Відмова у задоволенні позову через недоведеність порушення прав власника сусідньої ділянки у спорі щодо самочинного будівництва
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2025 року у справі № 495/2695/24
У справі, що переглядається, встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради № 1302 від 22 листопада 2007 року відповідачці ОСОБА_2 затверджено проєктну документацію та надано дозвіл на будівництво сараю розміром 3*4 м на місці частини сараю літ «В» у домоволодінні на АДРЕСА_1 . 28 листопада 2007 року Інспекцією ДАБК видано ОСОБА_2 дозвіл № НОМЕР_2 на виконання будівельних робіт (термін дії дозволу - до 28 листопада 2008 року). 17 липня 2008 року було внесено відповідні зміни до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок.
У справі, що переглядається, уповноважений на це орган, якому делеговані повноваження щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, із позовом про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову в межах цієї справи до суду не звертався, а ОСОБА_1 як особа, яка вважає, що його права та інтереси порушено спірним будівництвом, обґрунтовуючи свої вимоги наявністю перешкод у користуванні належною йому власністю у зв`язку з проведеним ОСОБА_2 будівництвом, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного.
Урахувавши, що ОСОБА_1 не довів чим саме ОСОБА_2 порушила його права та охоронювані законом інтереси, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, передбачених статтею 376 ЦК України, для задоволення його позову.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/130378116
Скасування рішення апеляційного суду через неправильне застосування ст. 376 ЦК України у спорі про знесення самочинного будівництва на державній земельній ділянці
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2025 року у справі № 442/1225/23
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не врахував вимоги частини четвертої статті 376 ЦК України, згідно з якими, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, таке самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, та не надав належної оцінки доводам прокурора щодо недобросовісної поведінки відповідача, яка без документів, які дають право виконувати будівельні роботи, та без належно затвердженого проекту будівництва звела спірні будівлі на земельній ділянці державної власності, яку районна адміністрація відповідачу для вказаної мети не відводила, у зв`язку з чим передчасно погодився з висновком суду першої інстанції про те, що обраний прокурором спосіб захисту шляхом знесення самочинного будівництва не є належним та таким, що відповідатиме критеріям сумісності заходу втручання в право особи на володіння майном.
При цьому, зазначаючи на те, що вимога про знесення самочинного будівництва не підлягає задоволенню, оскільки законодавцем передбачені альтернативні способи захисту прав як користувача, так і власника земельної ділянки в спірних правовідносинах, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що альтернативні способи захисту визначені законодавцем у частині сьомій статті 376 ЦК України, положення якої застосовуються виключно в разі здійснення особою будівництва з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил. Тоді як у цьому випадку самочинне будівництво здійснено без дозволу власника земельної ділянки та без проекту будівництва і вимоги позивача пред`явлені на підставі частини четвертої статті 376 ЦК України.
Крім того, вирішуючи питання про віднесення спірних будівель до тимчасових чи капітальних споруд, суд апеляційної інстанції не зазначив, яким чином це впливає на вирішення спору щодо знесення цих будівель, адже головним критерієм для знесення самочинного будівництва є факт самовільного будівництва на земельній ділянці без належних прав або документів, а не тип будівлі.
З огляду на викладене, оскільки суд апеляційної інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам в цілому, постанова суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/130231207
Відмова у позові через неналежний суб’єктний склад: набувач самочинного будівництва як належний відповідач
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2025 року у справі № 274/3369/22
Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що належним відповідачем у цій справі має бути не ОСОБА_1 , а набувач самочинного будівництва - ОСОБА_2 , за якою зареєстроване право власності на нього ще до пред`явлення позову.
З огляду на це суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом учасників справи, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки апеляційний суд не має передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі. Позивач у цій справі клопотань про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.
За таких обставин законним і обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що підставою для відмови у позові є неналежний суб`єктний склад учасників справи.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/127509425
Знесення самочинного об`єкта нерухомості є крайнім заходом впливу на забудовника коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 лютого 2025 року у справі № 583/1639/21
Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
У цій справі суди встановили, що ОСОБА_2 розпочала будівництво житлового будинку з прибудованим гаражем на відстані 5,5 м від існуючої будівлі, яка знаходиться на сусідній земельній ділянці позивача ( АДРЕСА_2 ), що є порушенням пункту 3.25а* ДБН 360-92. «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», та не узгоджується з будівельним паспортом.
Тобто у цій справі як суд першої інстанції, так і апеляційний суд виснували про невідповідність самочинного будівництва відповідачки вимогам будівельних норм і правил.
Суди встановили, що права позивача порушено самочинним будівництвом. Однак Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про усунення порушення прав позивача без застосування крайнього заходу знесення приміщення гаража та приміщення для газового апарату.
Встановивши технічну можливість перебудувати об`єкт самочинного будівництва та згоду відповідачки виконати перебудову, апеляційний суд обґрунтовано виснував про відмову в знесенні частини житлового будинку ОСОБА_2 у вигляді гаража та приміщення газового котла.
Верховний Суд зауважує, що в разі невиконання відповідачкою судового рішення про здійснення перебудови суд за зверненням ОСОБА_1 може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.