Дайджест правових позицій Верховного Суду про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям за Постановою КМУ № 168
Неповне з’ясування обставин щодо безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях як підстава для скасування судових рішень у спорі про виплату додаткової винагороди за Постановою № 168
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі № 380/12900/23
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що у матеріалах справи наявні докази, які підтверджують безпосередню участь позивача у бойових діях за період з 21.03.2022 по 31.03.2022. Відповідна виплата додаткової винагороди за вказаний період була передбачена наказом командира.
Щодо іншого спірного періоду суди попередніх інстанцій вказали на відсутність належних документальних доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях. Суди попередніх інстанцій також взяли до уваги пояснення відповідача про те, що у період з 01.04.2022 по 30.04.2022 ні військова частина НОМЕР_3 , ні окремі її підрозділи і військовослужбовці, не виконували бойових завдань.
Проте такий висновок судових інстанцій є передчасним, адже не ґрунтується на повному і всебічному встановленні обставин справи та належній їй правовій оцінці.
Так, суди попередніх інстанцій не з`ясували належним чином усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, ними не встановлено, що це за «захищений пункт», у якому перебував позивач у період з 01.03.2022 по 20.03.2022, не визначено характер і зміст виконуваних ним у цей час завдань.
Також суди попередніх інстанцій не перевірили належними та допустимими доказами обставини того, що у період з 01.04.2022 по 30.04.2022 військова частина НОМЕР_3 та її підрозділи взагалі не виконували бойових завдань, взявши до уваги лише пояснення відповідача.
Отже, суди попередніх інстанцій не дали відповіді на головне питання, з якого власне й виник спір, що спонукав позивача звернутися із зазначеними вимогами до суду. Йдеться про те, які саме завдання, за якою посадою і де виконував позивач протягом спірного періоду, а також чим це підтверджується.
Якщо позивач протягом періоду, щодо якого виник спір, проходив військову службу та був відряджений до військової частини НОМЕР_3 у АДРЕСА_1 та виконання бойових (спеціальних) завдань за призначенням, проте фактично таких завдань не виконував, а також не здійснював інших дій, які, відповідно до пункту 1 Постанови №168, дають право на отримання підвищеної додаткової винагороди до 100 000,00 грн, то які завдання він у такому разі виконував протягом цього часу.
Суд не намагається цим сказати, що відповідач щось порушив чи що його рішення / дії стосовно виплати позивачеві додаткової винагороди протягом указаного періоду мають ознаки протиправності. Суд звернув увагу на ці обставини, тому що вони, на його думку, мають значення для правильного вирішення спору, тоді як суди попередніх інстанцій оминули їх належною увагою.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/136094877
Передчасність висновків суду про відсутність права на додаткову винагороду без встановлення характеру бойових завдань, підстав їх виконання та належної оцінки доказів участі військовослужбовця у бойових діях
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі № 200/1317/23
Облік військовослужбовців, які беруть безпосередню участь у бойових діях або заходах та виконують бойові (спеціальні) завдання, визначені підпунктами 1, 2 пункту 2 цих Порядку та умов, та підготовка проєктів наказів про виплату додаткової винагороди в органі Держприкордонслужби здійснюється штабами військових частин (пункт 5 Порядку № 36).
Виплата додаткової винагороди військовослужбовцям здійснюється щомісяця за минулий місяць на підставі наказів Голови Держприкордонслужби, начальників (командирів) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ, органів забезпечення, підрозділів спеціального призначення Держприкордонслужби за місцем проходження військової служби, а їх начальникам (командирам) - на підставі наказів начальників (командирів) вищого рівня, які видаються до 8 числа поточного місяця (пункт 6 Порядку № 36).
Згідно з пунктом 7 Порядку № 36 райони ведення воєнних (бойових) дій визначаються рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 8 цього ж Порядку надання військовослужбовцям за їх вимогою довідок про участь у бойових діях або заходах здійснює підрозділ органу Держприкордонслужби, який веде облік особового складу.
Пунктом 11 цього ж Порядку визначено, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців.
Враховуючи викладене, Суд доходить висновку про те, що висновки судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог за періоди з 28.02.2022 по 12.04.2022 та з 01.09.2022 по 28.02.2023 без встановлення обставин щодо того які завдання, на підставі яких бойових наказів (розпоряджень) та за якою посадою, у складі яких підрозділів (сил чи засобів) і де саме виконував сержант ОСОБА_1 в означений період та чим це підтверджується, а також без співставлення відповідних доказів із положеннями Наказу № 164, Наказу № 628-АГ та нормами Порядку № 36 є передчасними та безпідставними.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/134367362
Сам факт проходження військової служби в районі бойових дій потребує перевірки характеру виконуваних завдань для вирішення спору щодо виплати додаткової винагороди за Постановою № 168
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 січня 2026 року у справі № 300/2154/23
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на посаді командира відділення технічного обслуговування бронетанкової техніки взводу технічного забезпечення окремої гірсько-штурмової бригади Військової частини НОМЕР_1 .
Водночас, позивачу видано довідку Військової частини НОМЕР_1 від 20 березня 2023 року № 3067, яка підтверджує, що ОСОБА_1 у період з 24 лютого 2022 року по 17 березня 2023 року, брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи на території Запорізької, Херсонської, Донецької областей.
Підстава: витяги з наказів командира ВЧ НОМЕР_1 № 44 від 24.02.2022 року.
Наведене свідчить, що Військовою частиною НОМЕР_1 підтверджується факт перебування (несення військової служби) військовослужбовцем на території, де ведуться бойові дії.
Проте, судами першої та апеляційної інстанцій вказано на відсутність документів, які свідчили б про безпосередню його участь у бойових діях та/або залучення до здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у спірний період.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, вказавши на відсутність документів для підтвердження фактів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення відповідних заходів у спірний період, дійшли передчасного висновку, адже без відповіді так і залишилося питання, з якого власне й виник спір, що спонукав позивача звернутися з цим позовом до суду. Йдеться про те, які саме завдання і де (на якому напрямку) виконував позивач, перебуваючи на військовій службі упродовж спірного періоду та чим це підтверджується.
Тобто, якщо позивач протягом періоду, щодо якого виник спір, проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , але не виконував бойових завдань чи інших завдань, які в розумінні пункту 1 Постанови № 168 дають підстави для виплати додаткової винагороди у (збільшеному) розмірі до 100000 грн, то які завдання він у такому разі виконував протягом цього часу та/або де проходив службу у цей час.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133645689
Неналежне з’ясування обставин поранення та стаціонарного лікування військовослужбовця як підстава для скасування рішень про відмову у виплаті додаткової винагороди за Постановою № 168
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі № 520/2047/24
У результаті проведення службового розслідування було встановлено, що поранення позивача, що мале місце 01.08.2022, отримане під час проходження військової служби та пов`язане з виконанням останніми обов`язків військової служби, із захистом Батьківщини, під час відсічі збройній агресії російської федерації проти України, в зоні ведення бойових дій в районі населеного пункту Байрак Харківської області. Поранення позивача не пов`язано з його перебуванням в стані алкогольного або наркотичного сп`яніння та відбулося не під час вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення, не спричинено собі навмисно.
Наказом командира НОМЕР_3 (з основної діяльності) від 04.08.2022 №1275 «Про результати проведення службового розслідування» наказано начальнику медичної служби ВЧ НОМЕР_1 , за необхідністю, направити встановленим порядком за місцем лікування позивача довідку про обставини отримання поранення.
Указана довідка про обставини отримання позивачем поранення у матеріалах справи відсутня.
Суди попередніх інстанцій не встановили чи була оформлена така довідка відповідачем і чому на її підставі останнім не було видано наказу про виплату додаткової винагороди з моменту зарахування позивача на стаціонарне лікування після евакуації до медичного закладу, як того вимагає встановлений алгоритм.
Не відповівши на зазначені питання, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову за весь спірний період перебування позивача на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я.
Щодо твердження судів попередніх інстанцій про обов`язковість подання позивачем рапорту чи заяви для виплати додатковї винагороди, то Суд звертає увагу на те, що з 30.05.2023 позивач виключений зі списків особового складу частини. Представником позивача до відповідача направлено запит стосовно підстав ненарахування та невиплати додаткової винагороди, до якого додано копії документів, що підтверджують проходження позивачем лікування у спірний період, що судами попередніх інстанцій не спростовано. Обов`язок щодо нарахування та виплати додаткової винагороди покладається на командира військової частини і виникає за наявності належних документів, що підтверджують факт поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини (зокрема, довідки про обставини отримання поранення), а також документального підтвердження перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні. Отже, якщо факт поранення позивача та відповідні обставини щодо його лікування підтверджені належними доказами, то право на отримання додаткової винагороди не залежить від форми звернення.
Щодо посилання судів попередніх інстанцій на неповернення позивача на місце служби після завершення лікування з лікувального закладу 29.04.2023, то Суд звертає увагу, що пункт 14 розділу ХХХІV Порядку № 260 передбачає, що до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували), - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника). Водночас зазначена норма не передбачає позбавлення військовослужбовця права на додаткову винагороду за інші періоди служби (або лікування), що передували місяцю вчинення такого порушення.
Отже, Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права та не встановлено фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи по суті спору за час перебування позивача на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я за період з 01.08.2022 по 28.08.2022, 28.08.2022 по 10.09.2022, 29.09.2022 по 28.04.2023, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.