Віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом не є автоматичною підставою для відмови у наданні інформації
📌Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року у справі №420/20384/23
Верховний Суд звертав увагу на те, що положення частини другої статті 6 Закону №2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженим лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту». Обов`язок доведення того факту, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
Отже, віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом не є автоматичною підставою для відмови у наданні інформації. Розпорядники зобов`язані застосовувати «трискладовий тест» при розгляді запиту. Необґрунтована відмова надати інформацію є незаконною.
Статтею 6 цієї Конвенції визначено форми доступу до офіційних документів:
-
у разі надання доступу до офіційного документу заявник має право обрати чи ознайомитися з оригіналом або копією, чи отримати копію цього документу в будь-якій доступній формі або форматі за своїм вибором, якщо тільки висловлене побажання не є невиправданим (частина перша);
-
у разі обмеження доступу до деякої інформації, що міститься в офіційному документі, державний орган повинен, тим не менш, надати доступ до решти інформації, що у ньому міститься. Будь-які пропуски у документі повинні бути чітко позначені. Однак, якщо часткова версія документа вводить в оману або не має сенсу, або покладає явно необґрунтоване навантаження на орган щодо оприлюднення решти документу, у такому доступі може бути відмовлено (частина друга).
Застосовуючи ці підходи до обставин цієї справи слід констатувати, що ОСОБА_5 , направляючи запит на отримання доступу до означеної інформації, мотивував його метою отримання інформації, що має суспільний інтерес, якою, за доводами касаційної скарги, є відомості про трудову діяльність державного службовця ОСОБА_2 , яка не може бути віднесена до конфіденційної інформації, при цьому характер його запитів не стосувався таких персональних даних ОСОБА_2 як дата її народження та освіта.
Водночас відмовляючи заявнику у наданні копії запитуваного ним документу, ГУДПС в Одеській області, будучи розпорядником цієї інформації, послався лише на необхідність захисту таких персональних даних ОСОБА_2 як дата її народження та освіта, що містяться у її трудовій книжці, відповідач не розглянув можливість надання запитуваної копії документу, що стосувалася суті запитів, закривши означені персональні дані.
Беручи до уваги, що у цій справі вирішення спору залежить від застосування норм матеріального права, а у питанні застосування та тлумачення норм матеріального права Верховний Суд є судом, який має повну юрисдикцію, то Суд за правилами частини першої статті 351 КАС України, уважає за необхідне прийняти нове рішення, не направляючи справу на новий судовий розгляд, яким задовольнити позов в частині визнання протиправною відмови ГУ ДПС в Одеській області у наданні ОСОБА_1 завіреної копії трудової книжки начальника управління запобігання фінансовим операціям, пов`язаним з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом ГУДПС в Одеській області ОСОБА_2.
Обираючи спосіб захисту, Суд враховує, що ОСОБА_5 у позові просив зобов`язати ГУ ДПС в Одеській області видати позивачу завірену копію трудової книжки начальника управління запобігання фінансовим операціям, пов`язаним з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ ДПС в Одеській області ОСОБА_2 . Однак, виходячи з мотивів, з яких Суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваної відмови, відповідно до яких ця відмова надана відповідачем не у відповідності до норм Закону № 2939-VI, то Суд вважає, що належним способом захисту порушеного права на отримання позивачем запитуваної інформації є зобов`язання відповідача повторно розглянути запит на отримання публічної інформації з дотриманням вимог Закону № 2939-VI, з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові. За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню.
🔗Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125173110
Належним відповідачем є орган, якому надійшов запит на інформацію, а не посадова особа, яка діє від імені цього органу
📌Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі № 420/29839/23
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 звернувся із запитом на публічну інформацію до виконавчого комітету Таїровської селищної ради, в якому просив надати відомості щодо вільних (не зайнятих) земельних ділянок державної або комунальної власності, які знаходяться в межах відання Таїровської селищної ради на території смт. Таїрове (не більше 0,15 гектара), с. Сухий Лиман (не більше 0,25 гектара) та призначені для будівництва і обслуговування жилого будинку.
Із системного аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що саме виконавчі органи згідно з їхньою компетенцією зобов`язані володіти інформацією про земельні ділянки комунальної або державної форми власності, не надані у користування, що можуть бути використані під забудову для реалізації права на безоплатне отримання у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Вони також залишаються розпорядниками цієї інформації після її внесення до містобудівного та державного земельного кадастрів, якщо вона є у їхньому фактичному володінні.
Суд звертає увагу, що означений запит ОСОБА_1 не стосувався питань прийняття рішень щодо передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, які належать до компетенції селищної ради.
За наведених обставин, Суд погоджується із доводами касаційної скарги в тій частині, що розпорядником публічної інформації, яку просив надати ОСОБА_1 є саме Виконавчий комітет Таїровської селищної ради.
Так, частиною третьою статті 22 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Оцінюючи наведені доводи у контексті доводів касаційної скарги, Суд вважає за необхідне зважити на те, що Закон № 2939-VI не зобов`язує колегіальні органи влади та інших розпорядників інформації, які управляються колегіальними органами, вирішувати колегіально питання про доступ до інформації, а тому рішення з приводу запиту на інформацію може прийматися одноособово його керівником чи іншою посадовою особою, яка є носієм організаційно-розпорядчих повноважень. Водночас така посадова особа діє від імені розпорядника інформації, а тому належним відповідачем є орган, якому надійшов запит на інформацію, а не посадова особа, яка діє від імені цього органу.
Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на доводи відповідача про те, що виконавчий комітет Таїровської селищної ради не є окремою юридичною особою, та що цей виконавчий комітет використовує у своїй діяльності бланки селищної ради, враховуючи ту обставину, що усі процесуальні документи, подані відповідачем у цій справі, оформлені на бланку Таїровської селищної ради.
Отже висновки суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволені позову з тих мотивів, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, є необґрунтованими, а доводи касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення. На підставі вищевикладеного, враховуючи що відповідач в апеляційній скарзі не наводив інші доводи щодо незгоди із рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 по суті спору, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції помилково скасував законне рішення суду першої інстанції про задоволення позову.
🔗Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125710711
Володільці інформації, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідної інформації), зобов`язані надавати її на запит заінтересованих суб`єктів
📌Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі №440/4399/22
Водночас Суд погоджується із аргументами позивача про те, що володільці інформації, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідної інформації), зобов`язані надавати її на запит заінтересованих суб`єктів.
Суд погоджується з аргументами позивача про те, що питання участі недержавних некомерційних професійних організацій, зокрема й ІНФОРМАЦІЯ_1, в допомозі Силам оборони України в умовах відчайдушної боротьби України з агресором за виживання може становити предмет суспільного інтересу, тим більше, що відомості про надання такої підтримки ІНФОРМАЦІЯ_1 розповсюджувала самостійно.
Суд також погоджується з тим, що поширення запитуваної інформації могло сприяти дискусії з питань, що хвилюють адвокатську спільноту та суспільство в цілому; інформуванню про діяльність органів адвокатського самоврядування в частині розпорядження коштами, що акумулюються для утримання органів адвокатського самоврядування, зокрема і щорічними внесками адвокатів.
У цьому контексті Суд також зазначає, що позивач як адвокат є членом ІНФОРМАЦІЯ_1. Водночас, відповідно до підпунктів 5.1.7, 5.1.8 пункту 5.1 Статуту Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України», члени ІНФОРМАЦІЯ_1 мають право обговорювати будь-які питання діяльності Організації, вносити на розгляд ІНФОРМАЦІЯ_1 пропозиції щодо вдосконалення її діяльності; одержувати повну та достовірну інформацію про діяльність ІНФОРМАЦІЯ_1.
Отже, інформація, яку просив надати позивач, не є інформацією з обмеженим доступом, а її розповсюдження не могло завдати шкоди національній безпеці, територіальної цілісності або громадському порядку, репутації або правам інших людей, чи іншим охоронюваним інтересам.
За викладених обставин, Суд дійшов висновку про незаконність оскаржуваної відмови та наявність підстав для покладення на відповідача обов`язку повторно розглянути запит ОСОБА_1 про отримання публічної інформації від 15.03.2022.
🔗Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/126004002
Сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості вчинення тих чи інших дій у строки, передбаченні законом, у зв`язку із його запровадженням, не може вважатись поважною причиною відкладення вчинення таких дій чи не вчинення їх взагалі
📌Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 380/7479/22
Верховного Суду уважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості вчинення тих чи інших дій у строки, передбаченні законом, у зв`язку із його запровадженням, не може вважатись поважною причиною відкладення вчинення таких дій чи не вчинення їх взагалі.
У цій справі відповідач відстрочив позивачу надання відповіді на його запит, у зв`язку із тим, що публічний доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень, сервісів «Стан розгляду справ» та «Список справ, призначених до розгляду» тимчасово призупинено. Водночас відповідач відстрочив надання відповіді на запит до закінчення строку дії воєнного стану в Україні, посилаючись на рішення Ради суддів України від 25.03.2022 № 11, яким судам в інтересах національної безпеки було рекомендовано тимчасово відстрочити до закінчення строку дії воєнного стану в Україні надання відповідей на запити про публічну інформацію, що надійшли з початку введення воєнного стану в України - 24 лютого 2022 року.
Ураховуючи вказані мотиви прийнятого відповідачем рішення, суди попередніх інстанцій зазначили, що тимчасове призупинення публічного доступу до Реєстру, сервісів «Стан розгляду справ» та «Список справ, призначених до розгляду» не є обставиною непереборної сили, оскільки Печерський районний суд міста Києва, як суд першої інстанції, у провадженні якого перебуває справа, інформацію про яку запитував позивач у своєму запиті, має доступ до цієї справи у паперовому вигляді, а тому може надати позивачу запитувані ним відомості без звернення до вказаних Реєстру та сервісів. Відтак у силу вимог частини 6 статті 22 Закону № 2939-VI наведена обставина не може бути підставою для відстрочки надання відповіді на запит. Також суди урахували відсутність доказів того, що в період п`яти робочих днів з дня отримання запиту позивача мали місце обставини, які унеможливлювали надання відповіді на запит і стали причиною для прийняття рішення про відстрочення відповіді аж до закінчення строку дії воєнного стану на території України.
З огляду на викладене та мотиви прийнятого відповідачем рішення, а також зважаючи на продовження роботи Печерського районного суду міста Києва в умовах воєнного стану, колегія суддів Верховного Суду уважає, що застосування відповідачем у цьому випадку інструменту відстрочки на весь час дії воєнного стану в Україні, з урахуванням загальної рекомендації судам, висловленої Радою суддів України на початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, не було виправдано причинами, що об`єктивно унеможливлювали надання запитуваної інформації у встановлений законом строк або становили загрозу національній безпеці.
Ураховуючи, що оскаржувані судові рішення, переглянуті судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.