Дайджест правових позицій Верховного Суду у спорах щодо захисту прав споживачів
Скасування ухвали апеляційного суду через неправомірне покладення обов’язку зі сплати судового збору на споживача у спорі щодо нечесної підприємницької практики при наданні інформаційних послуг
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 січня 2026 року у справі № 644/10448/24
У позовній заяві позивач зазначив, що він сплатив кошти за «інформаційні послуги» відповідачу як надавачу послуг, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями. Між сторонами склалися правовідносини, які мали ознаки правочинів із надання послуг. Разом з цим ці правочини мали дефектний характер зі сторони відповідача, адже мали ознаки нечесної підприємницької практики.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» договір, укладений на відстані, - це договір, укладений продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв`язку.
Відповідно до пункту 1 статті 1, частини першої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Закон не передбачає виключення чи непоширення звільнення від сплати судового збору, визначеного в частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», за позовом споживача, пов`язаним із правочинами про надання інформаційних послуг.
Апеляційний суд не звернув уваги на зміст позовних вимог, які свідчать, що цей позов пов`язаний із захистом прав позивача як споживача за правовідносинами про надання інформаційних послуг.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в цій справі на всіх стадіях судового процесу в силу закону (частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»), апеляційний суд помилково поклав на позивача обов`язок щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
За викладених обставин оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133348777
Задоволення позову про перерахунок вартості теплопостачання та гарячої води у зв’язку з неправомірною зміною тарифів після заміни постачальника без відповідного рішення органу місцевого самоврядування
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 лютого 2026 року у справі № 524/1667/24
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що застосовані відповідачем тарифи у рахунках для позивачки відповідають як тарифам, встановленим у рішеннях Полтавської обласної ради № 477 від 30 вересня 2022 року, так і тарифам, встановленим у рішенні Полтавської обласної ради від 21 жовтня 2021 року № 286 зі змінами, внесеними 9 грудня 2021 року рішенням № 326, тобто встановленим до введення в Україні воєнного стану 24 лютого 2022 року. Крім того, суди зазначили, що відповідач застосовував ті тарифи однаково для усіх споживачів у м. Полтаві та Полтавській області, зокрема для споживачів лівобережної частини м. Кременчука від джерела Кременчуцької ТЕЦ. Апеляційний суд зауважив, що правомірність рішення Полтавської обласної ради від 30 вересня 2022 року № 477 перевірили адміністративні суди у справі № 440/6193/23, які вказали, що відповідні тарифи для відповідача на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, а також на постачання гарячої води відповідають розміру тих, які були встановлені обласною радою до ведення в Україні воєнного стану.
Суд першої інстанції звернув увагу на те, що фактично для позивачки, яка уклала договір із ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ», вартість постачання відповідачем теплової енергії та гарячої води збільшилася. Проте вважав, що відповідач правомірно застосовував тарифи, встановлені згідно з рішеннями Полтавської обласної ради до запровадження воєнного стану, а позивачка ті тарифи не оскаржила. Апеляційний суд залишив це рішення без змін.
Колегія суддів зауважує, що зміна у договорі з позивачкою постачальника теплової енергії та гарячої води відбулася внаслідок непередбачуваних обставин і у зв`язку з переданням цілісного майнового комплексу відокремленого підрозділу «Кременчуцька ТЕЦ» Державної установи «Навчально-методичний центр з газової безпеки» у спільну власність територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області. За таких обставин означена зміна постачальника у договорі зі споживачем не повинна мати наслідком зміну тарифів на теплову енергію та гарячу воду порівняно з тими, які були у договорі з попереднім постачальником, до встановлення відповідним органом місцевого самоврядування іншого тарифу для споживачів, які змінили постачальника (див. близький за змістом висновок у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 4 квітня 2024 року у справі № 917/730/23). Інакше кажучи, сама по собі заміна постачальника як сторони договору не має наслідком зміну для споживача вартості прийнятих ресурсів. Тому застосування тарифів на теплопостачання та гарячу воду у розмірі, більшому, ніж ті, що діяли для позивачки станом на 24 лютого 2022 року, є порушенням її прав як споживачки.
Отже, суди першої й апеляційної інстанцій помилково виснували про відсутність підстав для перерахунку позивачці вартості постачання теплової енергії та гарячої води за опалювальний період 2022/2023, міжопалювальний період 2023 року й опалювальний період 2023/2024 за тарифами, які Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради встановив для ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» із 1 січня 2022 року на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання, а також на постачання гарячої води.
З огляду на висновки цієї постанови щодо застосування норм матеріального права, беручи до уваги межі заявлених позовних вимог і те, що суди попередніх інстанцій всі обставини справи встановили, а докази - дослідили, касаційну скаргу слід задовольнити частково: рішення та постанову судів попередніх інстанцій слід скасувати й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/134085418
Відмова у визнанні кредитного договору недійсним: належне інформування позичальника, погодження істотних умов та валютні ризики не є підставами для недійсності договору
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2026 року у справі № 334/5173/15-ц
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з відсутності підстав для визнання кредитного договору недійсним, оскільки банк надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену частинами другою, четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; ОСОБА_1 особистими підписами засвідчила, що вона погодилася на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, тривалий час виконувала його умов, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними.
Колегією суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що у судів були підстави для визнання кредитного договору недійсним, оскільки такі підстави відсутні, а банк надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену частинами другою, четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», сторони узгодили всі істотні умови договору.
Суди попередніх інстанцій правильно казали, що ОСОБА_1 не мала заперечень щодо умов кредитного договору до початку зростання курсу долара США та звернення банком до суду з позовними вимогами до неї про стягнення кредитної заборгованості. Вказані обставини належно оцінені судами попередніх інстанцій, якими зауважено, що укладаючи кредитний договір, будь-яка сторона з`ясовує, на яких умовах він укладається, а тому з власної ініціативи на момент отримання коштів визначає для себе правила подальшої поведінки, які в подальшому не можуть безпідставно змінюватися на вимогу однієї зі сторін договору.
Крім того, зростання курсу долара США - валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті.
Крім того, слід додати, що обираючи валюту кредитування сторони кредитного договору в рівній мірі беруть на себе ризики зростання чи зменшення курсу такої валюти.
Така підстава для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним, як несправедливість включення до нього умов, із посиланням на статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягає доведенню на загальних підставах виходячи із принципу змагальності цивільного процесу. Тобто, ОСОБА_1 необхідно було довести судам несправедливість умов договору, і як саме оспорювані умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, проте, позивачем такі підстави не були доведені.
Самі по собі посилання та арифметичні розрахунки позивача щодо збільшення реальної вартості кредиту, виданого в іноземній валюті, не свідчать про наявність істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача щодо ціни договору, не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову та відхиленні доводів апеляційної скарги.
Отже, доводи касаційних скарг не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судами обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Оскільки доводи касаційних скарг висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133708520
Відмова у задоволенні позову через недоведеність статусу споживача та факту надання неякісних послуг з розподілу електричної енергії
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2026 року у справі № 681/682/24
Електропостачання (постачання та розподіл електричної енергії) здійснюється на підставі відповідних договорів, укладених між їх виконавцями та споживачами.
За змістом частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
За своєю правовою природою договір постачання електричної енергії, є консенсуальним, двостороннім та відплатним. Споживачами за цим договором є власник житлового приміщення (власник електроустановки) або члени його сім`ї, які придбавають і використовують електричну енергію для особистих потреб.
У разі надання оператором систем розподілу послуги з розподілу електричної енергії без дотримання встановлених показників якості споживач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди. Водночас у разі неусунення оператором систем розподілу причин недотримання показників якості електричної енергії в установлені строки споживач має право на відповідну компенсацію.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що споживачем послуги з розподілу електричної енергії до житлового будинку на АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , як власниця цього будинку (електроустановки). При цьому, у справі відсутні докази того, що ОСОБА_1 є членом її сім`ї та, відповідно, споживачем комунальних послуг.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, врахувавши наведені норми матеріального права та обставини справи, належним чином дослідивши та надавши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами отримання ним послуги з постачання електричної енергії неналежної якості, порушення його прав як споживача цієї послуги, завдання йому з вини відповідача майнової та моральної шкоди та її розміру.
Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, тому аргументи касаційної скарги з цього приводу є необґрунтованими.
Доводи касаційної скарги щодо неврахування судом відповідних доказів, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вони були предметом дослідження судами із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.