Реєстрація колишнього подружжя у житловому будинку сама собою не свідчить про підтримання вказаними особами шлюбних відносин після розлучення
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 204/9592/21
У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивач не довів факт спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю після розірвання шлюбу, що мало місце 04 квітня 2007 року, а реєстрація колишнього подружжя з 31 березня 2014 року у житловому будинку АДРЕСА_1 сама собою не свідчить про підтримання вказаними особами шлюбних відносин після розлучення.
Крім того, позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що на момент розірвання шлюбу колишнє подружжя не мало наміру припиняти шлюбні відносини.
Суди правильно врахували, що ні позивач, ні його колишня дружина не порушували питання про фіктивність розірвання шлюбу і лише через шістнадцять років ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання розірвання шлюбу фіктивним з метою вирішення у подальшому питання про поділ спільного майна подружжя.
Встановивши, що ОСОБА_1 не довів наявності умов, за яких розірвання шлюбу можливо визнати фіктивним, зокрема, що дії колишнього подружжя після розірвання шлюбу були спрямовані на реалізацію функцій сім`ї та мети шлюбних відносин, ведення ними спільного господарства та спільної праці, та, взявши до уваги, що протягом шістнадцяти років після розлучення жоден із подружжя не оспорював чинність розірвання шлюбу, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122908272
Про задоволення первісного позову про розірвання шлюбу, оскільки сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, поновлення сімейно-шлюбних відносин є неможливим
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2024 року у справі № 362/3766/23
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 40 СК України однією із підстав для визнання шлюбу недійсним за рішенням суду є відсутність вільної згоди жінки або чоловіка на його укладення. Згода особи не вважається вільною у випадку наявності в особи, зокрема, саме тяжкого психічного розладу, в результаті чого вона не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 761/16077/19, на який посилався заявник як на підставу касаційного оскарження.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» тяжкий психічний розлад - це розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам`яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку.
Судами оцінено наявні у матеріалах справи докази, у тому числі медичні документи стосовно стану здоров`я відповідача у період жовтня-грудня 2021 року, лютого 2022 року та червня 2023 року (тобто після укладення шлюбу) з діагнозом: «панічні напади; тривожний синдром» та обґрунтовано підкреслено, що зазначені документи не свідчать про те, що в момент реєстрації шлюбу відповідач страждав тяжким психічним розладом, в результаті чого не усвідомлював сповна значення своїх дій і (або) не міг керувати ними.
Судами не встановлено, що при укладенні шлюбу ОСОБА_1 керувалася виключно бажанням отримати певні матеріальні права чи блага.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_2 звернувся з вимогами про визнання шлюбу недійсним лише у серпні 2023 року, тобто майже через два роки після укладення шлюбу, а саме після прийняття судом позову ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення первісного позову про розірвання шлюбу, оскільки сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, поновлення сімейно-шлюбних відносин є неможливим. За таких умов подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу не відповідає інтересам сторін та моральним засадам суспільства.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/121436659
Наявність іноземного елементу у спірних правовідносинах не впливає на вирішення питання про залишення позову без розгляду за встановлення, що у провадженні іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2024 року у справі № 202/14267/23
Встановивши, що вимоги ОСОБА_1 у поданому 10 липня 2023 року в цій справі позові до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська щодо розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_2 є тотожними, виникли між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав, що і у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , поданим 27 червня 2023 року до Шяуляйського окружного районного суду, який прийнято до розгляду, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, прийнятим до розгляду цим же судом 15 листопада 2023 року, суди зробили обґрунтований висновок про наявність правових підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.
Посилання в касаційній скарзі на те, що сторони зареєстровані у місті Краматорську Донецької області, а тому справа підлягає розгляду судом України, є помилковими, оскільки суди встановили, що відповідач проживає на території Литовської Республіки і цю обставину підтверджено стороною позивача. А наявність іноземного елементу у спірних правовідносинах не впливає на вирішення питання про залишення позову без розгляду за встановлення, що у провадженні іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
При цьому ОСОБА_1 подав зустрічний позов до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, який прийнято Шяуляйською палатою Шяуляйського окружного суду, що також свідчить про те, що позивач не заперечував проти юрисдикції вказаного іноземного суду.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122118161
Після смерті сторони у спорі, де неможливе правонаступництво, без наміру відновлення сімейних відносин є неможливим унаслідок смерті одного з подружжя, і скасування рішення суду про розірвання шлюбу не відповідатиме вимогам Конвенції щодо справедливого судового розгляду
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2024 року у справі № 295/434/22
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не врахував, що перегляд заочного рішення та його скасування після смерті сторони у спорі, де неможливе правонаступництво, без наміру відновлення сімейних відносин в силу смерті однієї із сторін, дестабілізує приватні відносини, і є правомірним випадком обмеження права на доступ до суду, не перевірив дійсних підстав та обставин подання ОСОБА_2 заяви про перегляд заочного рішення і того, чи буде задоволення її заяви виправданим за обставин, що настільки змінились з того часу, і чи це відповідатиме пункту 1 статті 6 Конвенції.
Крім цього, апеляційний суд помилково вважав, що ухвала районного суду про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення не підлягає перегляду в апеляційному порядку, оскільки не передбачена статтею 353 ЦПК України, та не звернув уваги на те, що вона була оскаржена разом з ухваленим у цій справі рішенням про закриття провадження у справі.
Таким чином, за наявності рішення суду про розірвання шлюбу, навіть і ухваленого з певними процесуальними порушеннями, але яке було чинним до смерті позивача, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, надав перевагу зазначеним процесуальним порушенням, не врахувавши, що в такому випадку порушується принцип правової визначеності.
Ураховуючи наведене, висновки суду першої інстанції про скасування заочного рішення і закриття провадження у справі є помилковим з огляду на те, що після смерті сторони у спорі, де неможливе правонаступництво, без наміру відновлення сімейних відносин є неможливим унаслідок смерті одного з подружжя, і скасування рішення суду про розірвання шлюбу не відповідатиме вимогам Конвенції щодо справедливого судового розгляду. Неповідомлення про дату судового засідання у цьому випадку не є підставою для скасування такого заочного рішення та закриття провадження у справі у зв`язку зі смертю сторони у спорі про розірвання шлюбу.