Дайджест правових позицій Верховного Суду у справах про відшкодування шкоди завданої внаслідок ДТП

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року у справі № 569/4753/23

Пунктом 27.1 статті 27 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов’язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов’язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов’язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов’язку страхувальника, який завдав шкоди.

Джерело: https://tinyurl.com/5n89n8pk

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі № 554/4401/22

Головною умовою покладення на особу обов’язку компенсувати моральну шкоду є наявність такої шкоди.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об’єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Шкода, завдана внаслідок ДТП, з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об’єкта зобов’язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов’язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об’єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв’язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою – роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов’язків).

Джерело: https://tinyurl.com/5n6xfyya

Обов’язок відшкодувати завдану шкоду, коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача незалежно від наявності вини

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2024 року у справі № 344/9800/20

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Єдиними винятками є завдання шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, що не було встановлено судами попередніх інстанцій та про що не заявляв відповідач.

Посилання заявника про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовилися витребувати матеріали кримінального провадження, не заслуговує на увагу, оскільки таке витребування заявник обґрунтовував наявністю в них доказів відсутності його вини у ДТП. Проте, по-перше, суд під час розгляду цивільної справи не вправі надавати оцінку винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, а по-друге, як зазначено вище, у даному випадку, вина завдавача шкоди джерелом підвищеної небезпеки не має значення для вирішення заявлених позовних вимог.

Джерело: https://tinyurl.com/ym4ny62a

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2024 року у справі № 646/6239/18

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що, враховуючи поведінку ОСОБА_2 на час складення першого протоколу про адміністративне правопорушення від 12 листопада 2017 року, в якому він вказував, що здійснив зіткнення не навмисно, оскільки не помітив автомобіль «Chevrolet Evanda», добровільно відшкодував майнову шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди попередньому власнику автомобіля «Chevrolet Evanda», а у подальшому змінив суть пояснень щодо обставин спірної дорожньо-транспортної пригоди та залучав свідків дорожньо-транспортної пригоди, про яких на момент складення цього протоколу про адміністративне порушення відомо не було, тому саме ОСОБА_2 є особою, яка допустила порушення Правил дорожнього руху та є винним у спричиненні шкоди унаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Суди правильно не взяли до уваги висновки експертиз, виконаних на замовлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а клопотання про призначення іншої автотехнічної експертизи (висновок судової автотехнічної експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз від 31 жовтня 2018 року № 23308, висновок експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 02 квітня 2019 року № 7/231СЕ-19) ОСОБА_2 у суді не заявляв, тому ним свої вимоги не доведено, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов’язком.

Таким чином, відповідно до вищевказаних положень закону саме на ОСОБА_2 покладено обов’язок відшкодувати шкоду завдану унаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди, а отже, відсутні правові підстави для стягнення такої шкоди зі страховика ОСОБА_1.

Джерело: https://tinyurl.com/3p8cp39r