Про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки позивачем не було спростовано презумпцію спільності права власності на майно подружжя, придбане під час шлюбу
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2024 року у справі № 760/11993/20
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , зазначивши, що вказана квартира була придбана ним після припинення фактичних шлюбних відносин і за його особисті кошти, які він отримав у позику від ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, їх правовою кваліфікацією та з урахуванням встановлених фактичних обставин (перебування сторін у шлюбі, наявність письмової згоди відповідачки на придбання спірної квартири 02 червня 2009 року, реєстрація місця проживання відповідачки у вказаній квартирі 10 вересня 2009 року, народження спільної дитини 05 жовтня 2009 року, придбання квартири в інтересах сім`ї)та оцінки поданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки позивачем не було спростовано презумпцію спільності права власності на майно подружжя, придбане під час шлюбу.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118109074
Сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з відповідачкою на момент здійснення реконструкції спірного об`єкту нерухомого майна не є підставою для визначення цього майна спільним сумісним майном подружжя
Посилання Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2024 року у справі № 607/7026/22
Позивач посилався на те, що під час перебування у шлюбі в період з 2008 по 2017 роки сторонами були проведені роботи по реконструкції та облаштуванню для проживання житлового будинку з двоповерховою добудовою на місці житлового будинку, який раніше був подарований ОСОБА_2 згідно з договором дарування 11/25 часток житлового будинку, укладеного між нею та ОСОБА_5 Суди встановили, що позивач не надав доказів, що б підтверджували факт грошових затрат (чи будь-яких інших затрат) ОСОБА_1 , які призвели до істотного збільшення вартості спірного майна.
За встановлених судами обставин касаційний суд погоджується з висновком апеляційного суду, що до спірних правовідносин застосовуються положення статей 57, 62 СК України. Вирішальне значення при втручанні у особисту власність одного із подружжя має не факт збільшення вартості у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості. У розумінні статті 62 СК України втручання у право власності ОСОБА_2 може бути обґрунтованим у разі наявності в сукупності двох факторів: істотності збільшення вартості майна, що суди встановили, але також і того, що це збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого подружжя, який не є власником. У цьому випадку тягар доказування зазначеної обставини покладений саме на позивача, оскільки він не є власником нерухомого майна.
Встановивши, що в матеріалах справи відсутні докази, що б підтверджували факт грошових затрат (чи будь-яких інших затрат) ОСОБА_1 , які призвели до істотного збільшення вартості спірного майна, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав, передбачених статтею 62 СК України, виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності. Сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з відповідачкою на момент здійснення реконструкції спірного об`єкту нерухомого майна не є підставою для визначення цього майна спільним сумісним майном подружжя.
Колегія суддів відхиляє доводи позивача, що у відзиві на позов відповідач не заперечувала його доводи щодо спільного проведення реконструкції та облаштування для проживання житлового будинку, при розгляді справи судом першої інстанції такі доводи не спростовувала, оскільки тягар доказування обставин, необхідних для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, покладається на того із подружжя, який заявляє такі вимоги, саме лише незаперечення відповідачем обставин щодо витрат коштів позивача не свідчить про неспростування твердження позивача і їх підтвердження.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122935817
Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність
Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22
Суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 12 жовтня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А., позивач за первісним позовом ОСОБА_1 набув право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 7 продаж квартири здійснено за 508 480 грн, які продавець отримав від покупця до моменту підписання цього договору. Відповідно до пункту 14 договору купівлі-продажу зазначеної квартири дружина покупця надала свою згоду на набуття ним вказаної квартири, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом ЧМНО Левицькою Е. А. 12 жовтня 2019 року за реєстровим № 10039. За змістом наведеної заяви ОСОБА_2 відповідно до статті 369 ЦК України надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_1 на купівлю за ціну та на умовах на його власний розсуд вказаної квартири. Вказана квартира буде спільною сумісною власністю подружжя, оскільки купується моїм чоловіком під час перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя.
Суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А., відповідачка за первісним позовом ОСОБА_2 набула право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до пункту 7 продаж квартири здійснено за 227 100 грн, які представник продавця отримав від покупця до моменту підписання цього Договору. Відповідно до пункту 14 договору купівлі-продажу зазначеної квартири чоловік покупця надав свою згоду на набуття нею вказаної квартири, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом ЧМНО Левицькою Е. А. 05 листопада 2019 року за реєстровим № 10469. За змістом наведеної заяви ОСОБА_1 відповідно до статі 369 ЦК України надав згоду своїй дружині ОСОБА_2 на купівлю за ціну та на умовах на її власний розсуд вказаної квартири. Вказана квартира буде спільною сумісною власністю подружжя, оскільки купується моєю дружиною під час перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя.
З урахуванням висновків Об`єднаної палати, зроблених у цій справі, наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.
Суди врахували, що під час укладення договорів купівлі-продажу квартир, обидва з подружжя висловили свою волю щодо правового режиму майна - спірних квартир. За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про те, що спірні квартири є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнали право у розмірі 1/2 на ці квартири за кожним з подружжя та відмовили у визнанні права особистої приватної власності за ОСОБА_1 на спірні квартири. Тому судові рішення в оскарженій частині належить залишити без змін.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/119559291
Визнання майна спільною власністю після розірвання шлюбу
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2024 року у справі № 337/2735/22
Суди не врахували, що хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі вказаного рішення суду, потребувало подальшої реєстрації у державному органі реєстрації актів цивільного стану, але моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання (частина друга статті 114 СК); законодавець розрізнив поняття «припинення шлюбу з набранням чинності Рішенням суду про його розірвання» та «реєстрація припинення шлюбу», тому припинення шлюбу існує як факт, що відбувся, натомість реєстрація цього факту є лише підтвердження/фіксацією його у державних органах реєстрації; оскільки рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ухвалено 20 серпня 2008 року та набрало законної сили 31 серпня 2008 року, то їх шлюб є припиненим з 31 серпня 2008 року.
Помилковим є висновок судів, що вказане рішення суду зареєстроване лише 25 квітня 2013 року, а тому спірну частку квартири позивач набула у шлюбі з відповідачем і позивач мала спростовувати презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Оскільки спірна частка квартири була придбана позивачем після розірвання шлюбу, то на таке майно не поширювалася презумпція спільності права власності, і таке придбання не потребувало для позивача отримання згоди ОСОБА_2.
Разом з тим суди врахували, що вказаний договір укладений позивачем за згодою ОСОБА_2 , зміст цієї згоди, в якій зазначено про придбання у спільну сумісну власність подружжя 1/2 частки квартири, гроші, які витрачаються на придбання об`єкту нерухомості, є спільною сумісною власністю подружжя, придбане майно також буде об`єктом права спільної сумісної власності як таке, що набувається подружжям за час шлюбу, договір купівлі-продажу укладається його дружиною в інтересах сім`ї на умовах, які ними попередньо оговорені. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном. Тому наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.
За таких обставин суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість про набуття майна в спільну сумісну власність.
Оскільки суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , проте частково помилилися щодо мотивів такої відмови, оскаржені судові рішення належить змінити в мотивувальній частині.