Дайджест правових позицій Верховного Суду щодо питань правонаступництва у публічно-правових відносинах
Огляд підготовлено Вищою школою адвокатури Національної асоціації адвокатів України
Огляди
07.04.2026

Відсутність правонаступництва у спорі щодо призначення пенсії на пільгових умовах

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі № 160/32584/23

Згідно із частинами першою та другою статті 15 Закону № 1404-VIII сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 15 Закону № 1404-VIII у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 КАС України, є переходом процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Спір у справі №160/32584/23 виник у зв`язку із відмовою пенсійного органу призначити позивачу пенсію на пільгових умовах відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто пов`язаний із реалізацією позивачем права на пенсію, яке нерозривно пов`язано з його особою та не було ним реалізоване за життя.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що правовідносини, які стали предметом спору у цій справі, не передбачають правонаступництва.

Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/132177301

Відсутність публічного правонаступництва між територіальними органами ДПС

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 січня 2026 року у справі № 280/9471/21

У межах вирішення питання, яке є предметом касаційного розгляду в цій справі, для встановлення факту публічного правонаступництва визначальним є встановлення або припинення первісного відповідача - Головного управління ДПС у Запорізькій області, або перехід повністю чи частково його функцій (адміністративної компетенції) до Головного управління ДПС у м. Києві. Інакше відсутність підстав публічного правонаступництва доводить неможливість його здійснення.

Так, Головне управління ДПС у Запорізькій області не перебуває в процесі припинення або ліквідації. Відповідно, підстав правонаступництва у розумінні частини другої статті 104 Цивільного кодексу України немає.

Фактичного (компетенційного) адміністративного правонаступництва також не відбулося, оскільки відсутні врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від Головного управління ДПС у Запорізькій області до Головного управління ДПС у м. Києві.

Суди попередніх інстанцій в основу своїх рішень поклали події, які відбулися з позивачем (зміна місця реєстрації), а не із суб`єктом владних повноважень - відповідачем у цій справі, діяльність і адміністративна компетенція, а відтак і зобов`язання якого не припинялися та до інших органів державної влади не переходили.

Отже, колегія суддів не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність у цій справі підстав для заміни відповідача, а тому у задоволенні заяви Головного управління ДПС у Запорізькій області слід було відмовити.

Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133364375

Неприпустимість правонаступництва між Східним міжрегіональним управлінням ДПС та ГУ ДПС у Полтавській області

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року у справі № 640/19572/20

У межах вирішення питання, яке є предметом розгляду в цій справі, для встановлення факту публічного правонаступництва визначальним є встановлення або припинення первісного суб`єкта - Східного міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків або перехід повністю чи частково його функцій (адміністративної компетенції) до Головного управління ДПС у Полтавській області. Інакше відсутність підстав публічного правонаступництва доводить неможливість його здійснення.

Однак, в межах цієї справи №640/19572/20 обставини для здійснення такого правонаступництва не виникли, оскільки Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків не перебуває у стані припинення (реорганізації або ліквідації), тобто факту правонаступництва з переходом прав та обов`язків від Східного міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків до Головного управління ДПС у Полтавській області не було.

Фактичного (компетенційного) адміністративного правонаступництва також не відбулося, оскільки відсутні врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від Східного міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків до Головного управління ДФС у Полтавській області.

Отже, обставини, з якими Закон України «Про виконавче провадження» і стаття 379 КАС України пов`язують можливість здійснення заміни сторони виконавчого провадження, відсутні.

Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/131341565

Командир батальйону як посадова особа, а не самостійний суб’єкт владних повноважень: питання правонаступництва

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 280/2123/23

Командир батальйону військової частини не є самостійним суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, а діє як посадова особа, що реалізує владно- управлінські функції від імені військової частини - юридичної особи публічного права.

Відповідно, його дії та рішення мають службовий характер і відображають діяльність самої військової частини, а не особисті рішення як окремої фізичної особи.

Отже усне дисциплінарне стягнення, накладене командиром батальйону військової частини, є проявом владних повноважень військової частини як суб`єкта владних повноважень, а не актом особистої волі конкретної посадової особи.

Крім того, суди попередніх інстанцій у світлі викладеного не дослідили питання про те, який саме обсяг адміністративної компетенції командира 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 після його загибелі перейшов іншій посадовій особі або структурному підрозділу та до кого саме, що має принципове значення для правильного застосування норм матеріального права і визначення умов та підстав правонаступництва.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог, заявлених до командира механізованого батальйону військової частини ОСОБА_3 , у зв`язку з тим, що спірні правовідносини в цій частині не допускають правонаступництва, є передчасними.

Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/131053448