Дайджест правових позицій Верховного Суду у спорах про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації
Якщо питання про надання відстрочки фактично не розглянуто, належним способом захисту є зобов’язання відповідача розглянути заяву та прийняти рішення
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі №140/8613/23
У справі заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідачем по суті не розглядалися, позаяк відсутнє рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або про відмову в наданні такої відстрочки, Верховний Суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови у прийнятті рішень за заявами позивача є протиправними.
Відсутність рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, позбавляло можливості судів попередніх інстанцій надавати оцінку тому, чи достатньо документів надано позивачем на підтвердження права у нього на відстрочку на підставі абзацу 8 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Тобто суди попередніх інстанцій замість того, щоб надати оцінку листам відповідача за результатами розгляду заяв позивача, фактично вирішували питання, яке позивач ставив перед відповідачем.
Повторимось, у межах спірних правовідносин судом не може бути вирішено питання чи має позивач право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 8 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чи у повному обсязі доказами (документами) підтвердив таке право, позаяк сам відповідач указане питання не вирішував.
З огляду на викладене, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача розглянути заяви ОСОБА_1 від 07.02.2023 та від 22.03.2023 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 8 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та за наслідком розгляду цих заяв прийняти відповідне рішення згідно законодавства.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Суд дійшов висновку, що при ухваленні рішень, суди першої та апеляційної інстанцій, неправильно застосували норми матеріального права, що є підставою для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення у справі про часткове задоволення позову.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/136717660
Право на відстрочку не означає автоматичного права на звільнення з військової служби після мобілізації
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі № 620/183/23
На момент призову на військову службу позивач, відповідно до абзацу другого частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII, мав право на одержання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією.
При цьому колегія суддів ураховує, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою чи документами на підтвердження наявності підстав для відстрочки від призову до моменту його мобілізації, тоді як після призову на військову службу та зарахування до списків особового складу військової частини позивач набув статусу військовослужбовця, у зв`язку із чим питання припинення проходження ним військової служби підлягає вирішенню з урахуванням положень статті 26 Закону № 2232-XII, яка визначає підстави звільнення з військової служби в умовах воєнного стану.
Оскільки підстави для звільнення з військової служби, передбачені частиною четвертою статті 26 Закону № 2232-XII, у позивача відсутні, сама по собі протиправність призову не породжує автоматичного обов`язку звільнення особи з військової служби.
Таким чином, протиправність дій територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо призову особи, яка мала право на відстрочку, не змінює встановленого законом порядку та підстав звільнення з військової служби після набуття особою статусу військовослужбовця.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те що, оскільки позивач був призваний на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану, то він втратив статус військовозобов`язаної особи і набув статусу військовослужбовця, а відтак незаконні дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлені судом під час розгляду даної справи, щодо його призову на військову службу, не є підставою для звільнення з військової служби останнього, відповідно до статті 26 Закону № 2232-XII.
За таких обставин доводи скаржника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права не знайшли свого підтвердження, а відтак Суд констатує, що підстави для скасування оскаржуваних судових актів за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України відсутні.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/136524247
Право на відстрочку у зв’язку із загибеллю брата потребує встановлення причинного зв’язку смерті з виконанням військового обов’язку
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року у справі № 160/13713/25
Як висновується з матеріалів справи, рідний брат позивача лише на початку лютого 2025 року був мобілізований до лав Збройних Сил України, а в КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої допомоги» помер, водночас смерть пов`язана з проходженням військової служби.
При цьому в акті № 41-2025 випадку смерті, що стався 06 березня 2025 року о 15 год. 40 хв., затвердженого головою Державної прикордонної служби України 20 травня 2025 року, зазначено, що за даними лікарського свідоцтва про смерть № 362 від 03 травня 2025 року, виданого комунальною установою «Черкаське обласне бюро судово-медичної експертизи», в якому встановлено, що військовослужбовцю ОСОБА_2 під час огляду 25 лютого 2025 року було встановлено діагноз: «Негоспітальна лівобічна нижньодольова пневмонія, ЛН І-ІІ ст.», причиною смерті ОСОБА_2 є: гостра крововтрата; травма підключичної вени; випадковий поріз, прокол, прорив або кровотеча під час іншого хірургічного або терапевтичного втручання.
З наведеного висновується, що рідний брат позивача, який лише 14 лютого 2025 року був мобілізований, у кінці лютого 2025 року вже мав діагноз негоспітальної лівобічної нижньодольової пневмонії, ЛН І-ІІ ст.
Варто зазначити, що висновок військово-лікарської комісії або постанова про причинний зв`язок смерті є ключовим документом, який визначає статус в контексті отримання родиною відповідних виплат.
Натомість у цій справі розглядається питання щодо надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, адже його рідний брат був військовослужбовцем, смерть якого настала під час проходження військової служби та в силу Закону № 3543-XII вказана підстава для звільнення від мобілізації має розцінюватися як розуміння необхідності забезпечення певної міри соціальної справедливості для сімей, які вже втратили близьких внаслідок збройної агресії.
Отже, у розумінні пункту 4 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII рідний брат позивача міг здійснювати заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, або забезпечувати національну безпеку і оборону, відсіч і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Однак, суди попередніх інстанції не дослідили причинно-наслідковий зв`язок смерті мобілізованого військовослужбовця та виконання ним військового обов`язку під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, або під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.
При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованих судових рішень і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.
За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/136065685
За відсутності підстав для забезпечення позову суд не може забороняти мобілізацію позивача до вирішення питання про відстрочку
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі №с340/6785/24
Підставою для відкриття касаційного провадження у справі №340/6785/24 стало оскарження судового рішення, зазначеного у частині третій статті 328 КАС України, та посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваній ухвалі Третього апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано, зокрема, статтями 150, 151 КАС України, які визначають підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
ОСОБА_1 06 жовтня 2025 року подав до Третього апеляційного адміністративного суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії, направлені на мобілізацію військовозобов`язаного ОСОБА_1 до прийняття рішення про надання або відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 за результатом розгляду його заяви від 16 серпня 2024 року.
Заява мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до незаконної мобілізації позивача. ОСОБА_1 наголошував, що предметом спору в справі №340/6785/24 є протиправність дій відповідача щодо ненадання позивачу відстрочки від мобілізації, а рішення про надання чи відмову в наданні останньому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на цей момент відповідачем не прийнято, тому позов має бути забезпечений у спосіб, визначений позивачем.
Відмовляючи ухвалою від 14 жовтня 2025 року ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що підстави для забезпечення адміністративного позову в спосіб, визначений у заяві позивача, відсутні.
Як убачається з матеріалів справи №340/6785/24, із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 звернувся до Третього апеляційного адміністративного суду (06 жовтня 2025 року) після набрання рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року законної сили (09 січня 2025 року) та видачі позивачу виконавчих листів (27 січня 2025 року). На момент подання до суду апеляційної інстанції вказаної заяви на розгляді в цьому суді перебувала апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року в справі №340/6785/24 про внесення виправлень в ухвалу від 03 березня 2025 року про заміну сторони виконавчого провадження.
Тож, ураховуючи наведені обставини, в апеляційного суду не було підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. Доводи, викладені скаржником у касаційній скарзі, щодо неправомірної відмови судом апеляційної інстанції у задоволенні заяви про забезпечення позову, підтвердження не знайшли.