Відшкодування шкоди за знищений у ДТП транспортний засіб: відповідальність роботодавця винуватця, визначення розміру збитків та право власника на компенсацію незалежно від державної реєстрації автомобіля
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2026 року у справі № 761/24807/21
Установивши, що на момент вчинення ДТП ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з КО «Київмедспецтранс» та на відповідній правовій підставі керував автомобілем «Peugeot Boxer», реєстраційний номер НОМЕР_1 ,що належить відповідачу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що саме КО «Київмедспецтранс» відповідно до вимог частини першої статті 1172 ЦК України є особою, відповідальною за відшкодування шкоди, завданої позивачу в результаті ДТП.
Оскільки на момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Peugeot Boxer», реєстраційний номер НОМЕР_1 ,застрахована у ПрАТ «УПСК», проте розмір завданої позивачу шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що обсяг відповідальності КО «Київмедспецтранс» обмежений різницею вартості автомобіля до ДТП та вартістю автомобіля після пошкодження, за виключенням суми страхової виплати, передбаченої полісом.
Положеннями статті 30 Закону № 1961-IV визначено, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Отже, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження та складає різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП.
Ураховуючи те, що висновком експертного автотоварознавчого дослідження від 15 березня 2021 року № 2175/21-54 визначено,що відновлювальний ремонт пошкодженого в результаті ДТП транспортного засобу «Porsche Panamera», 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , є економічно необґрунтованим, суди правильно вважали, що розмір завданого матеріального збитку, який підлягає відшкодуванню позивачу, становить різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, за виключенням суми страхової виплати, передбаченої полісом, та становить 632 180,57 грн.
Доводи касаційної скарги на те, що висновок експертного автотоварознавчого дослідження від 15 березня 2021 року № 2175/21-54, складений експертом Київського науково-дослідного інститут судових експертиз Копилом С. В. на замовлення ОСОБА_1 , є неналежним і недопустимим доказом, є помилковими.
Також не заслуговують на увагу посилання касаційної скарги на те, що позивач не мав права експлуатувати транспортний засіб без належної державної реєстрації права власності та без полісу обов`язкового страхування наземних транспортних засобів та на час ДТП не був законним володільцем і правомірним користувачем вказаного транспортного засобу, оскільки у цій справі суди виходили із правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на автомобіль «Porsche Panamera», 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 .
Верховний Суд погоджується із такими висновками, оскільки відповідачем не була спростована правомірність володіння позивачем транспортним засобом.
Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що відсутність державної реєстрації транспортного засобу на момент настання ДТП не спростовує факт перебування у його власності автомобіля, а також не позбавляє ОСОБА_1 права на відшкодування завданої матеріальної шкоди.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137413884
Тотожність позовів про відшкодування шкоди, завданої ДТП: нові докази та зміна розміру вимог не виключають застосування принципу res judicata
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2026 року у справі № 760/4501/23
У справі, у якій подано цю касаційну скаргу, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої ДТП. Свої вимоги мотивувала тим, що внаслідок ДТП, винуватцем якої визнано у встановленому судом порядку ОСОБА_2 , її майну завдано шкоду, розмір якої позивач визначила у розмірі 122 396,05 грн після вирахування страхового відшкодування. При цьому, у позові ОСОБА_1 зазначила, що її порушене право на володіння автомобілем у належному для експлуатації стані, пошкодженим унаслідок ДТП, підлягає поновленню шляхом відшкодування відповідачем вартості втраченого майна, а саме вартості ушкоджень, внаслідок отримання яких автомобіль втратив свою цінність.
У справі № 756/8926/19, у якій постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року скасовано рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 року та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої внаслідок дії ДТП, з підстав недоведення позивачем розміру матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню на її користь. У зазначеній справі ОСОБА_1 пред`явила позовні вимоги до ОСОБА_2 та зазначила, що її порушене право на експлуатацію належного їй автомобіля підлягає поновленню шляхом відшкодування ОСОБА_2 ринкової вартості автомобіля та послуг таксі, оскільки позивач не мала можливості відбути з місця ДТП за допомогою належного їй автомобіля внаслідок завданих йому пошкоджень.
Відповідно до вимог статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).
Аналізуючи позовні вимоги та визначаючи норми права, які підлягають застосуванню, суд апеляційної інстанції у своїй постанові у справі № 756/8926/19 зазначив, що ОСОБА_1 з урахуванням пункту 30.2 статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також змісту позовних вимог позивачка мала право на відшкодування шкоди у вигляді різниці між вартістю автомобіля «Mazda 5» до та після ДТП за вирахуванням сплаченого їй страхового відшкодування.
У позовній заяві у справі № 760/4501/23 ОСОБА_1 зазначила, що звертається до суду за аналогічних фактичних обставин, що і у справі № 756/8926/19, тобто з приводу відшкодування шкоди, завданої ДТП, однак просить відшкодувати їй втрати, які вона понесла при відчуженні автомобіля, тобто недоотриману вартість автомобіля, яку могла отримати за умови відчуження автомобіля у стані, в якому він перебував до настання ДТП.
При цьому, колегія суддів бере до уваги також правовий висновок викладений у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 9901/433/18, згідно з яким при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається.
За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився Київський апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про тотожність позовів ОСОБА_1 у справі № 756/8926/19 та у справі № 760/4501/23, оскільки позовні вимоги у обох справах стосувалися відшкодування шкоди, завданої ДТП, підставою відшкодування якої законодавець визначив положення статті 1194 ЦПК України.
Суди першої та апеляційної інстанції правильно наголосили на тому, що посилання у позові у справі № 760/4501/23 на новий доказ, а саме відповідь на адвокатський запит щодо відомостей про вартість автомобіля, який був відчужений після ДТП у зв`язку з відсутністю у позивача коштів на його ремонт, а також зменшення обсягу позовних вимог не нівелюють тотожність предмета та підстав спору - відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП майну позивача, а саме автомобілю «Mazda 5» не нівелюють тотожність позовів, вимоги яких заявлені на підставі статті 1194 ЦПК України.
За таких обставин суди першої та апеляційної інстанції забезпечили дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами, до кола яких не входять незгода сторони з остаточним судовим рішенням за результатами розгляду тотожного позову у попередній справі чи наявність нових доказів на обґрунтування позовних вимог, які позивач з певних причин не подав до суду під час розгляду тотожного позову у попередній справі.
Доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями та до надання суб`єктивної оцінки обставинам, які були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанції, а саме нетотожності підстав позову. Суди першої та апеляційної інстанцій, надавши повну та всебічну кожному з елементів позовів окремо та предмету і підставам позовів в сукупності дійшли обґрунтованого висновку, що підставою для звернення до суду з обома позовами слугувало право потерпілої особи на відшкодування майнової шкоди, завданої її автомобілю відповідачем - винуватцем ДТП, на підставі статті 1194 ЦК України.
Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що підставою пред`явленого позову стало право особи на відшкодування шкоди, завданої її автомобілю внаслідок ДТП, на підставі статті 1194 ЦК України. При цьому суди правильно зауважили, що доповнення позовних вимог новим письмовим доказом на підтвердження вартості відчуження автомобіля після ДТП та зменшення розміру відшкодування не спростовує тотожність підстави позову. Таким чином, зазначеному правовому висновку оскаржувані судові рішення не суперечать.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/138324795
Право на відшкодування вартості знищеного в ДТП автомобіля належить його власнику, а не особі, яка користувалася ним за довіреністю
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2026 року у справі № 362/8410/24
У розглядуваній справі судами встановлено, що 07 жовтня 2024 року відбулась ДТП за участі належного ОСОБА_3 , транспортного засобу «Audi», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 і транспортного засобу «Mercedes-Benz», НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , вина якого у вчиненні ДТП встановлена постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 жовтня 2024 року, яка набрала законної сили.
На час ДТП ОСОБА_1 мала право користуватись та розпоряджатись від імені ОСОБА_3 належним їй транспортним засобом марки «Audi», д.н.з. НОМЕР_2 , на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області.
Відповідно до звіту про оцінку колісного транспортного засобу від 08 листопада 2024 року № 202-2024 вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Audi», д.н.з. НОМЕР_2 , становить 1 128 946,32 грн.
22 листопада 2024 року ПрАТ «УСК» прийняла рішення, відповідно до якого виплатила 156 800 грн страхового відшкодування.
08 квітня 2025 року між ТОВ «АВТО ТОП 104» та ОСОБА_3 , від імені якої діяла ОСОБА_1 , був укладений договір комісії № 8833/25/1/001603 на реалізацію пошкодженого в ДТП автомобіля «Audi», д.н.з. НОМЕР_2 . Вартість продажу автомобіля за договором комісії була узгоджена сторонами не нижче 210 100 грн.
В заяві про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 , залишок невідшкодованого матеріального збитку в розмірі 762 046,32 грн (із розрахунку 1 128 946,32 грн, вартість автомобіля на момент ДТП - 156 800 грн, сума страхового відшкодування - 210 100 грн, вартість залишків автомобіля після ДТП).
Задовольняючи позов в цій частині, та, стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 майнову шкоду у розмірі 762 046,32 грн, суд першої інстанції виходив з того, що вартість збитку, завданого ОСОБА_4 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений розмір страхового відшкодування, у зв`язку з чим на користь позивачки підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди та отриманим страховим відшкодуванням.
Натомість суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, врахував, що ОСОБА_1 , яка керувала транспортним засобом на момент ДТП на підставі довіреності, звернулась до суду з позовом до винуватця ДТП ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди від свого імені та в своїх інтересах.
Також апеляційний суд правильно звернув увагу, на специфіку розглядуваної справи яка полягає в тому, що:
- позивачкою заявлено вимоги про відшкодування вартості автомобіля на момент ДТП (за виключенням виплаченого страхового відшкодування та вартості залишків автомобіля), а не вартості відновлювального ремонту транспортного засобу;
- відповідно до наданого позивачкою Звіту про оцінку транспортного засобу вартість відновлювального ремонту автомобіля після ДТП становить 1 750 909,22 грн і перевищує вартість ринкову вартість автомобіля на момент ДТП - 1 128 946,32 грн;
- автомобіль (його залишки) після ДТП проданий іншій особі;
- позивачка не була і не є власником пошкодженого у ДТП автомобіля;
- відомості про проведення позивачкою ремонту пошкодженого у ДТП автомобіля у справі відсутні.
За цих обставин колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні вимог про відшкодування майнової шкоди, оскільки заявлені ОСОБА_1 вимоги не пов`язані із наступними (чи вже здійсненими) витратами на відновлення (ремонт) автомобіля, а фактично спрямовані на відшкодування вартості знищеної речі (автомобіля), власником якої позивачка не була, та щодо якої не має інших речових прав на час вирішення справи судами.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/138182398
Відповідальність військової частини як володільця джерела підвищеної небезпеки: самовільне використання службового автомобіля військовослужбовцем не звільняє її від обов'язку відшкодувати шкоду
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2026 року у справі № 162/675/23
У справі, що переглядається, суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року внаслідок ДТП за участю військовослужбовця ОСОБА_4 , який керував транспортним засобом марки «Mitsubishi Pajero», що перебував на балансі в/ч НОМЕР_1 та був закріплений за ним наказом командира, загинув ОСОБА_2 .
Позивачі - дружина та діти загиблого - звернулися до суду з позовом, зокрема до в/ч НОМЕР_1 як володільця джерела підвищеної небезпеки про відшкодування моральної шкоди.
Матеріалами справи встановлено, що транспортний засіб «Mitsubishi Pajero» перебував на балансі в/ч НОМЕР_1 , був введений в експлуатацію та закріплений за військовослужбовцем ОСОБА_4 наказом командира. Доступ до транспортного засобу він отримав саме у зв`язку з проходженням військової служби.
Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову до військової частини, зазначив, що на момент ДТП військовослужбовець не виконував службових обов`язків та самовільно залишив розташування частини, а тому використовував транспортний засіб без дозволу командування.
Однак такий висновок апеляційного суду не можна визнати таким, що ґрунтується на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи та правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на таке.
Сам собою факт дисциплінарного порушення або використання транспортного засобу з порушенням внутрішніх правил служби не свідчить про його неправомірне заволодіння у розумінні частини другої статті 1187 ЦК України. Для застосування цієї норми необхідно встановити протиправне вибуття джерела підвищеної небезпеки з володіння власника або законного володільця всупереч його волі (наприклад, у разі викрадення, захоплення чи інших дій, що позбавляють володільця можливості здійснювати контроль над майном).
Матеріали справи не містять доказів викрадення автомобіля, його захоплення або іншого протиправного вибуття з володіння військової частини. Навпаки, транспортний засіб був закріплений за військовослужбовцем, перебував у сфері управління військової частини та використовувався особою, яка мала до нього доступ саме в силу службового становища.
Додатково слід зазначити, що відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи. Таким чином, покладення відповідальності на військову частину як законного володільця джерела підвищеної небезпеки не позбавляє її права у встановленому законом порядку звернутися з регресною вимогою до військовослужбовця у разі наявності підстав.
Надання апеляційним судом вирішального значення матеріалам службового розслідування є помилковим, оскільки такі матеріали регулюють питання дисциплінарної відповідальності військовослужбовця, але не визначають цивільно-правові наслідки у розумінні статті 1187 ЦК України та не можуть змінювати належного суб`єкта відповідальності.
Враховуючи встановлений судами факт смерті потерпілого внаслідок ДТП та наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями водія і настанням шкоди, а також відсутність доказів протиправного вибуття транспортного засобу з володіння в/ч НОМЕР_1 , підстави для звільнення останньої від відповідальності відсутні.
Таким чином, апеляційний суд неправильно застосував положення статті 1187 ЦК України та безпідставно дійшов висновку про відсутність підстав для відповідальності військової частини як володільця джерела підвищеної небезпеки, у зв`язку з чим постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню.
З урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до в/ч НОМЕР_1 , правонаступником якої є в/ч НОМЕР_2, про відшкодування моральної шкоди є законним та обґрунтованим і підлягає залишенню в силі.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та необхідність залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до в/ч НОМЕР_1 , правонаступником якої є в/ч НОМЕР_2 , відповідно, відсутні правові підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції.