Оскільки обов`язок по вихованню дитини з інвалідністю покладено на її батька, а відповідно до частини першої статті 260 СК України вітчим реалізовує таке право на добровільних засадах, відсутні обґрунтовані підстави вважати, що на вітчима розповсюджуються положення а. 6 ч. 1 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ
📌Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року у справі №160/17962/23
Спірні правовідносини виникли у зв`язку із оскарженням дій відповідача, що виразились у відмові в оформленні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та ненаданні довідки про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 6 частини першої статті 23 Закону № 2232-ХІІ.
Суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, дійшли висновку про правомірність вказаної відмови.
Так, відповідно до абзацу 6 частини першої статті 23 Закону № 2232-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Отже, визначальними для вирішення цього публічно-правового спору є встановлення факту виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років ОСОБА_1.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, з 20 липня 2016 року позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2. ОСОБА_2 є матір`ю, а ОСОБА_5 - батьком ОСОБА_3. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є дитиною з інвалідністю. Таким чином, ОСОБА_1 є вітчимом дитини своєї дружини.
В аспекті встановлених обставин судами попередніх інстанцій колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів частини першої та другої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина друга статті 157 СК України).
Згідно з частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, Верховний Суд зазначає, що ОСОБА_1 перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 , має право на участь у вихованні її неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 (за умови проживання однією сім`єю). При цьому обов`язок щодо виховання ОСОБА_3 відповідно до положень СК України покладено, зокрема, на її батька ОСОБА_5. Та обставина, що між батьками неповнолітньої ОСОБА_3 розірвано шлюб не звільняє ОСОБА_5 (батька) від виконання обов`язку по вихованню своєї дитини та не зменшує обсяг його прав та обов`язків.
Підсумовуючи Верховний Суд зазначає, що оскільки обов`язок по вихованню дитини з інвалідністю ОСОБА_3 , приписами частини другої статті 157 СК України покладено на її батька ОСОБА_5 , а відповідно до частини першої статті 260 СК України ОСОБА_1 (вітчим) реалізовує таке право на добровільних засадах, відсутні обґрунтовані підстави вважати, що на позивача, за обставин цієї справи, розповсюджуються положення абзацу 6 частини першої статті 23 Закону № 2232-ХІІ.
Отже, Верховний Суд резюмує, що у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача з вказаними заявами, не надав належних доказів наявності правових підстав застосування до нього абзацу 6 частини першої статті 23 Закону № 2232-ХІІ.
Суди попередніх інстанцій правильно встановивши обставини справи та прийняли правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, однак мотиви таких рішень підлягають зміні з врахуванням висновків суду, які викладені у цій постанові.
🔗Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122098050
Виключенню з військового обліку у відповідних РТЦК підлягають громадяни України, які, зокрема призвані чи прийняті на військову службу
📌Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 травня 2024 року у справі № 340/3208/22
На думку позивача, скасування наказу № 105 у частині призову ОСОБА_1 не призвів до відновлення попереднього становища позивача, оскільки порядок звільнення з військової служби чітко визначений Законом, зокрема, статтею 26 Закону № 2232-XII, яка не передбачає підстав для його звільнення.
У касаційній скарзі, позивач просив фактично відновити його попереднє становище - стан військовозобов`язаного.
Відповідно до абзацу третього частини другої статті 23 Закону № 3543-XII та частини восьмої статті 39-1 Закону № 2232-XII позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Суд відхиляє посилання скаржника на те, що часткове задоволення позовних вимог та скасування наказу № 105 не призвело до відновлення його порушених прав, а обраний спосіб захисту не призвів до відновлення попереднього стану та ефективного захисту його прав з огляду на таке.
Колегія суддів звертає увагу на те, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.
Колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що немає підстави для задоволення позовних вимог про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_5 зняти ОСОБА_1 з військового обліку, оскільки:
по-перше, відповідно до пункту 1 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які, зокрема призвані чи прийняті на військову службу;
по-друге, пунктом 2 наказу №105 позивача знято з військового обліку військовозобов`язаних.
У випадку позивача та з огляду на те, як просив захистити свої права та формулює позовні вимоги, визнання протиправним та скасування наказу № 105 у частині призову ОСОБА_1 є тим відповідним способом захисту його прав у цій справі.
🔗Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/119503438
Чи має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації чоловік, який має на утриманні двоє дітей віком до 18 років?
📌Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року у справі № 340/2502/23
Відповідно до абзацу 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
Отже, визначальними для вирішення цього публічно-правового спору є встановлення факту перебування на утриманні військовозобов`язаного трьох і більше дітей віком до 18 років, і лише за вказаних обставин особа може реалізувати своє право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є членом багатодітної сім`ї та утримує трьох дітей. Проте лише двоє дітей ОСОБА_1 мають вік до 18 років.
Наведене свідчить, що позивач має на утриманні двоє дітей віком до 18 років та, враховуючи приписи абзацу четвертого частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не є особою, яка має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Водночас наявність у сім`ї ОСОБА_1 статусу багатодітної, та утримання позивачем трьох дітей, одна з яких досягла повноліття, не надають йому права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за відсутності встановленого факту утримання ним саме трьох і більше дітей віком до 18 років, а такі обґрунтування касаційної скарги свідчать про помилкове трактування норм права, що регулюють спірні правовідносини.
Окрім цього, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про помилковість доводів позивача в частині ототожнення поданого адвокатського запиту щодо надання інформації про можливість отримання відстрочки від призову на військову службу час мобілізації ОСОБА_1 , із зверненням для прийняття рішення про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, з огляду на таке.
Враховуючи правову природу «адвокатського запиту», та зважаючи на порушені питання в адвокатському запиті від 31 березня 2023 року, останній не є зверненням військовозобов`язаного щодо вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 не звертався до відповідача із документами, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а відповідачем листом від 05 квітня 2023 року вих. № 6/3924 надано відповідь на адвокатський запит.
🔗Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122882982
Право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом
📌Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року у справі №200/4189/22
Предметом спору є правомірність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час проведення загальної мобілізації 7 березня 2022 року. Спір виник на тлі обставин введення воєнного стану в Україні та оголошення й проведення загальної мобілізації у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Суди встановили, що ОСОБА_1 28 серпня 2017 року був прийнятий вчителем історії та права в Добропільський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3 - дошкільний навчальний заклад» з повним тижневим навантаженням 18 годин.
Пункт 1 частини третьої статті 24 цього Закону України «Про повну загальну середню освіту» (у редакції станом на 7 березня 2022 року) передбачав, що педагогічна діяльність вчителя включає діяльність у межах його педагогічного навантаження, норма якого на одну тарифну ставку становить 18 навчальних годин на тиждень.
Предметом регулювання статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Абзац 3 частини другої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції станом на 7 березня 2022 року) передбачав, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
Отже, на момент призову на військову службу (7 березня 2022 року) ОСОБА_1 відповідно до абзацу 3 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мав право на одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
У контексті доводів касаційної скарги Суд звертає увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Суди першої й апеляційної правильно зазначили, що матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення мобілізаційних процедур ОСОБА_1 надавав ІНФОРМАЦІЯ_1 документи для підтвердження наявності у нього статусу педагогічного працівника та оформлення права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Отже, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, особливого періоду, кореспондується з обов`язком військовозобов`язаного дотримуватися правил військового обліку, зокрема щодо своєчасного повідомлення органу про актуальну місце праці й посаду.
Фактичні обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин дозволяють Суду дійти висновку, що ОСОБА_1 не скористався можливістю реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та оформлення його у відповідний спосіб.