Без вирішення питання щодо визнання фізичної особи безвісно відсутньою неможливо надати відповідь на питання чи підлягає судовому розгляду факт самостійного виховання та утримання малолітньої дитини одним з батьків, як і порядку його встановлення
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2025 року у справі № 755/12923/24
Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 у липні 2024 року звернувся до суду із заявою в порядку окремого провадження як законний представник заінтересованої особи - малолітньої дитини ОСОБА_2 , в якій просив встановити юридичні факти, що батько малолітньої дитини ОСОБА_1 самостійно повністю утримує та виховує малолітню дитинуОСОБА_2 , а також визнати матір дитини, ОСОБА_3 , безвісно відсутньою. Вказував, що до їх евакуації із міста Світлодарськ Донецької області (08 квітня 2022 року) дитина проживала і з батьком і з матір`ю почергово, а вже після указаної події - лише з батьком, що підтверджується довідкою ВПО. З цього часу мати дитини на зв`язок не виходить, а дитина перебуває на утриманні і вихованні батька, проживає з ним.
Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного утримання та виховання батьком малолітньої дитини на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України та вважав, що заявлені ОСОБА_1 вимоги про встановлення факту самостійного утримання та виховання батьком малолітньої дитини не підлягають судовому розгляду в розумінні положень статі 315 ЦПК України.
Апеляційний суд залишив ухвалу суду першої інстанції без змін, проте зробив висновок, що за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, що є підставою відмови у відкритті провадження у справі відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України, оскільки факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження.
Суди не врахували, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку окремого провадження як законний представник заінтересованої особи - малолітньої дитини ОСОБА_2 , також просив визнати матір дитини безвісно відсутньою, навів відповідні підстави та докази, і саме з цим пов’язував та вважав необхідним встановлення юридичного факту, що батько самостійно повністю утримує та виховує малолітню дитину. Суди не з’ясували хто є заявником за відповідним зверненням ОСОБА_1 , тому помилково вирішували заяву як про встановлення фактів в інтересах ОСОБА_1 ; не надали оцінки заяві в частині вимоги про визнання матері дитини безвісно відсутньою; не врахували, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду в порядку окремого провадження розгляд справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (пункт 3 частини другої статті 293 ЦПК України) та не передбачає іншого судового порядку підтвердження цього факту. Без вирішення питання щодо встановлення (відмови у встановленні) цього факту неможливо надати відповідь на питання чи підлягає судовому розгляду факт самостійного виховання та утримання малолітньої дитини одним з батьків, як і порядку його встановлення.
За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1. Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення - скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/126020998
У цій справі заявник просить встановити факт самостійного виховання ним дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини, потребує дослідження й врахування інтересів дітей.
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2024 року у справі № 752/5665/23
Справа пов`язана з вирішенням спору про право - зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дітей.
Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане з встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що подана ОСОБА_1 заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду у порядку окремого провадження. За встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні дітей.
З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах відповідного спору про право між батьками дитини у позовному провадженні.
За встановлених у цій справі обставин факт самостійного виховання дітей батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку з чим суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі в порядку окремого провадження з підстав, передбачених частиною четвертою статті 315 ЦПК України.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122092311
Колегія суддів вважає, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24
Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.
Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.
У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.
Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.
Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.
Апеляційний суд змінив мотиви відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 , вказавши, що факт, який просить встановити заявниця, не породжує юридичних наслідків, тобто від його встановлення особисті права ОСОБА_1 як військовослужбовця не зміняться та не припиняться. Факт, який просить встановити заявниця, за своєю суттю зводиться до визнання судом (документування) тієї обставини, що мати виконує свої материнські обов`язки щодо своєї рідної доньки, тоді як законодавством не передбачено окремого встановлення такого факту.
Такі висновки судів Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки вони суперечать редакції статті 26 Закону № 2232-XII, чинної на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, яка передбачає, що під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які, зокрема, самостійно виховують та утримує дитину за рішенням суду.
Тобто під час розгляду справи суд зобов`язаний залучити до участі в справі всіх зацікавлених осіб, якими є орган опіки та піклування, та встановити, чи здійснює один з батьків самостійне виховання та утримання дитини, з урахуванням того, що саме окреме провадження наділяє суд можливістю активної участі щодо встановлення обставин.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/126431570
Позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов`язку
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23
Звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з ним в смт Затоці, позивач мав на меті встановлення факту самостійного виховання ним дитини, а після ухвалення судом першої інстанції судового рішення про задоволення таких вимог пред`явив до ВЧ НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі цього рішення. Виходячи з наведених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що суд першої інстанції прийняв судове рішення, яке стосується порядку звільнення військовослужбовця з військової служби, а отже, стосується прав та обов`язків ВЧ НОМЕР_1 , у складі якої позивач проходить військову службу, а тому правильно переглянув оскаржене судове рішення по суті.
Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Зважаючи на це, позов про визначення місця проживання неповнолітньої дитини у цій справі фактично пред`явлений військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Суд апеляційної інстанції слушно звернув увагу на те, що позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку у цій справі про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з ним у зв’язку із самостійним вихованням дитини без участі матері.