Недоведеність безпорадного стану спадкодавця та ухилення спадкоємця від надання допомоги як підстава для відмови в усуненні від права на спадкування
Постанова Верховного Сууд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2026 року у справі № 442/2223/24
Встановивши, що позивач не довів перебування спадкодавця у безпорадному стані та його постійну потребу у допомозі саме відповідачки, а також ухилення відповідачки від надання допомоги спадкодавцю при можливості її надання, винної поведінки відповідачки (зокрема, відмови від надання допомоги брату), що входить до сукупності обставин, передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, суди попередній інстанцій дійшли цілком обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 .
У цьому контексті судами правильно надано оцінку медичним документам, з яких не вбачається, що спадкодавець ОСОБА_3 страждав на тяжку хворобу, перебував у безпорадному стані і потребував стороннього догляду. Окрім цього, не було надано доказів свідомого ухилення відповідачки, яка проживає за кордоном, від надання спадкодавцеві допомоги, шляхом відмови чи ігнорування відповідних звернень з боку ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, та надавши обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, зокрема, показанням свідків, з урахуванням стандартів доказування у цивільних справах, дійшов мотивованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Посилання в касаційній скарзі на те, що відмова у задоволенні клопотання про одночасний допит свідків унеможливила встановлення фактичних обставин справи є помилковим, оскільки окрім допиту свідків суд досліджував інші наявні у справі докази, зокрема, медичні документи, які не доводять перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані та його потребу у сторонньому догляді.
Відсутність вказівки в рішенні суду на дату складання його повного тексту не вплинуло на можливість позивачу реалізувати своє право на апеляційний перегляд справи та касаційне оскарження судових рішень.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким суди попередніх інстанцій надали обґрунтовану правову оцінку.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137375495
Усунення від права на спадкування можливе лише за умови доведення сукупності обставин, передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК України
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2026 року у справі № 372/1729/25
Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.
Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Крім того, при розгляді такої справи суду належить з`ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.
Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що позивач ОСОБА_1 не довів обставин для застосування положень частини п`ятої статті 1224 ЦК України, на які посилався в обґрунтування своїх вимог, та які б давали підстави вважати, що відповідачка умисно ухилялася від надання допомоги своєму батькові, а останній перебував в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребував такої допомоги саме від ОСОБА_2 .
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137886105
Факт проживання однією сім'єю сам по собі не є підставою для зміни черговості одержання права на спадкування без доведення безпорадного стану спадкодавця
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2026 року у справі № 496/3553/21
У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2012 року до 29 квітня 2021 року.
Водночас, відмовляючи у задоволенні вимог про зміну черговості одержання права на спадкування, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що позивач не надала належних доказів на підтвердження того, що за життя і до дня смерті ОСОБА_4 через перенесений інсульт перебував у безпорадному стані, не міг самостійно забезпечити умови свого життя та потребував стороннього догляду, допомоги та піклування.
Аналізуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.
Доводи касаційної скарги про невстановлення судами фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, ненадання належної оцінки зібраним у справі доказам, зокрема, документам, що підтверджують хворобу ОСОБА_4 та його потребу у медичній і матеріальній допомозі, касаційний суд відхиляє, оскільки мотиви відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та результати оцінки доказів суд першої інстанції, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, відобразив у рішенні, законність та обґрунтованість якого перевірив апеляційний суд.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133212364
Недоведеність умисного ухилення спадкоємця від надання допомоги та безпорадного стану спадкодавця виключає усунення від права на спадкування
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2026 року у справі № 523/5419/24
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивачка ОСОБА_1 , яка діє як законний представник ОСОБА_2 , не довела обставин для застосування положень частини п`ятої статті 1224 ЦК України, на які посилалася в обґрунтування своїх вимог, та які б давали підстави вважати, що відповідач умисно ухилявся від надання допомоги своєму батькові, а останній перебував в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребував такої допомоги саме від ОСОБА_3 .
При цьому апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги показання свідка ОСОБА_11 , який є рідним братом спадкодавця ОСОБА_5 , та який пояснив суду, що останній не був лежачим хворим та самостійно пересувався, а син ОСОБА_3 надавав йому допомогу та здійснював догляд.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє як законний представник ОСОБА_2 .
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм процесуального права. При цьому, питання щодо подібних правовідносин вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи.