Дайджест правових позицій Верховного Суду щодо захисту честі, гідності та ділової репутації
Звернення до органів державної влади як реалізація права, передбаченого ст. 40 Конституції України, не є поширенням недостовірної інформації та не створює підстав для захисту честі, гідності і відшкодування моральної шкоди
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2026 року у справі № 203/1721/24
Верховний Суд уже неодноразово та послідовно зауважував, що у разі, якщо особа звертається до юридичної особи із зверненням про проведення перевірки певних обставин і в якому міститься та чи інша інформація, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою права, передбаченого Законом України «Про звернення громадян», а не поширення недостовірної інформації.
Встановивши, що оспорювана позивачкою інформація була викладена у зверненні відповідачки до органів державної влади і місцевого самоврядування, поданому на підставі статті 40 Конституції України та Закону України «Про звернення громадян» (про що зазначено у зверненні), та стосувалася вирішення питання про відсторонення від посади керівника КП «Дніпропетровський обласний клінічний центр діагностики та лікування» Дніпропетровської обласної ради» ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку, що у такому разі мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що обставини, на які посилається позивачка, не можуть свідчити про наявність підстав для задоволення позову про захист честі та гідності позивачки у зв`язку із зазначенням відповідачкою у зверненні до органів державної влади і місцевого самоврядування інформації щодо причин смерті її сина. Крім того, судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що зазначена відповідачкою у зверненні до державних органів інформація мотивована цілеспрямованими діями, направленими на приниження честі та гідності позивачки.
Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та дійшов загалом правильного висновку про те, що наведена у зверненні, зокрема до Дніпропетровської обласної ради, інформація не підлягає визнанню недостовірною та спростуванню. Для відновлення своїх прав позивачка має можливість скористатися правом на відповідь та повідомити Дніпропетровській обласній раді достовірну інформацію про причину смерті її сина. Вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимоги про захист честі та гідності, а тому також задоволенню не підлягає.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/134423813
Оціночні судження журналістів щодо діяльності публічних осіб у межах журналістського розслідування та суспільного інтересу не є фактичними твердженнями і не підлягають спростуванню за ст. 277 ЦК України
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2026 року у справі № 758/14091/19
Верховний Суд не погоджується з висновками судів про те, що поширена щодо ОСОБА_15 та ОСОБА_11 інформація є фактичним твердженням, а не журналістським судженням.
Суди при правовій оцінці поширеної інформації не врахували, що, по-перше, позивачі є публічними особами, отже інформація про їх діяльність становить суспільний інтерес; по-друге, оспорювана інформація у своїй сукупності має характер оціночних та особистих суб`єктивних суджень журналістів, здійснених за результатами проведеного журналістського розслідування, оспорювана інформація не містить однозначного твердження про факти вчинення позивачем конкретного правопорушення.
Верховний Суд підкреслює, що оспорювана інформація стосується не приватного життя позивачів, а стосується їх професійної діяльності, що відповідає критерію «суспільного інтересу» та цікавості з боку журналістів.
Позивачі просить спростувати інформацію, яка за своїм змістом має характер громадської критики діяльності публічних осіб.
Використані мовностилістичні засоби підтверджують, що поширена інформація є судженнями: «так каже ОСОБА_7 », «висновки зробите самі», «як пишуть» тощо.
Висловлювання відповідача щодо позивачів не переходять межі допустимої критики, як публічних осіб, хоч і можуть зачіпати їх особисті почуття.
Отже, Верховний Суд у цій справі не може погодитись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію братів ОСОБА_15 та ОСОБА_11 , інформацію, поширену відповідачами.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/134159962
Критична оцінка діяльності публічної особи щодо подій суспільного значення є оціночним судженням і не підлягає спростуванню як недостовірна інформація
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 січня 2026 року у справі № 183/9440/23
У справі, яка переглядається, апеляційний суд врахував, що ОСОБА_1 є публічною особою, зокрема у 2014 році була директором загальноосвітньої школи № 6 м. Сєвєродонецька, а з листопада 2020 року займає посаду начальника Управління освіти Сєвєродонецької МВА.
Верховний Суд визнає, що поширена відповідачем інформація могла непокоїти позивачку, а форма її викладу могла бути розцінена нею як дошкульна та провокативна. Однак незважаючи на форму викладу інформації, суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки поширені відповідачем висловлювання не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема щодо організації чи участі ОСОБА_1 у незаконному «референдумі», що виключає можливість визнання їх недостовірними.
Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, оскільки по своїй суті оспорювана інформація є власною критичною оцінкою (інтерпретацією) відповідачем діяльності позивачки, яка у 2014 році була директором загальноосвітньої школи № 6 м. Сєвєродонецька, та подій того часу щодо проведення незаконних «референдумів».
Водночас апеляційний суд обґрунтовано вказав, що спірна інформація: «Заганяла кого тільки можна, і живих, і мертвих. ОСОБА_1, альо, як там референдум пройшов, найкращий показник» не містить фактичних тверджень про вчинення позивачкою будь-яких кримінальних правопорушень.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133348582
Відсутність можливості ідентифікувати особу в оприлюдненому відеоматеріалі виключає наявність порушення честі, гідності та ділової репутації і є підставою для відмови у задоволенні позову
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 січня 2026 року у справі № 761/425/21
Суди встановили, що інформація з оприлюдненого відеоматеріалу, надавалася на питання працівників поліції безпосередньо затриманими особами, обличчя яких не можливо ідентифікувати, а також ні особи, ні працівники поліції не надавали будь-які персональні дані стосовно затриманих осіб.
В оприлюдненому матеріали відсутня будь-яка інформація, яка давала б можливість ідентифікувати ОСОБА_1 як особу, яка була затримана.
Відсутня можливість ідентифікувати позивача і на фото, які долучені його представником до матеріалів справи.
Верховний Суд зауважує, що переоцінка доказів у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дослідивши надані позивачем докази, встановивши, що інформацією з оприлюдненого матеріалу неможливо підтвердити, що поширена інформація стосується конкретної фізичної особи, а саме позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність юридичного складу правопорушення, а тому немає підстав для задоволення позову.
Враховуючи, що в оприлюдненому матеріали відсутня будь-яка інформація, яка давала б можливість ідентифікувати ОСОБА_1 , як затриману особу, безпідставними є інші доводи касаційної скарги щодо можливості ідентифікації позивача, визнання судом його затримання незаконним, взяття відповідачами на себе функції суду, порушення конституційних прав позивача, ненадання судами оцінки поясненням свідків.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.