Дайджест правових позицій Верховного Суду у правах про визнання права власності на спадкове майно
Встановлення родинних відносин та факту прийняття спадщини як передумова визнання права власності на земельні ділянки: скасування рішень судів через неповне з’ясування обставин справи
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2026 року у справі № 139/808/23
У справі, що переглядається при зверненні до суду з позовом про встановлення фактів та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування ОСОБА_1 зазначала, що померла її матір ОСОБА_3 , після смерті якої вона прийняла спадщину, подавши нотаріусу заяву. Після смерті своєї матері вона знайшла в її документах заповіт ОСОБА_4 на користь своєї племінниці ОСОБА_3 , яка є її матір`ю. ОСОБА_3 фактично прийняла спадщину, як особа, яка постійно проживала/була зареєстрована зі спадкодавцем. Предметом спадкування є дві земельні ділянки, отримані спадкодавцем у результаті паювання. З цього приводу вона звернулася до приватного нотаріуса, але отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з відсутністю доказів родинних відносин «тітка-племінниця» між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 . По батькові спадкоємця зазначено « ОСОБА_5 », в той час коли прізвище племінниці спадкодавця (матері позивача) - « ОСОБА_6 ». Отже, ОСОБА_4 , яка померла, була рідною сестрою ОСОБА_7 , яка померла. Водночас ОСОБА_7 була матір`ю ОСОБА_3 та бабою позивача, а відповідно ОСОБА_3 була рідною племінницею ОСОБА_4 . Позивач є єдиним спадкоємцем, інших спадкоємців немає.
Суди не звернули уваги на те, що:
- у позовній заяві ОСОБА_1 , в тому числі, вказувала, що ОСОБА_3 фактично прийняла спадщину як особа, яка постійно проживала / була зареєстрована разом зі спадкодавцем ОСОБА_4 . Проте такі обставини, а також відповідні докази під час судового розгляду, апеляційним судом не досліджувались;
- у «роз`ясненні» нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О. від 17 липня 2023 року № 1126/02-14, крім іншого, зазначено «Також відсутня інформація, про прийняття ОСОБА_14 спадщини після смерті ОСОБА_4 , а саме заведена спадкова справа та дані про її постійне проживання (реєстрації) із спадкодавцем безпосередньо перед смертю спадкодавця» (а. с. 22, зворот);
- «роз`яснення» нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О. від 17 липня 2023 року № 1126/02-14 фактично є відмовою у вчиненні нотаріальних дій, яка може бути оскаржена до суду.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення права власності в нотаріальному порядку, а у позивача такі перешкоди існували. Так, крім підтвердження родинних відносин та належності заповіту, позивачу також необхідним було довести факт постійного проживання (реєстрації) ОСОБА_3 із спадкодавцем ОСОБА_4 безпосередньо перед смертю спадкодавця, про що зазначено у «роз`ясненні» нотаріуса.
Тому суди безпідставно вважали, що відсутні перешкоди, у разі встановлення судом факту родинних стосунків, для отримання свідоцтва про спадщину у спосіб повторного звернення до нотаріуса.
Суди не врахували, що у частині третій статті 1268 ЦК України вимагається проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрація місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного; сама лише реєстрація місця проживання особи разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України не свідчить про своєчасність прийняття спадщини.
Отже суди з`ясували чи прийняла ОСОБА_3 спадщину.Як наслідок судові рішення в оскарженій частині слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/135386204
Поділ спадкового майна між спадкоємцями з урахуванням переважного права та компенсації
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2026 року у справі № 351/1781/20
У справі, що переглядається суди встановили, що ОСОБА_1 разом із спадкодавцем була співвласником житлового будинку на АДРЕСА_1 та земельної ділянки для його обслуговування, житлового будинку АДРЕСА_2 , автомобілей Land Rover «Range Rover Sport», 2016 року випуску, Land Rover «Range Rover Evoque», 2015 року випуску та «Mersedes Benz ML320», 1998 року випуску. До складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , входить: житловий будинок АДРЕСА_3 ; по частці житлового будинку на АДРЕСА_1 та земельної ділянки для його обслуговування, житлового будинку АДРЕСА_2 та автомобілей. Спадкоємцям належить: ОСОБА_1 ? частка, ОСОБА_2 частка та ОСОБА_3 частка. Таким чином, ОСОБА_1 успадкувала ? частку житлового будинку АДРЕСА_3 , а також по частці іншого спадкового майна, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ? по ? частці житлового будинку АДРЕСА_3 , а також по 1/8 частці іншого спадкового майна. Рішення судів в цій частині та відповідні висновки учасники справи не оспорюють.
Суди врахували, що реалізація переважного права, тобто отримання в натурі цього майна, має відбуватися у межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення. Такими інтересами може бути, наприклад, відсутність іншого нерухомого майна для проживання, використання речі, що перебувала у спільній власності, для зайняття певною діяльністю. Не виключається й настання тих випадків за яких вартість частки в праві спільної власності більша за розміром його частки у спадщині. В такому разі спадкоємці можуть за допомогою договору як універсального регулятора цивільних відносин передбачити, що суб`єкт переважного права сплачує для інших спадкоємців компенсацію. У разі відсутності такої домовленості, то відповідний розмір компенсації визначає суд.
Суди врахували характеристику об`єктів спадкового майна, їх вартість, розмір часток сторін, зокрема, той факт, що позивачу ОСОБА_1 належить часток в спірному майні, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 лиш по 1/8 частці і вирішив, що поділ є можливим. Житловий будинок на АДРЕСА_3 , який був зведений спадкодавцем до одруження із ОСОБА_1 , і який використовувався та використовується ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на час розгляду справи, доцільно виділити у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частинах, передавши їм ? частку ОСОБА_1 . Відповідно, при такому поділі ОСОБА_1 повинна сплатити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошову компенсацію різниці вартості майна. Належних доводів на спростування таких висновків судів касаційна скарга ОСОБА_2 не містить, а ОСОБА_3 постанову апеляційного суду не оскаржує, тобто погодився з таким рішенням суду в частині вимог, пред`явлених до нього.
При цьому колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду в частині відхилення заперечень ОСОБА_2 на ухвалу від 06 грудня 2022 року про відмову у задоволенні клопотання про призначення будівельно-технічної експертизита повторної експертизи щодо визначення вартості домоволодінь судом першої інстанції, оскільки під час розгляду справи в апеляційному суді клопотання про проведення такої експертизи не було заявлено.Тому з урахуванням принципу диспозитивності та меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України, колегія суддів аналогічні доводи касаційної скарги не аналізує.
З урахуванням викладеного, необґрунтованими також є доводи касаційної скарги, що ринкова вартість спадкового майна, визначена у висновках експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 749/750/751 від 04 червня 2021 року та № 747/4444-4446 від 30 вересня 2021 року, є заниженою і не відповідає реальному рівню цін на час проведення експертизи. ОСОБА_2 визначену вартість спадкового майна не спростувала належними та допустимими доказами.
За таких обставин касаційний суд погоджується з поділом спадщини між спадкоємцями, який проведений в межах позовних вимог за первісним та зустрічним позовами сторін, який відповідає закону та не порушує інтереси ОСОБА_2 , у зв`язку з цим залишає судові рішення в оскарженій частині без змін.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/134040943
Встановлення належності заповіту як елемент доказування у спадковому спорі, а не самостійна позовна вимога
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2026 року у справі № 381/2999/23
Ураховуючи наведене, у справі, яка переглядається, встановлення факту належності заповіту ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , є обставиною, яку суду необхідно встановити з метою розгляду по суті (обґрунтованості чи необґрунтованості) позовної вимоги про визнання права власності на майно у порядку спадкування за заповітом.Вимоги про встановлення такого юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, а лише підставою для вирішення такої справи.
При цьому обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту належності заповіту у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом з підстав того, що позивачі не звертались до суду з окремим позовом про встановлення факту належності заповіту, не вчиняли дії щодо оскарження постанов про відмову у вчиненні нотаріальних дій, а визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку не є належним способом захисту, що має застосовуватися у спірних правовідносинах.
При таких обставинах апеляційний суд, в порушення частини першої статті 417 ЦПК України, не виконав вказівки, що містяться в постанові Верховного Суду від 14 травня 2025 року, якою справу було направлено на новий судовий розгляд та в якій суд касаційної інстанції вказав на необгрунтованість висновків суду апеляційної інстанції про необхідність заявлення позивачами окремих вимог про належність заповіту.
Водночас апеляційний суд не надав належної правової оцінки наявним у справі доказам та не перевірив правильність висновків суду першої інстанції по суті заявлених вимог.
Ураховуючи наведене, висновки суду апеляційної інстанції при апеляційному перегляді справи не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133578817
Перехід права на обов’язкову частку у спадщині до спадкоємців та правомірність видачі свідоцтва про спадщину
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2026 року у справі № 170/581/21
Встановлено, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне їй майно. Спадкоємцями після її смерті стали: ОСОБА_1 (на підставі заповіту від 20 лютого 2017 року) та ОСОБА_5 (чоловік спадкодавця), який мав право на обов`язкову частку у спадщині на підставі положень частини першої статті 1241 ЦК України.
Оскільки право на обов`язкову частку внаслідок прийняття спадщини обов`язковим спадкоємцем трансформується в майнове право, яке підлягає спадкуванню. Цивільний кодекс України, як основний регулятор спадкових відносин, не містить жодних обмежень чи заборон на спадкування такого права за відсутності його оформлення, то суди зробили обґрунтований висновок, що після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_5 прийняв спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, враховуючи те, що спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_5 є внук ОСОБА_2 , обґрунтовано вважав, що свідоцтва про право на спадщину за законом видані приватним нотаріусом у відповідності до вимог закону, а тому дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на нормах законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Переглянувши в касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, то касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення - залишенню без змін.