів або майна, вартість яких перевищує отримані із законних джерел доходи.

Першоджерело https://lnk.ua/LegVXhNwd