Застосування судом тимчасового заходу забезпечення позову шляхом усунення перешкод одному з батьків, з яким дитина на час вирішення спору фактично не проживає, у спілкуванні й вихованні дитини, не свідчить про вирішення судом по суті спору про визначення місця проживання дитини
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2025 року у справі № 756/11925/23
Суд апеляційної інстанції, встановивши наявність обставин, які позбавляють ОСОБА_1 можливості спілкуватися з малолітнім сином, враховуючи права матері на особисте спілкування з дитиною та відсутність обставин, які обмежують право на таке спілкування, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову шляхом визначення часу спілкування малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 без присутності батька ОСОБА_2 та будь-яких інших осіб: кожної другої та четвертої суботи місяця з 11:00 год. до 19:00 год. неділі, зобов`язавши батька дитини забезпечити надання дитини ОСОБА_1 для зустрічей дитини з матір`ю у встановлений судом графік побачень.
Застосування судом тимчасового (до набрання законної сили рішенням по суті спору) заходу забезпечення позову шляхом усунення перешкод одному з батьків, з яким дитина на час вирішення спору фактично не проживає, у спілкуванні й вихованні дитини, не свідчить про вирішення судом по суті спору про визначення місця проживання дитини. Такі заходи забезпечення позову перебувають у межах виконання органами державної влади позитивних зобов`язань, які випливають з гарантій, передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідають наведеній вище практиці Верховного Суду.
Касаційний суд наголошує, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Застосування заходів забезпечення позову шляхом встановлення графіку перебування малолітньої дитини з матір`ю та батьком почергово, через певний (незначний) проміжок часу, не відповідає інтересам малолітньої дитини, яка буде вимушена кожного тижня змінювати місце свого проживання, адаптуватись до обставин, які у зв`язку з цим виникатимуть, та зазнаватиме невиправданого стресу.
Заяви про забезпечення позову шляхом встановлення графіку перебування малолітньої дитини з одним із батьків обов`язково належить оцінювати на предмет відповідності найкращим інтересам дитини, з точки зору усунення усіх ймовірних стресових ситуацій, пов`язаних із систематичною і постійною, через незначний проміжок часу, зміною місця перебування дитини (особливо малолітньої).
За таких обставин суд апеляційної інстанції в оскарженій ухвалі зробив правильний висновок про відсутність підстав для забезпечення позову у цій справі саме у спосіб, про який просить мати дитини (встановлення графіку перебування малолітньої дитини з матір`ю та батьком почергово, через певний (незначний) проміжок часу). Такий спосіб забезпечення позову не узгоджується із забезпеченням найкращих інтересів малолітньої дитини.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/130494752
Сам по собі факт тимчасового виїзду дитини за межі України, після якого вона повернулась на своє постійне місце проживання, не свідчить про наявність підстав для задоволення позову
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 562/3371/23
У розглядуваній справі суди встановили, що:
-
батьки, які проживають окремо, за взаємною згодою визначили місце проживання дитини з матір`ю;
-
дитина проживає з матір`ю за своїм зареєстрованим місцем проживання;
-
батько не заявляє про необхідність зміни місця проживання дочки та не вчиняє будь-яких дій спрямованих на зміну такого місця проживання;
-
дитина, яка досягла десяти років, в судовому засіданні висловила бажання і надалі проживати з матір`ю.
З огляду на встановлені обставини, суди дійшли правильного висновку, про відмову у позові зважаючи на відсутність правових підстав для втручання держави у визначення місця проживання дитини у конкретній сімейній ситуації та недоведеність порушення (невизнання або оспорювання) прав і законних інтересів позивачки та/або малолітньої дитини, як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення оскаржених судових рішень.
Сам по собі факт тимчасового (з дозволу і за погодженням із матір`ю) виїзду дитини за межі України, після якого вона повернулась на своє постійне місце проживання, не свідчить про наявність підстав для задоволення позову.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125296167
У справі відповідач виїхав разом із дитиною із зони активних бойових дій, погодився на зміну власного стійкого середовища заради безпеки дитини
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2025 року у справі № 233/2026/24
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не містить достатніх обґрунтувань про відхилення вказаного висновку органу у справах дітей щодо вирішення сімейного спору відносно дитини, оскільки він обґрунтований, містить різносторонній аналіз сімейної ситуації, включаючи думку дитини, у якої з батьком склалися теплі стосунки, вона виявила бажання проживати разом з батьком, де їй комфортно та затишно.
Судами встановлено та не заперечується сторонами, що після припинення спільного проживання подружжя, дитина протягом близько трьох місяців проживала із матір`ю (вересень 2023 року - січень 2024 року), а згодом все ж таки переїхала до батька, з яким і висловила бажання проживати, вказуючи про те, що саме таке середовище є стійким для неї. Разом із тим дитина в судовому засіданні від 19 вересня 2024 року підтвердила свою думку про те, що вона має бажання проживати із батьком, оскільки він приділяє їй час (їздить разом із нею на велосипеді, допомагає робити домашнє завдання). Натомість з матір'ю вона не хоче жити, оскільки остання майже не бачиться з нею, не зважаючи на відсутність перешкод, проживає з іншим чоловіком.
Суди врахували висловлену дитиною думку системно, належно з`ясували фактичні обставини справи і надали правову оцінку зібраним у справі доказам у сукупності і не встановили обставин, які б свідчили, що визначення місця проживання дитини із батьком не сприятиме забезпеченню її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним, а також обставин, за яких дитина зростатиме у неблагополучній сім'ї.
Ухвалюючи рішення про визначення місця проживання дитини з батьком, суд приділив погляду дитини на питання, яке стосується її особисто, належну увагу із урахуванням її віку та ступеню зрілості, і дійшов вірного висновку про врахування думки дитини в контексті ухвалення рішення в найкращих інтересах дитини.
Зазначене відповідає вимогам як міжнародного, так і національного законодавства щодо реалізації права дитини на те, що при оцінці та визначенні її інтересів підлягають врахуванню погляди дитини, її індивідуальність, збереження сімейного оточення і підтримки відносин, піклування, захист і безпека дитини, її право на здоров`я та освіту.
Водночас позивачка не надала доказів того, що зміна місця проживання дитини відбулась примусово або відповідач чинить їй перешкоди у спілкуванні із дочкою або якимось чином негативно впливає на її розвиток та світосприйняття, вчиняє дії, які б суперечили інтересам дитини.
Навпаки відповідач виїхав разом із дитиною із зони активних бойових дій, погодився на зміну власного стійкого середовища заради безпеки дитини.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125734350
Визначення місця проживання малолітньої дитини разом із матір’ю з урахуванням принципу найкращих інтересів дитини
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2025 року у справі № 570/5254/23
Ухвалюючи рішення про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір`ю, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з якнайкращих інтересів дитини, взяв до уваги її вік, постійне проживання разом з матір`ю, тісний соціальний зв`язок із нею, висновок органу опіки та піклування, надав належну оцінку наявним у справі доказам, на підставі яких повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю.
Батько дитини не обмежений у можливості реалізації належного йому права на спілкування з сином, участь у його вихованні.
Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції зазначає про шостий принцип Декларації прав дитини, яка не ратифікована Україною і не є частиною національного законодавства, не може бути підставою для скасування судових рішень, оскільки суди виходили з рівності прав та обов`язків батька і матері щодо дитини.
Аргументи касаційної скарги про ненадання судами оцінки притягненню ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, невиконання нею батьківських обов`язків спростовуються рішеннями судів, які встановили відстутність будь-яких неправомірних дій ОСОБА_1 щодо сина ОСОБА_3 та належне ставлення до батьківських обов'язків.
Не можуть бути підставою для скасування судових рішень також твердження скаржника щодо можливості забезпечити кращі умови для виховання та розвитку сина, оскільки матеріально-побутовий стан одного з батьків сам по собі не є вирішальною умовою при визначенні місця проживання дитини.