Дайджест правових позицій Верховного Суду щодо припинення, звільнення та призупинення трудових відносин: межі повноважень суду і законність дій роботодавця
Законність звільнення працівника у зв’язку з відмовою в допуску до державної таємниці та відсутність підстав для поновлення на роботі
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 січня 2026 року у справі № 760/12308/22
За встановленими в справі обставинами, посада, яку обіймав позивач, була включена до переліку посад, що потребує допуску до державної таємниці.
На момент звільнення у відповідача було наявне повідомлення Служби безпеки України від 18 жовтня 2021 року № 26/2/1-6705дск/п про відмову в наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці, що не спростовано позивачем.
Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених, зокрема, у пункті 2 статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Суди встановили, що одночасно з попередженням про можливе звільнення та в день звільнення позивачу були запропоновані вакантні посади, не пов`язані з державною таємницею. Проте згоди на переведення на одну з цих посад ОСОБА_1 не надав.
При цьому під час розгляду цієї справи позивач не посилався на те, що мав бажання обійняти одну із запропонованих посад, тому його доводи про те, що йому не вистачило часу для ознайомлення з переліком вакантних посад на увагу не заслуговують.
З огляду на викладене, оскільки позивачу було відмовлено в допуску до державної таємниці, а від переведення на запропоновані йому вакантні посади він відмовився, правильним є висновок судів про законність його звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України та відсутність підстав для задоволення позовних вимог про поновлення на роботі, як і похідних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133139527
Законність звільнення у зв’язку із закінченням строку трудового договору та відсутність дискримінації за віком
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2025 року у справі № 752/1524/22
Установивши, що протягом дії строкових трудових договорів позивачки не зверталися до відповідача з вимогами про переведення на безстрокові трудові договори; оскаржувані накази про звільнення прийняті відповідачем із застосуванням чинних на той момент норм Закону України «Про повну загальну середню освіту», які не мали очевидних ознак неконституційності та на момент ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07 лютого 2023 року, яке позивачки просили застосувати, трудові правовідносини між сторонами по справі припинились, суди правильно вказали про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Також суди правильно звернули увагу на те, що накази про звільнення не містять посилання на те, що звільнення позивачок відбулося у зв`язку із досягненням ними відповідного віку, а тому посилання щодо їх дискримінації за ознакою віку не знайшло свого підтвердження.
Верховний Суд погоджується з висновком судів попередній інстанцій про те, що звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінчення строку трудового договору, є законним.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/127463610
Незаконність призупинення дії трудового договору за відсутності абсолютної неможливості виконання роботи під час дії воєнного стану
Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22
Суди встановили, що відповідачем не доведено та з матеріалів справи не вбачається абсолютної неможливості виконання позивачем роботи з огляду на те, що відповідно до наказу НАК «Нафтогаз України» №37 від 24 лютого 2022 року працівникам було встановлено дистанційну роботу, за умовами якої працівники (в тому числі позивач) могли виконувати свої трудові обов`язки в будь-якому місці за їх вибором та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Суди встановили, що НАК «Нафтогаз України» не припиняв своєї господарської діяльності після запровадження воєнного стану.
Суди врахували, що відповідач не довів неможливості надання роботи позивачу, адже НАК «Нафтогаз України» здійснює свою господарську діяльність, Департамент інформаційних технологій НАК «Нафтогаз України» працює, працівники цього департаменту виконують свої функції. Суди не встановили, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.
Суди обґрунтовано вважали, що дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
Тому суди зробили правильний висновок про визнання незаконним та скасування оскарженого наказу АТ «НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору».
При стягненні середнього заробітку суди правильно застосували положення статті 235 КЗпП України за аналогією до правовідносин у зв`язку із призупиненням дії трудового договору. У випадку незаконності призупинення дії трудового договору обов`язок виплатити працівнику середній заробіток за період призупинення покладається на роботодавця. Суди врахували, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову Тому оскаржені судові рішення належить залишити без змін.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/127423072
Відсутність повноважень суду на припинення трудових відносин за частиною третьою статті 38 КЗпП України та законність відмови у задоволенні позову
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2025 року у справі № 369/12450/21
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та банком за частиною третьою статті 38 КЗпП України та про зобов`язання відповідача належним чином оформити звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, внести відповідний запис про звільнення до трудової книжки, видати наказ про звільнення та стягнути з відповідача вихідну допомогу, компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.
Верховний Суд зазначає, що апеляційний суд ухвалив судове рішення не у відповідності до вимог КЗпП України та сталої судової практики.
Так, за змістом статей 231, 232 КЗпП України суд розглядає трудові спори працівників про поновлення на роботі, а не про звільнення з роботи. Це є прерогативою роботодавця. ОСОБА_1 просила суд розірвати трудовий договір з АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, тим самим припинивши трудові відносини. Апеляційний суд у порушення наведених норм права припинив трудові відносини, навіть не вказавши, з якої підстави, передбаченої КЗпП України.
Суд апеляційної інстанції цього не врахував, внаслідок чого скасував законне та правильне по суті рішення суду першої інстанції, тому постанова суду апеляційної інстанцій та ухвала про відмову у виправленні арифметичної помилки у постанові, як складова частина судового рішення, підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанцій - залишенню в силі.
Таким чином, доводи касаційної скарги АТ «ТАСКОМБАНК» щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.