Позов про самостійне виховання дитини не може бути способом створення підстав для відстрочки від мобілізації
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2026 року у справі № 725/8242/25
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що заявлені позовні вимоги про залишення дитини проживати разом з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком у справі, що переглядається в касаційному порядку, фактично пред`явлений військовозобов`язаним під час мобілізації на особливий період з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для надання відстрочки від направлення для проходження базової військової служби, призову на військову службу чи звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
При цьому зібрані у справі докази у їх сукупності не підтверджують того, що мати взагалі не виконує своїх батьківських обов'язків щодо малолітньої дитини.
Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, метою поданого позову (в оскаржуваній в апеляційному порядку частині) та надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині, а вказане не може бути правовою підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137300819
Підписання заяви про розірвання шлюбу свідчить про вільне волевиявлення сторін на припинення шлюбу
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2026 року у справі № 696/1365/23
У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивачка не довела наявності умов, за яких розірвання шлюбу можливо визнати фіктивним, зокрема, що дії колишнього подружжя після розірвання шлюбу спрямовані на реалізацію функцій сім`ї та мети шлюбних відносин, ведення ними спільного побуту, бюджету, наявність взаємного матеріального забезпечення, взаємних прав та обов`язків.
Належних доказів, що після розірвання шлюбу 13 вересня 2023 року колишнє подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мали наміру припинити шлюбні відносини, як того вимагають положення статті 108 СК України, для визнання розірвання шлюбу фіктивним, суду не надано.
Суди правильно врахували, що за життя ОСОБА_2 ні він, ні його колишня дружина ОСОБА_1 не порушували питання про фіктивність розірвання шлюбу і лише після смерті ОСОБА_2 позивачка звернулася до суду з позовом про визнання розірвання шлюбу фіктивним.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 не довела обставин, за яких розірвання шлюбу можливо визнати фіктивним, зокрема, що дії колишнього подружжя після розірвання шлюбу були спрямовані на реалізацію функцій сім`ї та мети шлюбних відносин, ведення ними спільного господарства та спільної праці, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.
Сторони особисто підписали подану до органів державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу, тобто особисто виявили свою волю та бажання для вчинення відповідної дії. Подальших дій щодо оскарження чи визнання підписаної заяви такою, що не відповідає волі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не писали та не направляли до відповідних органів.
Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки поданим доказам на підтвердження існування шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після реєстрації розірвання шлюбу і до смерті чоловіка, а також поясненням свідків, є необґрунтованими, оскільки суди належним чином з`ясували обставини справи, надали оцінку всім поданим сторонами доказам, у тому числі і поясненням свідків в суді першої інстанції, та дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133947197
Збереження шлюбу всупереч волевиявленню одного з подружжя порушує принцип добровільності шлюбу
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2026 року у справі № 444/4951/24
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.
Згідно з частиною першою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до частини першої статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами третьою та четвертою статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, у тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (стаття 111 СК України).
Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Установлено, що сторони тривалий час не проживають разом, не підтримують шлюбні відносини і вжиті судом першої інстанції заходи щодо примирення подружжя не призвели до збереження сім`ї.
При цьому позивач категорично не бажає зберігати шлюб з відповідачем, про що зазначає і в касаційній скарзі.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки за встановлених у справі обставин подальше спільне життя подружжя суперечить інтересам позивача.
Висновок же апеляційного суду про те, що подання цього позову є емоційним сплеском позивача, яка не втратила почуття любові до свого чоловіка, абсолютно необґрунтований. Надання оцінки почуттям та емоційному стану одного з подружжя при розгляді справи про розірвання шлюбу не належить до повноважень суду. Відмова суду апеляційної інстанції у розірванні шлюбу є примушуванням ОСОБА_1 до шлюбу проти її волі, що є недопустимим.
Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції й залишає в силі рішення суду першої інстанції.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/135156303
Прихована вагітність не може бути підставою для перегляду рішення за нововиявленими обставинами
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2026 року у справі № 243/56/23
У справі, що переглядається в касаційному порядку, суд апеляційної інстанції вірно вказав, що та обставина, що позивачка ОСОБА_1 була вагітною на час звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу, була їй достовірно відома, але вона її свідомо приховала від суду, а отже ця обставина не є нововиявленою, а тому відсутні підстави для перегляду за нововиявленими обставинами рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 лютого 2023 року.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вірно скасував рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 29 квітня 2024 року.
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Тому такі доводи відхиляються.