Недоведення факту, що державі було відомо про загрозу життю та здоров'ю особи, для притягнення до відповідальності за шкоду в зоні АТО
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 квітня 2025 року у справі № 243/2168/20
Установивши, що територія, на якій позивачка зазнала ушкоджень, була територією, де проводилася АТО, і позивачка не довела належними та допустимими доказами, що відповідачеві було чи мало бути відомо про загрози для її життя та здоров`я, зокрема про факт обстрілу території поблизу автодороги Харків-Ростов та смт Донецьке Слов`янського району Донецької області, у той час, коли там знаходилася позивачка, відповідач міг вжити, але не вжив заходів з попередження такого обстрілу, тобто усунення ризику для життя та здоров`я позивачки, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Саме по собі посилання на порушення гарантій права на життя за статтею 2 Конвенції, у межах контрольованої території Україною, без встановлення невиконання чи неналежного виконання державою у конкретній ситуації процесуального обов`язку, не може бути підставою притягнення її до відповідальності на підставі Конвенції та протоколів до неї.
Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що відсутні підстави для висновку про невиконання державою Україна позитивного процесуального обов`язку, за яким держава має забезпечити об`єктивне й ефективне розслідування фактів посягання на людське життя незалежним органом.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/126649174
Перегляд та збільшення розміру моральної шкоди на підставі принципів розумності, справедливості та співмірності
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2025 року у справі № 363/4821/23
Врахувавши конкретні обставини справи, глибину завданої позивачеві моральної шкоди, характер та обсяг душевних страждань, яких зазнала позивач, з урахуванням приписів розумності і справедливості, тривалості моральних страждань, а також врахувавши характер та тривалість порушення, яке продовжувало існувати на час розгляду справи, наслідки такого порушення для позивача, яка змушена докладати зусиль для влаштування свого побуту внаслідок втрати житла, її вік, а також кардинальні зміни в житті, урахуванням віку позивача, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є недостатнім для відшкодування завданої моральної шкоди, а тому дійшов правильного висновку про збільшення визначеного районним судом відшкодування з 500 000,00 грн до 2 500 000,00 грн.
Аргументи касаційної скарги про помилкове визначення судами попередніх інстанцій розміру відшкодування завданої моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19)).
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/126328608
Неможливість позивача користуватись власним майном внаслідок непроживання в тимчасово окупованому місті Донецьку не є збитками
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2025 року у справі № 753/2649/21
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив суд, зокрема, відшкодувати завдану йому внаслідок збройної агресії відповідача матеріальну шкоду шляхом стягнення з рф на його користь відповідних грошових сум.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи; 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди.
За відсутності одного з елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 липня 2011 року у справі № 3-64гс11, постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 у справі № 910/15865/14, від 30 вересня 2021 у справі № 922/3928/20).
Слід зазначити, що саме на позивача у деліктних правовідносинах покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір (див. постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21).
Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем не надано достатніх належних доказів на підтвердження того, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території Донецької області України йому була спричинена матеріальна шкода як у вигляді реальних збитків, так і упущеної вигоди.
Ураховуючи, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у позові в частині стягнення матеріальної шкоди.
При цьому суди вірно зазначили, що неможливість позивача користуватись власним майном внаслідок непроживання в тимчасово окупованому місті Донецьку не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/129244721
Відшкодування моральної шкоди внутрішньо переміщеним особам (ВПО) внаслідок агресивної війни рф
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2025 року у справі № 524/1252/23
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, частково задовольняючи позов до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов правильного висновку, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимушені були залишити місце свого постійного проживання, у зв`язку з чим зазнали моральних переживань, душевних страждань, які виразилися у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, побоюванні за безпеку, порушенні нормальних життєвих зав’язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя й безпеки, втраті можливості вільного спілкування з близькими, місця навчання тощо.
Врахувавши встановлені у цій справі обставини, зокрема, порушення прав позивачів на життя, свободу пересування, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги характер страждань позивачів, що полягають у втраті можливості користування житлом, спілкуванні із друзями та родиною, місця навчання, обсяг заподіяної їм шкоди та обставини, за яких така шкода була заподіяна, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що достатньою сатисфакцією для позивачів є стягнення з держави агресора моральної шкоди у розмірі по 300 000 грн, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визначеним судами розміром відшкодування моральної шкоди.
Аргументи заявників про те, що, визначаючи розмір моральної шкоди, суди не з`ясували усі доводи щодо обґрунтування завданої їм моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки суди з`ясували чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування, а саме негативні наслідки, які настали для позивачів у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, характер і обсяг страждань, яких вони зазнали, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у житті, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.