Дайджест правових позицій Верховного Суду у спорах про недійсність договорів дарування та заповітів: критерії помилки, належність способів захисту та права спадкоємців
Визнання недійсним договору дарування єдиного житла, вчиненого особою похилого віку замість договору довічного утримання
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2025 року у справі № 442/1932/23
Звертаючись до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є особою похилого віку, за станом здоров`я потребує стороннього догляду і матеріальної допомоги, укладаючи з відповідачем договір дарування належної їй на праві власності квартири, вважала, що укладає договір довічного утримання, тому помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між нею та ОСОБА_2 . Укладаючи договір, вона не мала наміру дарувати квартиру, яка була єдиним її житлом.
Встановлено, що після укладення договорів дарування від 30 серпня 2019 року ОСОБА_1 , 1951 року народження, продовжувала проживати у спірному житлі, передача належної їй квартири фактично не відбулася.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є особою похилого віку та має захворювання.
Доказів наявності у позивачки іншого житла, на яке вона мала би законне право, суду не надано.
З огляду на викладене, висновки апеляційного суду про відсутність підстав для визнання договору дарування недійсним не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125673380
Ефективний захист права власності: чому витребування майна (віндикація) виключає потребу в скасуванні державної реєстрації
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2026 року у справі № 461/4829/22
Встановивши, що спірна квартира перейшла у власність ОСОБА_2 на підставі договору дарування, який укладений ОСОБА_1 під впливом помилки, а ОСОБА_2 надалі подарувала квартиру ОСОБА_3 , а останній подарував її ОСОБА_4 , суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що 1/2 частка спірної квартири набута ОСОБА_4 без відповідної правової підстави.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про підставність позовних вимог ОСОБА_1 про витребування 1/2 частки квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 .
Водночас суди попередніх інстанцій помилково задовольнили позовну вимогу ОСОБА_1 про скасування реєстрації права власності ОСОБА_4 на 1/2 частку спірної квартири, з огляду на таке.
У справі, яка переглядається, позивач заявив саме віндикаційний позов. Отже, такий спосіб захисту прав, як скасування державної реєстрації права не є належним способом захисту прав позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про скасування реєстрації права власності ОСОБА_4 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_1 .
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133708471
За позовом спадкоємця, який не прийняв спадщину, не можна визнати недійсними внаслідок обману спадкодавиці вчинені нею правочини
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 лютого 2025 року у справі № 517/312/20
Позивач дізнався, що за життя його мати подарувала братові (іншому її синові) земельну ділянку та склала заповіт на домоволодіння на користь цього брата. Ознайомившись зі змістом договору дарування та заповіту, позивач припустив, що підпис на цих документах належить не спадкодавиці. Крім того, вважав, що її ввели в оману. Тому просив суд визнати недійсними договір дарування та заповіт.
Суди обох інстанцій вважали позов необґрунтованим. Вказали, що позивач не довів, що підпис на договорі дарування та заповіті належить не його матері; ці правочини не порушують права позивача, бо він не прийняв спадщину після смерті спадкодавиці. Позивач із цими висновками судів не погодився. Подав касаційну скаргу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на такі питання: (1) чи є належним способом захисту прав спадкоємця вимога про визнання недійсним договору дарування, якщо його не підписала спадкодавиця як сторона? (2) чи є належним способом захисту прав спадкоємця вимога про визнання недійсним заповіту, якщо останній не підписала спадкодавиця? (3) чи можна визнати недійсними внаслідок обману вчинені спадкодавицею договір дарування та заповіт за позовом спадкоємця, який не прийняв спадщину? Відповідь на ці питання негативна. Вимоги про визнання недійсними договору дарування та заповіту, якщо їх не підписала сторона, не є належними. Суди не встановили, що підпис на цих документах не належить спадкодавиці. За встановлення цього факту договір дарування вважався б неукладеним, а заповіт - нікчемним. За позовом спадкоємця, який не прийняв спадщину, не можна визнати недійсними внаслідок обману спадкодавиці вчинені нею правочини.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/126569442
Підтвердження законності визнання договору дарування недійсним: дотримання критеріїв оцінки волевиявлення особи похилого віку
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2025 року у справі № 212/4739/23
Встановивши, що ОСОБА_1 є особою похилого віку, з огляду на що потребує сторонньої допомоги, спірний будинок є єдиним її житлом, у якому вона проживає й після укладення договору; у момент укладення оспорюваного правочину дарувальник помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть між нею і відповідачем після укладення спірного договору та мала на меті укладення договору довічного утримання, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про укладення позивачами оспорюваного правочину під впливом помилки, що є підставою для визнання його недійсним.
Вирішуючи спір, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно і всебічно встановили обставини справи, дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Висновки апеляційного суду з урахуванням установлених обставин справи не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, зазначених заявником у касаційній скарзі.