Дайджест правових позицій Верховного Суду щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям
Право військовослужбовця на додаткову винагороду за постановою КМУ № 168 визначається фактичним виконанням бойових завдань та заходів з оборони, а не наявністю чи належним оформленням відповідних донесень
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 серпня 2026 року у справі № 320/41556/24
Для правильного вирішення цієї справи визначальним було встановлення фактичного змісту завдань, покладених на ОСОБА_1 зазначеними бойовими наказами та розпорядженнями, місця та періоду їх виконання, характеру здійснюваного ним бойового управління та того, чи відповідає така діяльність ознакам забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у розумінні пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168.
Проте такі обставини судами попередніх інстанцій належним чином не встановлені.
Верховний Суд уважає за необхідне зазначити про те, що відсутність відповідного донесення чи невключення військовослужбовця до документів, необхідних для оформлення виплати, не вирішує питання про наявність або відсутність права на таку винагороду, зокрема, якщо спір виник у зв`язку із неналежним оформленням уповноваженими органами фактичної участі військовослужбовця у відповідних заходах. У такому випадку суд повинен з`ясувати насамперед фактичні обставини виконання військовослужбовцем відповідних бойових або спеціальних завдань, дослідити первинні документи, якими вони могли бути підтверджені, та лише після цього надати правову оцінку наслідкам неналежного оформлення або ненаправлення відповідних документів.
Водночас суд апеляційної інстанції установив, що ОСОБА_1 , як начальник підпорядковувався Голові Державної прикордонної служби України, а тому уповноваженим органом, який міг приймати рішення щодо видання наказу про нарахування та виплату йому додаткової винагороди у збільшеному розмірі, була саме Адміністрація Державної прикордонної служби України.
Однак дійшовши такого висновку, суд апеляційної інстанції не з`ясував, яким саме чином у спірний період повинно було здійснюватися документальне оформлення участі начальника регіонального управління у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, хто саме був зобов`язаний складати та направляти відповідні донесення щодо нього, чи міг позивач, як начальник регіонального управління, складати такі документи щодо самого себе, та чи виконали уповноважені посадові особи Адміністрації Державної прикордонної служби України покладені на них обов`язки щодо обліку й оформлення його участі у відповідних заходах.
Не отримало належної оцінки й те, що частина документів, на які посилається позивач, стосується діяльності органів військового управління та бойового управління підпорядкованими частинами і підрозділами. Суд апеляційної інстанції фактично ототожнив передбачене постановою Кабінету Міністрів України №168 «забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії» з особистим виконанням військовослужбовцем окремих бойових завдань або перебуванням під вогневим ураженням. Відхиляючи доводи позивача про щоденне здійснення ним бойового управління підпорядкованими частинами та підрозділами, апеляційний суд обмежився висновком про те, що саме по собі керівництво військовою частиною відповідно до посадових обов`язків не доводить факту безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні відповідних заходів.
Ураховуючи наведене Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили первинні документи, на які міститься посилання у довідці від 15 жовтня 2023 року №12/101, не встановили зміст бойових завдань, покладених на Південне регіональне управління та безпосередньо на його начальника у спірний період, не з`ясували характер, місце та тривалість здійснюваного позивачем бойового управління, а також не встановили порядок документального оформлення участі у відповідних заходах саме начальника регіонального управління.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/139098886
Додаткова винагорода за постановою КМУ № 168 не включається до складу грошового забезпечення для розрахунку виплат військовослужбовцю при звільненні та інших одноразових виплат
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року у справі № 240/24918/23
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено включення до складу грошового забезпечення, з якого нараховуються одноразові додаткові види грошового забезпечення, додаткової винагороди, встановленої постановою № 168. Така додаткова винагорода військовослужбовцям нараховується в період дії воєнного стану та не є складовою частиною грошового забезпечення, а тому у відповідача відсутні підстави для її включення до складу одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення та грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в тій частині, що додаткова винагорода військовослужбовцям, виплату якої передбачено постановою № 168 на період дії воєнного стану, не є тією складовою частиною грошового забезпечення, яка включається при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток та грошової допомоги на оздоровлення.
Також не є слушними посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у рішенні від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, оскільки у цій справі вирішувалося питання саме нарахування і виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, а тому спірні правовідносини у справі №260/3564/22 не є подібними до правовідносин, які є предметом спору у цій справі.
Щодо доводів касаційної скарги про необхідність за аналогією застосовувати під час вирішення цього спору правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 620/2878/20, Суд уважає за необхідне зазначити, що у цій справі вирішувалося питання щодо включення/невключення до складу грошового забезпечення, з якого нарахована одноразова грошова допомога при звільненні, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889. Натомість у цій справі питання стосується включення/невключення до складу місячного грошового забезпечення, з якого нарахована грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168 на період дії воєнного стану. Тому обставини у справі №620/2878/20, на яку посилається скаржник, та у цій справі, не є подібними.
Враховуючи викладене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/139036534
Додаткова винагорода за постановою КМУ № 168 має тимчасовий характер і не включається до розрахунку допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористані відпустки військовослужбовця
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 липня 2026 року у справі № 240/4421/24
Суди першої та апеляційної інстанцій правомірно звернули увагу на те, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено включення до складу грошового забезпечення, з якого нараховується допомога на оздоровлення та компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток додаткової винагороди, встановленої постановою №168. Відповідно, суди дійшли правомірного висновку, що додаткова винагорода військовослужбовцям на період дії воєнного стану не є складовою частиною грошового забезпечення, а тому у відповідача відсутні підстави для її включення до складу одноразової грошової допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористані дні відпусток.
Також колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 червня 2026 року у справі №240/33823/23, ухвалена пізніше і якою змінені підходи до застосування приписів постанови №168 при перерахунку грошової компенсації за невикористані дні відпусток військовослужбовця. У цій постанові зазначено, що до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, включаються додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, проте додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу участі військовослужбовця у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників), а відтак, відсутні підстави для включення до складу грошового забезпечення позивача, з якого повинна бути обрахована одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, додаткової винагороди, яка нараховувалася та виплачувалася позивачу у спірний період відповідно до Постанови № 168.
За такого правового урегулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що додаткова винагорода військовослужбовцям, виплату якої передбачено Постановою № 168 на період дії воєнного стану, не є тією складовою частиною грошового забезпечення, яка включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Суд першої інстанції правомірно зазначав про те, що з огляду на зміст пункту 1 постанови №168, яким регламентовано підстави та порядок виплати додаткової винагороди, така винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/138095421
Ненарахування додаткової винагороди за постановою № 168 через самовільне залишення військової частини потребує належного доказового підтвердження та наказу про невключення військовослужбовця до виплати
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 серпня 2026 року у справі № 400/5454/24
Як убачається з матеріалів справи, відповідач обґрунтовував невиплату винагороди тим, що у період з 05 жовтня 2022 року по 10 жовтня 2022 року позивач самовільно залишив військову частину, у зв`язку із чим відповідно до Постанови №168 додаткова винагорода за жовтень 2022 року йому не нараховувалася.
Водночас суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили наведені доводи, не встановили, якими доказами підтверджується факт самовільного залишення позивачем військової частини, а також не дослідили чи видавався наказ про невключення позивача до наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі до 100 000,00 грн за жовтень 2022 року у зв`язку з самовільним залишенням військової частини.
Відповідно до згаданого Окремого доручення не включаються до наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн або 100 000,00 грн військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували, - за місяць, у якому здійснено порушення та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення.
За таких обставин, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не забезпечили повного та всебічного з`ясування фактичних обставин справи, не дослідили всі докази, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, та не надали належної оцінки доводам сторін, їхні висновки про відсутність у позивача права на отримання додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн за спірні періоди є передчасними.