Дайджест правових позицій Верховного Суду у спорах щодо соціальних виплат і пенсійного забезпечення
Пропуск строку звернення до суду у справах про виплату разової грошової допомоги до 5 травня: воєнний стан та статус УБД не є безумовними підставами для його поновлення
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі № 320/48016/24
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом спору у цій справі є одноразова грошова допомога до 5 травня за 2020-2022 роки, яку позивач був вправі отримати до 30 вересня відповідного року.
Таким чином про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатись не пізніше 30 вересня 2020, 2021 та 2022 років відповідно і звернутись до суду протягом шести місяців з цієї дати.
Водночас, з позовом до суду позивач звернувся лише 18.06.2024.
За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку щодо пропуску позивачем строку звернення до суду та постановили рішення про повернення позовної заяви.
Покликання позивача в обґрунтування доводів касаційної скарги на запровадження в Україні воєнного стану є безпідставними, оскільки сам лише факт введення воєнного стану на території України не може слугувати безумовною та достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на неможливість позивача своєчасно звернутися до суду.
До того ж, правовідносини щодо виплати щорічної разової допомоги до 5 травня за 2020-2021 роки виникли до запровадження воєнного стану.
Покликання позивача в обґрунтування касаційної скарги на наявність у нього статусу учасника бойових дій, особливих соціальних гарантій та проходження військової служби також є безпідставним і не звільняє позивача від обов'язку дотримання процесуальних строків.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/135178019
Законність зменшення разової грошової виплати ветеранам в умовах воєнного стану: пріоритет фінансування ЗСУ та застосування чинної редакції Закону № 3551-ХІІ
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі №280/2492/25
З 15.04.2023 по-іншому врегульована процедура здійснення виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, передбаченої статтею 13 Закону № 3551-ХІІ, шляхом внесення змін до спеціального законодавства, яке регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
При цьому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.
За таких обставин зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-XII, викликане об`єктивними причинами, а саме прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.
Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, здійснивши позивачу грошову виплату в розмірі 2900 грн, ГУ ПФУ застосувало правила частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалася, що підтверджує те, що ГУ ПФУ діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом. Суд же першої інстанції допустив порушення процесуальної норми частини четвертої статті 7 КАС України, помилково застосувавши до спірних правовідносин частину п`яту статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, яка не є чинною.
Зміст внесених цим Законом змін до обох статей є аналогічним за своєю юридичною конструкцією та сутністю, оскільки в обох випадках йдеться про щорічну разову грошову виплату до Дня Незалежності України, порядок і розміри якої визначає Кабінет Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень. З огляду на таку аналогічність правового регулювання в зазначеній частині, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правової природи цієї виплати, обсягу дискреційних повноважень законодавця та допустимості відповідних обмежень в умовах воєнного стану підлягають застосуванню й при вирішенні цього спору за позовом учасника бойових дій.
З урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду колегія суддів констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили помилковий висновок про протиправність бездіяльності Управління та наявність підстав для задоволення позову.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/134001100
Відсутність підстав для виплати у розмірі п’яти мінімальних пенсій у 2024 році
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі № 420/3964/25
Колегія суддів враховує, що предметом розгляду у зразковій справі № 440/14216/23 було застосування положень частини п`ятої статті 13 Закону №3551-XII (щодо осіб з інвалідністю внаслідок війни). Водночас правове регулювання аналогічної виплати для учасників бойових дій (стаття 12 Закону №3551-XII) та осіб з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13 Закону №3551-XII) зазнало змін на підставі одного й того самого нормативно-правового акта - Закону № 2983-IX.
Зміст внесених цим Законом змін до обох статей є аналогічним за своєю юридичною конструкцією та сутністю, оскільки в обох випадках йдеться про щорічну разову грошову виплату до Дня Незалежності України, порядок і розміри якої визначає Кабінет Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень. З огляду на таку аналогічність правового регулювання в зазначеній частині, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правової природи цієї виплати, обсягу дискреційних повноважень законодавця та допустимості відповідних обмежень в умовах воєнного стану підлягають застосуванню й при вирішенні цього спору за позовом учасника бойових дій.
Застосовуючи вищенаведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів доходить висновку, що підстави для виплати позивачу (як учаснику бойових дій) у 2024 році щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком відсутні.
Крім того, Суд звертає увагу на те, що разова грошова виплата учасникам бойових дій та особам з інвалідністю внаслідок війни до Дня Незалежності України, встановлена Законом № 3551-XII у редакції Закону № 2983-ІХ, за своєю правовою природою є аналогічною раніше існуючій щорічній грошовій допомозі, що виплачувалася до 5 травня, і має характер додаткової соціальної пільги, а не основної виплати, яка входить до складових конституційного права на соціальний захист.
Така виплата є формою державної соціальної підтримки, яка реалізується в межах соціальної політики держави з урахуванням її фінансових можливостей, внутрішніх і зовнішніх викликів, а також умов воєнного стану. Законодавець, діючи в межах наданих йому повноважень, має право змінювати умови надання цієї виплати, її розмір та строки, за умови дотримання засад верховенства права, принципів пропорційності, соціальної справедливості та недопущення свавільного звуження прав.
У зв`язку із цим доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 12 Закону № 3551-XII та неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у зразковій справі № 440/14216/23, знайшли своє підтвердження під час здійснення касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133404285
Перерахунок пенсії військовослужбовця у зв’язку з підвищенням грошового забезпечення виключає індексацію: відсутність підстав для додаткових виплат і компенсації втрати доходів
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 березня 2026 року у справі № 240/14831/24
Колегія суддів вказує, що перерахунок пенсії військовослужбовця на підставі рішення суду з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України про Державний бюджет на певний рік, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови КМУ № 704, є таким перерахунком пенсії з підвищенням, який відповідно до положень постанов КМУ № 118, № 168 є правомірною підставою для невиплати індексації пенсії за відповідні роки.
На цій підставі Суд доходить висновку, що суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги неправильно застосували положення статей 43, 63 Закону №2262-XII, постанови КМУ №118, постанови КМУ №168, а також не врахували висновок Верховного Суду, викладений у рішенні від 16 грудня 2024 року у зразковій справі №400/6254/24 і залишений без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2025 року, про що обґрунтовано зазначило Управління в поданій касаційній скарзі. Тому, остання підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з ухваленням у цій справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Крім того, колегія суддів вказує, що оцінює критично наведені у відзиві на касаційну скаргу посилання позивача на практику Верховного Суду. Зазначені позивачем постанови Верховного Суду переважно стосуються правовідносин, пов`язаних із застосуванням обмеження пенсії максимальним розміром, тоді як предметом спору у цій справі є правомірність нарахування та виплати індексації пенсії відповідно до постанов КМУ №118 та №168. Відтак зазначені правові висновки сформульовані щодо іншого предмета спору та не регулюють спірні правовідносини. Крім того, посилання позивача на постанови Верховного Суду щодо індексації пенсій також не релевантні до спірних правовідносин, оскільки у наведених рішеннях розглядалися правовідносини, в яких не здійснювався перерахунок пенсії у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення, зумовленим зростанням прожиткового мінімуму. Натомість у цій справі, рішення у якій оскаржуються, встановлено, що перерахунок пенсії позивача проведено саме у зв`язку зі зміною складових грошового забезпечення відповідних категорій осіб.
Водночас під час касаційного перегляду цієї справи Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу індексації пенсії відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №118 та №168, оскільки перерахунок пенсії позивача здійснювався у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій осіб, що відповідно до правових висновків Верховного Суду виключає застосування механізму індексації.
За таких обставин відсутні правові підстави вважати, що у відповідача виник обов`язок щодо нарахування та виплати позивачу відповідних сум індексації пенсії за спірні періоди.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів є похідною від вимоги про виплату індексації пенсії, а тому за відсутності правових підстав для нарахування відповідних сум індексації підстави для застосування механізму компенсації, передбаченого Законом №2050-III, також відсутні.